«Радійте!» «Тіштеся!» Як ці поради відрізняються від підбадьорливих слів «Дивись на світлий бік ситуації!», які приносять з посмішкою нечуйні відвідувачі в лікарні? Дочитуйте кожен біблійний уривок до кінця, бо кожне з цих застережень веде до обговорення кінцевих результатів. Страждання щось приносять. Вони мають свою цінність; вони змінюють нас.
Використовуючи таке слово, як «Радійте!», апостоли зовсім не пропагували настрій «всміхайся і носи в собі» чи «будь мужнім, ніби нічого не сталося». Натяку на таке ставлення не знайдеш і в реакції на страждання Самого Христа, чи Павла. Якби бажаною була така реакція, тоді метою була б самовпевненість, а не дитяча довіра Богові.
Немає тут і натяку на мазохістську насолоду від болю. «Тішитися у випробуваннях» не означає, що Християни повинні поводитися радісно, коли стається трагедія чи стає боляче, і коли насправді їм хочеться плакати. Біблія скоріше спрямовує нас на кінцевий результат, на те, наскільки продуктивно може використати Бог страждання в нашому житті. Однак, щоб досягти цього результату, Йому спочатку потрібна наша посвята і віра, а процес принесення Йому такої посвяти можна описати як радість чи втіху.
У Римлян 5:3-5 цей процес розбивається на два етапи: «І не тільки нею, але й хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам». Дуже просто. Така якість, як терпеливість, розвинеться тільки в умовах набуття досвіду. Подумайте про наступне: людина, яка завжди отримує те, чого хоче, не має можливості навчитися терпеливості чи терпінню. Страждання можуть виявитися одним із засобів допомоги у виробленні цієї хорошої якості.
У такому світлі порада апостолів «Радійте!» набуває певного сенсу. Яків не каже: «Радійте у випробуваннях, з якими стикаєтеся», а «Майте справжню радість, коли стикаєтесь із випробуваннями…» Різниця в цих двох формулюваннях дуже значна. Одне віддає честь самому факту болю; інше радіє можливості росту, запровадженій болем. Ми радіємо не тому факту, що страждаємо, а у своїй впевненості, що біль може бути трансформуючим. Цінність полягає не в самому болю, а в тому, який урок ми можемо з цього стану винести. Біль не обов’язково повинен бути безцільним, бо ми радіємо об’єкту нашої віри, радіємо з Богом, Який здатний здійснити цю зміну чи трансформацію.
Через кілька розділів після свого послідовного аналізу в Римлян 5, Павло робить грандіозну, радикальну заяву: «І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре». Це твердження інколи перекручується і застосовується в тому значенні, що «з тими, хто любить Бога, може траплятися лише щось хороше». Павло ж має на думці зовсім протилежне. Те, що сказано далі в 8 розділі, пояснює «що» саме він мав на увазі: недоля, утиски, переслідування, голод, злидні, небезпека, меч – все це сторінки з автобіографії самого Павла. Але, як нам свідчить життя апостола, Бог використовує навіть такі фактори, щоб здійснити Свою волю для і через Павла. Точніше було б сказати, що Бог працював у Павлові через тяжкі обставини, ніж сказати, що Він працював у самих обставинах.
Чи посилає Бог страждання в наше життя, щоб проявилися ці хороші результати? Пригадайте модель, запроваджену в кінці книги Йова. Запитання про причину лежать у межах володіння Бога; і нам не варто очікувати, що ми зрозуміємо відповіді на них. Ми не маємо права робити припущення: «Дехто з моїх родичів прийшов до Христа саме на цьому похороні – то ось чому Бог забрав його додому». Навпаки, наше завдання – це реакція. Павло і інші автори Нового Заповіту наполягають, що якщо ми реагуємо з довірою, Бог без сумніву посприяє нам не добро. І як передбачив сам Йов: «Він визволяє убогого з горя його, а в переслідуванні відкриває їм вухо» (36:15).
Поняття страждання як чогось продуктивного вносить нову величину в наше переживання болю. Людські істоти переносять цілеспрямовані страждання цілком свідомо, як це підтверджують спортсмени чи вагітні жінки. Згідно Біблії, правильна Християнська реакція на страждання дає схожу надію людині на лікарняному ліжку. Коли ми покладаємося на Бога, і довіряємо Святому Духові, Який ліпить нас за Своїм образом, у нас формується справжня надія, «надія, яка не розчаровує». У стражданнях ми буквально можемо стати кращими. Біль, яким би беззмістовним він не здавався нам у цей період, може бути трансформуючим.
Де Бог, коли боляче? Він у нас, а не в тих речах, які нам приносять біль, допомагаючи нам перетворити погане на хороше. Ми можемо впевнено сказати, що Бог може з поганого зробити щось хороше; але не можемо сказати, що Бог викликає щось погане, у надії отримати хороше.