3) Я вивчаю новий рівень значення страждань
У Старому Заповіті вірні віруючі здавалися приголомшеними, коли їм на шляху траплялися страждання. Вони очікували, що Бог винагородить їхню вірність процвітанням і втіхою. Але Новий Заповіт демонструє помітну переміну – його автори очікують якраз протилежного. Як радив Павло страждаючим Християнам; «Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його» (1 Петра 2:21).
Інші уривки йдуть далі, використовуючи вирази, які я не намагатимусь тлумачити. Павло говорить про «участь у муках Його [Христових]» і каже, що надіється, що «доповнює недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його». У такому контексті всі уривки демонструють, що страждання можуть набувати певного значення, якщо ми вважаємо їх частиною «хреста», якого ми несемо, слідуючи за Ісусом.
Хоча Бог не завжди забирає наші болі, Він наповнює їх значенням, приєднуючи до Своїх власних страждань. Ми допомагаємо здійсненню Божої мети спасіння в цьому світі, як Його співучасники в битві за викорінення зла на цій планеті.
Гаррі Боер, який протягом чотирьох років Другої світової війни служив капеланом, провів останні дні цієї війни серед моряків. «Друга дивізія приймала участь у багатьох військових діях, з великими втратами, – пише він. – Але я ніколи не зустрічав рядового чи офіцера, який хоча б секунду сумнівався в результаті війни. Я ніколи не зустрічав ні одного моряка, який питав чому; якщо навіть перемога була гарантована, ми не могли досягти її негайно. Це було лише питанням наполегливого, сильного удару, аж поки ворог не здавався»[1].
Я бачу схожу ситуацію в неясних словах про участь у муках Христових. На цій планеті ведеться значно серйозніша війна, яка визначить долю усього творіння. І ця війна матиме певне число втрат.
Згідно Павлових слів, на хресті Христос здобув тріумфальну перемогу над космічними силами – перемігши їх не силою, а самовідданою, жертовною любов’ю. Хрест Христа міг гарантувати кінцевий результат, але нам лишилась боротьба, в якій ми маємо воювати. Важливо, що Павло молився про те, «щоб пізнати Його й силу Його воскресення, та участь у муках Його» – прийняти як агонію, так і екстаз Христового життя на землі (Филип’ян 3:10).
Втім це допомагає усвідомити, що втрати, які ми несемо, – це почесні рани, за які одного дня ми будемо нагороджені. У цьому житті ми ніколи не зрозуміємо повної важливості наших вчинків тут, бо більшість того, що відбувається, невидиме для нас. Хрест Христа пропонує певну систему і для цього; те, що здавалося абсолютно звичним, ще одним похмурим подвигом колоніальної «справедливості» римської варти, зробило можливим спасіння для всього світу.
Коли пастор у Південній Африці потрапляє у в’язницю за свій мирний протест, коли соціальний працівник переселяється в урбаністичне гетто, коли батьки з невмирущою надією і прощенням чекають повернення своєї дитини, що пішла з дому, коли молодий професіонал протистоїть величезній спокусі багатства і успіху – в усіх цих стражданнях, великих і дрібних, є гарантія більш глибшого значення, участі в Христовій перемозі спасіння. «Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих» (Римлян 8:19).
4) Я отримую впевненість у тому, що Бог справді розуміє мій біль
Завдяки Ісусу мені ніколи не доведеться кричати в прірву: «Гей, ти там – невже тобі байдуже?» Наявність страждань не означає, що Бог покинув мене. Навпаки, приєднавшись до нас на землі, Бог дав міцний, історичний доказ того, що Він чує наші стогони і навіть стогне разом з нами. Коли ми терпимо випробування, Він стоїть поруч, як той четвертий муж у вогненній печі.
Чому Ісус мусив страждати і померти? Запитання вартує цілої книги, і спонукало до написання багатьох книг раніше, але серед відповідей, які дає Біблія, ця відповідь найбільш незбагненна: страждання послужили свого роду «пізнавальним досвідом» для Бога. Ці слова можуть здатися мало не єретичними, але я просто використовую фразеологію послання до Євреїв.
Послання до Євреїв було написане для юдейської аудиторії, з головою зануреної в Старий Заповіт. Автор намагається показати, що Ісус є «кращим» – і це ключове слово всього послання. Як Він може бути кращим, ніж релігійна система, до якої вони звикли? Він більш могутній? Справляє більше враження? Ні, послання до Євреїв наголошує, що Ісус кращий, бо Він став мостом над прірвою між Богом і нами. «І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був» (5:8). В іншому місці це послання каже нам, що автор нашого спасіння став досконалим через страждання (2:10).
Ці слова, повні неосяжної таємниці, звичайно щонайменше означають наступне: втілення мало значення для Бога, так само, як для нас. Людська історія крутиться не навколо нашого відчуття Бога, а Його відчуття нас. Звичайно, на певному рівні Бог розуміє фізичний біль, бо це Він створив дивовижну нервову систему, яка застерігає про небезпеку. Але чи відчував Він коли-небудь біль, як Дух? Ні, аж до моменту Втілення, відтинку в часі, коли Сам Бог відчув те, що означає бути людиною.
За тридцять три роки на землі Ісус дізнався про труднощі, відкидання і зраду. Але Він також зрозумів, що таке біль: що відчуваєш, коли кривдник залишає на твоєму обличчі червоні відбитки своїх пальців, коли на спині лишаються сліди від металевого бича, коли грубий залізний спис пронизує твої м’язи, сухожилля і кістки. Про все це дізнався на землі Син Божий.
В якийсь незбагненний спосіб, завдяки Ісусу, Бог чує наші крики по-іншому. Автор послання до Євреїв захоплюється тим, що через що б ми не проходили, через це пройшов Сам Бог. «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха» (4:15).
Ми маємо первосвященика, який закінчивши школу страждань, «міг співчувати недосвідченим та заблудженим, бо й сам він перейнятий слабістю» (5:2). Завдяки Ісусу Бог розуміє, справді розуміє наш біль. Наші сльози стали Його слізьми. Ми не покинуті. Фермер з хворою дитиною, восьмирічок з лейкемією, сумуючі родини в Юба Сіті, пацієнти з проказою в Луїзіані – ніхто не повинен страждати на самоті.
Т. С. Еліот писав в одному зі своїх Чотирьох віршів на чотири рядки:
- Поранений хірург береться за ніж.
- Сумніваючись над хворим органом;
- Під закривавленими руками ми відчуваємо,
- Гостре співчуття цілющого мистецтва.
- Що вирішує загадку лихоманки[2].
Хірургічні втручання в житті – це боляче. Однак це допомогло мені зрозуміти, що сам хірург, Зранений Хірург, відчуває кожен удар болю і кожне горе.
[1] Гаррі Р. Боер. І меч… // Журнал Реформд. 1984. Грудень. С. 3.
[2] Т. С. Елліот. Збірка поезій 1904-1962. Нью-Йорк: Харкорт, Брейс & Ворлд. С. 187.