Ми маємо тільки приблизну уяву про той майбутній стан, мріючи, щоб та незахмарена радість, яка втікає від нас зараз, одного дня повністю наповнила нас. Ми замкнуті в темній кімнаті, ніби в декораціях п’єси Сартра Немає Виходу. Але крізь щілини проникає світло – чесноти, слава, краса, співчуття, правда і справедливість – натякаючи, що поза цими стінами є виходи в інший світ, світ, вартий терпіння.
Християнська віра не пропонує нам мирного і спокійного способу, аби примиритися зі смертю. Ні, натомість вона пропонує спосіб подолання смерті. Христос означає Життя, і Його воскресіння повинне дати переконливий доказ, що Бог не вдовольниться якимсь «циклом життя», що закінчується зі смертю. Він піде значно далі – і Він таки пішов далі – аби перервати цей цикл.
У жовтні 1988 році загинув один з моїх найближчих друзів під час підводного пірнання зі скубою на озері Мічиган. Того дня після обіду, коли Боб пірнув востаннє, я в забутті сидів в університетській кав’ярні і читав Мої пошуки краси, це книга, написана відомим лікарем-терапевтом і письменником Ролло Мейєм. У книзі йдеться про те, як Ролло впродовж всього життя шукав красу, і поміж інших життєвих випадків, він розповідає про те, як побував у місцевості, що зветься Гора Атон, грецький півострів, на якому мешкають виключно монахи.
Ролло Мей тільки почав одужувати після нервового зриву, коли відвідав Атон. Так сталося, що він приїхав туди якраз тоді, коли монахи святкували грецьку ортодоксальну Пасху; це була церемонія, багата на символізм, щедра на красу. Скрізь були ікони. У повітрі відчувався запах ладану. А в самому розпалі церемонії священик подарував кожному з присутніх по три пасхальних яйця, дивовижно розмальованих і загорнутих у тонку вуаль. «Christos Anesti!» – сказав він – «Христос Воскрес!» Кожен присутній на служінні, включаючи Ролло Мейя, відповів згідно традиції: «Воістину воскрес!»
Ролло Мей не був віруючим. Але у своїй книзі він пише: «Тоді мене охопив момент духовної реальності: що це означало б для нашого світу, якщо Він дійсно воскрес?»[1]. Я повернувся додому невдовзі після прочитання того розділу, а на порозі будинку мене зустріла дружина, повідомивши про загибель Боба. Наступні кілька днів запитання Ролло Мейя не раз спадало мені на думку. Що це означало би для світу, якщо Христос дійсно воскрес?
Я проповідував на похороні мого друга і там задав запитання Ролло Мейя, правда в дещо іншій формі, у контексті скорботи, яка тиснула на нас з усіх сторін. Що означало б для нас, якби Боб воскрес? Ми сиділи в каплиці, німі після трьох днів суцільного смутку. Вголос я уявляв собі, як би це було: ми виходимо назовні до паркувального майданчика і там, на наш неймовірний подив, знаходимо Боба. Боба! Його стрибаюча хода, його широка усмішка і його чисті сірі очі – все при ньому.
Цей фантазійний образ дав мені уяву про те, що в Пасхальну Неділю відчували учні Ісуса. Вони також сумували протягом трьох днів. Але в недільний день вони вловили проблиск чогось іще, проблиск майбутнього.
Без Пасхи, без життя, яке продовжується після цього життя, без нового початку, відновленої землі – без усього цього, ми дійсно могли б вважати Бога не таким вже й всемогутнім, чи не таким люблячим, чи навіть просто жорстоким. Біблія підтримує репутацію Бога завдяки Його здатності відновити Своє твориво до його початкового досконалого стану.
Я визнаю, що також колись знічувався при розмовах про небо і життя після смерті. Це здавалося відмовкою, жартом. Ми маємо прокладати собі шлях у житті, ніби так і має бути, думав я. Але за роки я змінився, головним чином через те, що бачив, як вмирають люди. Який Бог був би назавжди задоволений таким світом, як цей, обтяженим стражданнями і смертю? Якби мені довелося стояти поруч і спостерігати, як обриваються життя людей, як у Боба, – раптово, випаровуючись як роса, без надії на майбутнє, я б напевно в Бога не вірив.
Уривок у Новому Заповіті, 1 Коринтян 15, виражає майже ту саму думку. Спочатку Павло озирається назад, на все своє важке життя, в якому мали місце ув’язнення, побиття, корабельні аварії і бої зі звірами на зразок гладіаторських. Далі він, вдаючись до велемовності, каже, що я був би дурнем, проходячи через все це, якби моя смерть була просто кінцем. «Коли ми надіємося на Христа тільки в цьому житті, то ми найнещасніші від усіх людей!» Разом з Павлом я покладаю мою надію на воскресіння, на той час, коли Христос «перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його» (Филип’ян 3:21).
[1] Ролло Мей. Мої пошуки краси. Даллас: Видавнича компанія Сейбрук, 1985. С. 60.