Якщо хочемо справді духовного життя, мусимо передусім доцінити прагнення повнішої і глибшої молитви. Воно є даром Ісуса. Прагнення молитви – це запрошення до інтимної єдности з Богом. Потребувати молитви означає прагнути Бога.
Доцінити прагнення молитви означає бути вдячним за нього Богові: «Він мене ще не забув. Він запрошує мене, загубленого, грішного й невірного до єдности».
Вдячність можемо виразити відповідальним ставленням до прагнення молитви. Якщо ми часто незадоволені своєю молитвою, часом, витраченим на неї, та її плодами, можливо, причина саме в легковажному ставленні до прагнення молитви, її розвитку і поглиблення. Прагнення молитви є зерном, яке може прорости і вродити лише на родючій ріллі нашої праці.
Очистити прагнення молитви
Передусім потрібно усвідомити зміст прагнення людини до молитви. Що воно в собі містить? Звідки виникає? До чого або до кого веде? Це важливі запитання, які нам допоможуть очистити молитву від прагнення втекти від життя.
Молитва не є «альтернативою» заангажованости в життя, повне труднощів, тягарів та викликів. Вона має бути глибоко закорінена в реалії.
Прагнення молитви дано людині, щоб увійти в міцні стосунки з Господом, щоби знайти в Богові своє життя: радість і надії, тягарі, обов’язки та хрести.
Чимало людей глибоко розчаровані життям: коханням, батьківством, дружбою, працею, політикою і сучасною цивілізацією. У такій ситуації легко народжуються «духовні прагнення», які насправді є спробою втекти від дійсности, щоб полегшити біль. Розчарування може стимулювати глибшу молитву, але не є її джерелом. Поряд із розчаруванням тут потрібне бодай найменше прагнення Бога.
Аби розпочати молитовне життя, не обов’язково мати відразу чисту і щиру любов до Господа. До такої любови доростатимемо поступово.
Щоб молитися, достатньо прагнути Бога «для себе»: як Цілителя наших ран, Провідника в хаосі, люблячого Батька, Який пробачить нам те, чого самі собі не можемо пробачити, справедливого Суддю в конфліктах з людьми і світом, місце втіхи від наших бід, Мудрість, що розкриває приховану суть речей.
Прагнення молитви й Бога є глибоко духовним. Це духовність, в якій присутня людина з усіма потребами, надіями, проблемами і хрестами.
Бог дає нам прагнення молитви саме для того, щоб ми завдяки Його благодаті виправляли і зцілювали своє життя, роблячи його більш людським. Бог хоче, щоб наше життя ставало ліпшим, змістовнішим і щасливішим.
Молитва потребує часу
Молитовне життя вимагає часу від кожної людини, оскільки Бог діє в часі. Сам Він існує поза часом, однак людину вмістив у час.
«Треба молитися завжди» (Лк. 18:1) Це не просто сукупність окремих актів, а тривалий зв’язок.
Молитва, як і любов, потребує часу. Часто подружжя або дружба розпадаються через брак часу. Зв’язок руйнується, якщо його не підтримувати спілкуванням.
Молитва має свою динаміку. Якщо хочемо, щоб духовне життя розвивалося, цю динаміку треба відкрити і шанувати. Увійти в молитовне життя означає стати на шлях. Шлях молитви вимагає систематичности й регулярности.
Немовля не може за день насититися любов’ю матері на кілька тижнів. Воно щоденно потребує її тепла. Людина перед Богом – немов дитятко на руках у матері своєї (див. Пс. 131:2) і потребує Його щоденної любови.
Як регулярно молитися в нашому повному клопотів житті? Як викроїти час на молитву серед надміру завдань та обов’язків, що пригнічують нас? Ось що радить досвідчений духівник заклопотаній людині, яка, проте, має глибоке прагнення молитви: «Допоможе молитовний план, якого ніколи не маєш змінювати без рішення духовного наставника. Молитва має стати важливим завданням, яке не можна занедбувати. Всі інші справи в час, усталений для молитви, потрібно відкласти. Якщо будеш вірний цьому планові, то згодом переконаєшся, що не потрібно тримати в голові багато проблем, які і так не можеш відразу розв’язати. Відкинувши різноманітні думки, зможеш цей час використати для молитви. Це буде час благодаті» (Г. Ноуен, Щоденник із монастиря трапістів).
Думка про те; що молитися кожного дня нереально, засвідчує, як далеко відійшла людина від духовности.
Потребу систематичности молитви св. Ігнатій Лойола підкреслив словом «вправи»: «Кажучи “духовні вправи”, маємо на увазі всякий спосіб виконання іспиту сумління, розважання, споглядання, молитви та інших духовних дій. Прогулянка, хода, біг є вправами для тіла. Так само вправою духовною є будь-яка дія, за допомогою якої душа налаштовується на те, щоб позбутися всіляких невпорядкованих схильностей, а тоді шукає та осягає Божу волю до життєвого ладу, який сприяв би спасінню» (ДВ, 1).
Молитва, як і будь-яка справа, яку хочемо робити вміло, потребує постійних вправ. Спонтанна молитва не може замінювати систематичну, хіба що доповнювати. Коли зуміємо гармонійно поєднати ці два види молитви, зможемо говорити про її повноту.
Ілюзія про те, що духовне життя – це лише спонтанна молитва, призводить до завмирання в людині прагнення молитви.
Молитва потребує боротьби
«Молюся тоді, коли хочу». «Навіщо маю молитися через силу?» Такі твердження здаються дуже «людськими». А насправді це пастка. Щоб розгледіти її, подумаймо, чи можемо сказати те саме стосовно людини: «Чому маю любити всупереч волі?» «Навіщо вибачати через силу?»
Якщо хочемо налагодити стосунки з людьми, доведеться долати власний опір. Якщо бажаємо поглибити зв’язок із Богом, мусимо молитися «всупереч собі». Така концепція молитви не означає тільки волюнтаристичне зусилля, а й вимагає від нас боротьби і жертви.
«Авво, яка чеснота або справа є найважчою з усіх?», – запитали ченці відомого отця пустелі, Агатона. «Мабуть, молитва. Бо завжди, коли людина хоче молитися, диявол намагається їй перешкодити. Будь-яку іншу справу, якщо будемо витривалі, з часом виконуватимемо легко. А в молитві боротьба потрібна до останнього подиху».
Що ж, у житті чимало справ вимагають боротьби. Це стосується й любови. Подружні трагедії виникають від того, що люди перестають боротися за любов, відмовляються від діялогу та самозречення. На запитання, чи приносить ця боротьба страждання, може відповісти лише той, хто насправді кохає. Закохані пари, люблячі батьки, всі містики знають, що ярмо боротьби за любов солодке, а тягар – легкий.
Молитва є виявом любови, нашої вірности Богові, за неї недостатньо «заплатити» трошки доброї волі.
ВПРАВИ
Вправа 1
Накресли графік часу, присвяченого молитві. Горизонтально зазнач роки життя, які пам’ятаєш. Вертикально – час молитви. Графік може бути неточним, але щирим. Подумай, скільки часу за життя ти присвятив молитві. Чи достатньо цього?
Склади такий самий графік кількох останніх місяців. Він буде набагато точнішим.
Поміркуй над одержаними результатами. Що ти відчуваєш? Що можеш сказати Богові про свою молитву?
Вправа 2
Молитву не оцінити лише витраченим на неї часом. Можна молитися багато, але з почуття обов’язку, ніби з примусу, не від серця. Можна довго стояти перед Божим вівтарем і вийти з храму без полегші.
Зроби ще один графік, тепер складніший.
Горизонтально впиши періоди життя: дитинство, юність, молодість… Вертикально познач шкалою від мінус 5 до плюс 5 силу прагнення молитви. Що хочеш сказати Богові, роздумуючи над цим графіком?
Вправа 3: ПІДСУМОК
У який період ти молився довше, ревніше, інтенсивніше? Що спонукало до цього? Що допомагало?
Коли ти молився мало, недбало, формально або й не молився зовсім? Чи розумієш, чому занедбав молитву? Що перешкоджало молитися? Як тоді виглядало твоє життя?
Хто найбільше допомагав у розвитку молитви?
За який період ти хотів би подякувати Богові? За який – просити прощення?
Що хочеш сказати Господові про свою молитву колись і тепер?