ЯК МОЖНА УЯВИТИ СОБІ НЕБО?
Небо, подібно як Бога, «ніхто… ніколи не бачив» (Ів. 1:18). Всі наші уявлення відповідають нашому рівню, а також рівню наших бажань. Чеський поет Владімір Голан прекрасно закінчує вірш «Воскресіння», кажучи, що після цього життя «ми знову будемо вдома», серед наших близьких. Точно так само говорить Бенедикт XVI, відповідаючи на запитання про вічне життя і небо: «Я радий, що знову побачу своїх батьків, братів та сестер, друзів і уявляю собі, що все буде так само чудово, як було в нас удома».
Звичайно, дім є своєрідним символом вічного життя, неба. Таких символів є більше: учта, весілля, відпочинок, царство, танець, небесна літургія, щастя від того, що можна бачити Бога в Трійці. Ці символи не можна «догматизувати», оскільки ми маємо різний досвід, наприклад, для когось дім не є образом неба.
Святий Тома стосовно вічного життя говорить, що, насамперед, це буде досвід єднання людини з Богом і нагадує слова св. Августина, що «ми будемо дивитись, любити і прославляти», наші бажання будуть задоволені, у нас буде ідеальне почуття безпеки і ми будемо насолоджуватися нашими взаєминами з усіма святими. Що стосується бажань, то також св. Тома у Summa contra gentiles пише, що після смерті Бог назавжди дасть нам те, чого ми сильно бажали: якщо ми хотіли Бога, Він буде нашою винагородою, якщо щось інше, то ми отримаємо це. Тож будьмо обережні з тим, що ми хочемо і що для нас найголовніше! Цікаво також ближче розглянути знайому всім фразу, коли ми говоримо, що почуваємося «наче в небі». Найчастіше ми використовуємо цю фразу, коли обставини пов’язані з присутністю близьких людей, спокоєм, злагодою, єдністю та красою. Це багато говорить про нас самих та про наші бажання.
Мені найближче твердження, що на небі буде все зовсім інакше, ніж ми собі уявляємо, так само, як досвід любові та способи її вираження можуть бути несподіваними. Ми будемо жити вічно в люблячій спільноті Божих Осіб, Бога в Трійці. Пізнання і любов Бога, що буде постійно наповнювати нас і буде тільки поглиблюватись. Це буде нескінченний обмін любов’ю: «Дорогу життя Ти покажеш мені: радість велика з Тобою, завжди блаженство в правиці Твоїй!» (Пс. 16:11).
Дуже важливо повірити і побачити, що вже тут починається вічне життя і небо, через відкритість на Бога та інших людей, через любов. В Євангелії св. Івана написано: «Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя» (5:24). Це вічне життя, що проживається зараз, потребує живлення, звідси особливий зміст Євхаристії: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя» (Ів. 6:54). Євхаристія – це передчуття неба і місце, де ми вповні зустрічаємося з Богом і беремо участь у Його любові.
В ЯКОМУ ТІЛІ МИ ВОСКРЕСНЕМО?
Ми воскреснемо у власному, але водночас цілком переміненому тілі. Це парадокс, але варто поглянути на нього крізь призму євангельських описів зустрічей з воскреслим Ісусом. Це Він був у Своєму переміненому тілі. Це був Він, але не всі Його впізнали. Уявлення воскреслого тіла перевершує нас так само, як і учнів, які впізнали Ісуса аж через деякий час, іноді тільки завдяки знакам, які Він вчиняв. Теологія, шукаючи властивості тіла після воскресіння, серед іншого перелічує: одухотвореність, безсмертя, непідвладність тлінню, нездатність до страждання, збереження ідентичності, незважаючи на глибоку переміну, збереження статевої відмінності.
Дуже важливо, втім і для нашого життя тут і зараз, усвідомити, що наша особистість залишиться. Наше тіло, навіть після воскресіння, буде частиною нашої особистості, того, ким ми були, з усім, що було пов’язане з нашим життям. Без тіла немає цілісної людини, навіть якщо душа вже близько Бога. Святий Тома дуже гарно говорить, що ангели позбирають тіло, розпорошене після смерті. Вони позбирають не тільки тіло, а й усе наше життя. Можливо це дасть нам зрозуміння слів св. Павла і почнемо ними жити: «Отож прославляйте Бога в тілі своєму» (1Кор 6:20).
Ми визнаємо віру у воскресіння тіла («Вірю …у воскресіння плоті»), що показує, наскільки важливим було це питання з самого початку Церкви. У цьому визнанні об’єднані різні основоположні послання християнства, особливо зв’язок творіння з останніми речами: «Я – Альфа й Омега, – говорить Господь, – Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!» (Одкр 1:8), «Я – Альфа й Омега, Початок і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джерела живої води» (Одкр 21:6). Як Бог створив цілісну людину, тіло і душу, так і вся людина прагне до Нього і в Ньому знайде сповнення. Більше того, завдяки втіленню Син Божий приймає людське тіло і вкладає його у власне життя Бога. Це тіло з нами в Євхаристії, яка є «завдатком нашого спасіння» і перемінює наше тіло в Тіло Христове.
ЧИ ЗНАЙДЕМО МИ НАШИХ БЛИЗЬКИХ У ВІЧНОМУ ЖИТТІ?
Давайте використаємо слова з похоронного ритуалу як вихідну точку для цього питання: «Прощаємося від усього серця з нашим братом (нашою сестрою). Нехай це останнє прощання стане виразом нашої любові, вгамує наш біль і зміцнить надію. Бо колись ми з любов’ю і радістю знову зустрінемо нашого брата (нашу сестру) там, де смерть буде знищено любов’ю Христа, котра все перемагає. Нехай ця надія сповнює наші думки і нашу молитву».
У цій молитві ми висловлюємо віру, зміцнену любов’ю і надією, що ми зустрінемо своїх померлих близьких після смерті. Зазначимо, що ми покладаємо надію не стільки на свою любов, яка може бути слабкою чи егоїстичною, а, перш за все, на любов Христа, яка перемагає смерть і дарує нам життя вічне.
Оскільки після воскресіння в нас залишиться особиста ідентичність зі всією історією нашого життя, то зустріч з близькими також повинна відбутися. Вони будуть частиною вічного життя. Колишні зв’язки з ними будуть перемінені і передусім, вкорінені в Бозі. Крім того, можна сказати, що ми зустрінемо своїх близьких такими, як їх любимо і шукаємо протягом свого життя. Невідомо, якою буде формула цієї зустрічі, як ми знайдемо одне одного. Залишається невирішеним дуже болісне і вразливе питання про те, як ми зустрінемося з тими, хто у своїй свободі послідовно стояв в опозиції до Бога. Ось чому так важливо, щоб ми не втрачали в щоденності життя своїх близьких, які зараз навколо нас, не погоджувались на сякі-такі стосунки та нікого не викреслювали з нашого життя.
Ще раз ми бачимо важливість способу нашого життя тут і зараз, і в особливий спосіб, наших стосунків з близькими та нашої відповідальності за тих, кого ми зустріли. Слова о. Яна Твардовського, які повторюють і прилаштовують до різних ситуацій, не втрачають актуальності й сили: «Спішімо любити людей, вони так швидко нас покидають».
ЧИЄЮ ДРУЖИНОЮ / ЧОЛОВІКОМ Я СТАНУ ПІСЛЯ СМЕРТІ?
Євангелісти, св. Марко і св. Лука, пишуть, що подібні питання Ісусу ставили садукеї. Вони не вірили у воскресіння і представили історію жінки, яка пережила сімох чоловіків (пор. Мр. 12:18-27; Лк. 20:27-38). Бажаючи висміяти ідею воскресіння, вони нарешті запитали: «При воскресінні, як вони воскреснуть, – котрого з них вона буде жінкою?». Ісус відповідає прямо, що ми не будемо там одружуватися чи виходити заміж. Звичайно ж, запитання садукеїв мало стати лише пасткою, заставленою на вчення Ісуса, воно не торкалось суті справи, пов’язаної з таємницею воскресіння та зустрічі з Богом живих, а не мертвих.
На практиці це запитання має велику вагу для подружжя, однаково для такого, де не уявляють собі життя одне без одного, як і для такого, де прагнуть цієї зустрічі, аби отримати благодать прощення за все, чого не довершили в подружньому житті. Хоча мені, як особі, що живе в целібаті, також було дано почути відповідь на це запитання і відчути полегшення: «Нічиїм/нічиєю, слава Богу!».
Для розуміння цих слів істотно побачити, що Божа любов огортає всіх і якщо вже ми маємо мати в ній особливу участь після смерті та у вічному житті, то наша здатність любити буде цілковито перемінена. І те, що зараз є унікальним досвідом у конкретних стосунках на небі буде досвідом спільноти. Ми будемо спільнотою спасенних, тобто житимемо з Богом у спілкуванні з усіма. Любов, яка обмежена тут, на землі, на небі буде необмеженою.
Отже, у підсумку на це запитання можна відповісти, що, питання шлюбу на небі хоча й не найважливіше, та це не означає, що подружжя не буде разом. І оскільки «Ніколи любов не перестає!» (1Кор. 13:8), вона не закінчується й після смерті, а тільки змінюється. І стає, як писав св. Бернард, подібною до Божої любові, яка є любов’ю без міри.
Доповненням цієї відповіді нехай стануть слова Христа, дані в одному з об’явлень блаженній Анні Катаріні Еммерік: «Єдність у шлюбі двояка. Спочатку єднання плоті та крові, яку розриває смерть, і таке подружжя не знайде одне одного на іншому світі. Але між подружжям також повинен існувати духовний вузол, бо він єднає їх нерозривно і в цьому, і в майбутньому житті. Тож нехай не тривожаться за те, чи опиняться там порізно, чи разом. Якщо це був шлюб духа, то вони опиняться потім в одному тілі». У світлі цих слів кожен у подружжі має усвідомити особливу важливість побудови духовного зв’язку, подружньої єдності, бо вона дає надію на вічне спільне життя у всеосяжній любові.