Сет – Сим

Сетур (схований): Михаїлів син, вивідувач Ханаану від Асирового племени, посланий Мойсеєм (4 Мойс. 13:13).

Сигон (боєць, вояк): Аморейський цар, якого столицею було місто Хешбон. Ізраїль, прибувши до границі Ханаану, просив його дозволу перейти царською дорогою через його територію. Він у відповідь на це вирушив із військом до Йогці воювати з Ізраїлем, але в битві його військо зазнало поразки, а він був забитий (4 Мойс. 21:21-35).

Сила, Силуан, Силуян (лісистий, лісовий, дерев’янистий; ім’я “Сила” бере свій родовід від латинського слова “сільва”, що означає ліс): Сила або Силуан – це передовий член первісної Апостольської Церкви в Єрусалимі (Дії Ап. 15:22). Його ім’я натякає на те, що він був гелленізованим, огреченим євреєм і пишався римським громадянством (Дії Ап. 16:37). Як інспірований церковний проводир, пророк і учитель, Сила був виделеґований з Петром і Варнавою до Церкви в Антіохії, щоб передати їм постанову Апостольського Собору в Єрусалимі (Дії Ап. 15:22,32-34). Виконавши це завдання, він вернувся до Єрусалиму.

Згодом Сила супроводив апостола Павла в його другій місійній подорожі (Дії Ап. 15:40-17:10). У Верії Сила й Тимофій позосталися, а Павло відправився до Атен. По довшій розлуці Сила знову втішався спільністю з апостолом Павлом у Коринті (Дії Ап. 17:14; 18:5). Павло кілька разів згадує про побут Сили в Коринті в своїх Посланнях (2 Кор. 1:19; 1 Сол. 1:1; 2 Сол. 1:1).

Чи супроводив Сила апостола Петра в його місійній подорожі до Малої Азії, годі з певністю сказати. Більшість вважає, що це одна й та сама особа (1 Петра 5:12).

Силуан – див. “Сила”.

Сим, Сем, Шем (ім’я, найменування, відоме ім’я, славний, знак, пам’ятка): Син Ноя, у віці 98 років одружився, не мав дітей у часі потопу. Разом із своїм братом Яфетом прикрив наготу свого батька Ноя, одержав особливе благословення, родоначальник семітських народів і семітської мови; мав синів: Елама, Ашшура, Арпахшада, Луда й Арама; Симові нащадки посіли територію від Середземного моря до Індійського океану й від Лідії до Червоного моря – Елам і його нащадки поселилися в Персії; Ашшур – в Асирїї, Арпахшад – у Халдеї, Арам – у Сирії, Йоктан – на Арабському півострові. Сим помер у віці 600 років (1 Мойс. 5:32; 6:10; 9:23,26,27; 10:1,21,22,31; 11:10,11; 1 Хронік 1:4,17).

Симеон (вислухання, Єгова чує, Єгова дає відповідь, Господь помагає):

1. Син Якова від Лії (1 Мойс. 29:33; 2 Мойс. 1:2); разом із своїм братом Левієм, Симеон відплатився з варварською жорстокістю за збезчещення їхньої сестри Діни Сихемом, вбивши мечем не тільки Сихема та його батька Гамора, але масово помордували все населення Сихему, напали на трупи й пограбували все місто. Натурально, патріярх Яків прокляв їхній гнів і пімсту (1 Мойс. 34:25-31; 49:5-7). Симеон був ув’язнений у вартовому домі в Єгипті, як закладник, що брати приведуть Йосипові їхнього наймолодшого брата Веніямина (1 Мойс. 42:19,24; 43:23).

Головні родини Симеонового племени подані в 1 Мойс. 46:10. Під час синайського перепису зараз по виході з Єгипту Симеонове плем’я нараховувало 59 300 здатних до війська осіб у віці 20 років і вище (4 Мойс. 1:22,23; 2:12,13), але під час другого перепису в Шіттімі наприкінці подорожі пустинею до Ханаану їхнє число зменшилось до 22 200 через їхню розпусту й ідолопоклонство (4 Мойс. 26:14). Це було найслабіше зі всіх племен Ізраїля й не зуміли самі посісти спадку в Ханаані. Їхній спадок був серед спадку Юдиного племени, що охоплював 18 чи 19 міст із околицями (Ісуса Навина 19:1-9; Суддів 1:3,17; 1 Хронік 4:24-38). 500 симеонівців здобули гору Сеїр і замешкали там (1 Хронік 4:42,43). У благословенні Мойсея Симеон уже не згадується, як окреме плем’я (5 Мойс. 33).

2. Праведний, богобійний Симеон (Семен) був уже в похилому віці, жив у Єрусалимі й оказійно пророкував і очікував Месії. Святий Дух об’явив йому, що він так довго не вмре, аж поки перше не побачить Ісуса Христа. Побуджений Святим Духом, Симеон пішов до храму й у дверях святині він зустрінув Марію та Йосипа з Немовлям, в Якому він пізнав Месію. Він узяв Ісуса на руки, віддав хвалу Богові та провістив Святим Духом спасіння євреям і поганам в новонародженім Ісусі Христі, як також виповів пророцтво про Його страждання (Лк. 2:25-35).
3. Симеон Ніґер або Семен Ніґер був пророком в Антіохії. Коли він із іншими молився й постив, то Святий Дух прорік, щоб вони відділили Павла й Варнаву на місійну роботу поміж поганами (Дії Ап. 13:1,2).

Деякі теологи ототожнюють Симеона Ніґера з Симоном із Кірінеї, якого схопили з натовпу римські вояки, коли він вертався з поля, поклали на нього хреста та змусили його нести того хреста за Ісусом на узгір’я Голгофи, бо Спаситель настільки був виснажений і вибився з сил від тривалих знущань і напружень, що почав падати під тягаром хреста. Хлібороб кірінеяннн заніс хреста на Голгофу, зник у натовпі й ми нічого більше про нього не знаємо. Його сини: Олександр і Руф були передовими християнами в Римській Церкві (Мр. 15:21; Лк. 23:26; Рим. 16:13).

Симон, Семен, Шимон. (Ім’я Симон завдає мовознавцям багато клопоту. Одні твердять, що це найменування походить від латинського слова “семен”, що означає насіння; інші знову рід його виводять із давньогебрейського імени “Симеон”, що означає слухняний, вислуханий Богом).

1. Симон Петро. Симон – це первісне ім’я апостола Петра. Див. “Петро”.
2. Симон Зилот-Каноніт – це один із 12 апостолів Господа Ісуса Христа (Лк. 6:15; Дії Ап. 1:13; названий Кананітом у Мт. 10:4 і Мр. 3:18); походив із Кани Галилейської (Мт. 10:4; Лк. 6:15).

Зилот означає завзятий, запеклий, загорілець, радикальний, фанатик, завзятець, а ім’я “Каноніт” – це тільки грецький варіянт гебрейського слова “канаї” чи “канани” того самого значення, що й Зилот. Правдоподібно, Симон Зилот-Каноніт перед своїм наверненням до Господа належав до гебрейської політичної партії в Палестині т. зв. зилотів, які відрізнялися суворою запопадливістю й горливістю в зберіганні чистоти національної релігії й охорони народу від будь-яких впливів інших народів. Зилоти ні з чим не рахувалися в своїм релігійнім фанатизмі й у безпощадній, безкомпромісовій боротьбі за визволення свого народу. Їхня політична програма охоплювала 4 пункти: 1) Поклонятися тільки Ягве; 2) Не коритися ніякій чужій владі й не визнавати окупантів; 3) Визвольну   боротьбу з-під чужої кормиги-ярма вести виключно своїми власними силами та 4) Вважати всіх тих, які не з ними, за своїх опонентів-противників. Цим гаслом зилоти тероризували всіх євреїв у Палестині й поза її межами, що не схилялися під їхню керму. Нерозсудливість зилотів врешті-решт допровадила до спустошення Єрусалиму й жорстокої розправи римлян із ворохобниками…

Симон, ставши учнем Господа Ісуса Христа, все ж таки затримав далі своє традиційне найменування “Зилот-Кананіт”, цебто “Горливий”.

3. Один із братів Господа Ісуса Христа (Мт. 13:55; Мр. 6:3).
4. Батько Юди Іскаріотського (Ів. 6:71; 13:2,26).
5. Симон, фарисей, жив у Галилеї, запросив до свого дому Ісуса Христа, щоб споживав із ним. Одна велика грішниця з міста віднайшла Христа в домі фарисея Симона й намастила Йому голову й ноги дорогоцінним миром (Лк. 7:36-50),
6. Симон Прокажений, мешканець Віфанії, в Юдеї, в якого домі Ісус Христос був Гостем по воскресінні з мертвих Лазаря. Там Христос був намащений дорогоцінним миром і таким чином Його тіло було приготовлене на смерть і похорон (Мт. 26:6-13; Мр. 14:3-9; порівняйте Ів. 12:1-8). Це цілком ймовірно, що цього Симона Ісус Христос очистив від прокази.
7. Симон із Кірінеї, цебто уродженець Кірінеї на північному побережжі Африки; гелленізований (огречений) єврей; був на святі в Єрусалимі під час розп’яття Ісуса Христа. Римські вояки змусили його нести хреста замість обезсиленого Ісуса Христа (Мт. 27:32; Мр. 15:21; Лк. 23:26); батько Олександра й Руфа (Мр. 15:21; Рим. 16:13).
8. Симон Ворожбит, мешканець Самарії за апостольських днів; правдоподібно, вчився в Олександрії в школі гностиків, що змішали науку християн із вченням юдейської й поганської релігій в одну філософічну систему. Симон займався ворожбитством і своїми чарами й бесідами зводив людей у самарійському місті Сіхарі та по інших місцевостях. Самарійці слухали його й говорили: “він – сила Божа, що зветься велика” (Дії Ап. 8:5-11; порівняйте Ів. 4:5).

Проповідь і чуда Пилипа вплинули на Симона Ворожбита, він навернувся до Господа та прийняв святе хрещення (Дії Ап. 8:13).

Як Симон Ворожбит побачив, що через рукопокладання Петра та Івана новонавернені християни одержували Святого Духа, то забажав за гроші набути в апостолів Божий дар, щоб і він мав силу та владу покладати свої руки на людей, а вони одержували б Святого Духа. Апостол Петро докорив йому за це, тоді Симон покаявся й Господь простив йому його гріховні, спекуляційні наміри набути Божий дар за гроші (Дії Ап. 8:9-24). Звідси й походить в історії церкви так звана “симонія”, цебто продаж і купівля священства, єпископства та інших духовних посад за гроші.

9. Симон Гарбарник (гарбар, кожом’яка, дубильник), навернений християнин, жив при морі в місті Йоппії, обробляв шкіру, розташовання край моря надавалося для цього ремесла. Апостол Петро багато днів перебував у його домі і мав там видіння, щоб іти в Кесарію до Корнилія та звістити йому шлях спасіння в Христі Ісусі (Дії Ап. 9:43; 10:6,32).

Симон, син Йонин – див. “Петро”.

Зміст