Людські страждання
Чому Бог дозволяє страждати добрим людям? Не існує святої людини, яку не спіткало б багато страждань. Свята Франциска Кабріні говорила: “Я свято переконана, що виконую Божу волю, адже нічого, що я планую, у мене не виходить, усе виходить погано”.
Цю закономірність підтверджує також відомий епізод із життя святої Терези Авільської. Коли вона впала у воду, промовила: “А твої друзі, Господи! Чи це було необхідним?” – “Чи ти не знаєш, що Я зі всіма Своїми друзями так поводжусь”, – сказав їй Ісус. – “Авжеж, – відповіла Тереза, – тепер мене не дивує, чому в Тебе їх так мало”.
Чому Бог погоджується на страждання людини? “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме щоденно свого хреста, та й за Мною йде” (Лк. 9:23).
Отже, чому спасіння має відбутися через людське страждання? Щоб зрозуміти цю істину, ми маємо звернутися до слів святого Павла і святого Марка.
Слово святого Павла. Якби не Павло, то, мабуть, ніхто не мав би відваги про це сказати: “Тепер я радію в стражданнях своїх за вас, і доповнюю недостачу скорботи Христової в тілі своїм за тіло Його, що воно Церква” (Кол. 1:24). Адже чи міг би хтось відважитися сказати, що стражданням Ісуса чогось бракує, що Христових страждань було не досить? Чи міг би хтось це стверджувати? Але про це сказав сам Ісус: “Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста та й за Мною йде!” (Мр. 8:34).
Без хреста не можна йти слідом за Ісусом. Скажу навіть більше: Господь через Свої страждання відкупив нас цілковито і прагне, щоб ми пожертвували Йому весь тягар нашого страждання. Тому було необхідним, щоб Він дав нам приклад Свого великого страждання.
Христові страждання
Протягом двадцяти шести років я відвідував отця Піо. Одного разу під час розмови з ним до нас підійшла жінка, яку ми вже добре знали. Це була його духовна донька, жінка в поважному віці, яка надзвичайно багато страждала. Тоді отець Піо промовив до неї:
– Я свідомий того, що мої страждання не варто порівнювати зі стражданнями Ісуса.
Жінка відповіла йому:
– Але ж, отче, страждання Христа тривали лише три години.
Тоді отець Піо поглянув на неї зі співчуттям і сказав:
– Чи ти не знаєш, що Ісус на хресті страждає аж до кінця світу?!
Так само відбувається тисячі й мільйони разів на день (стільки, скільки є священиків на світі), коли беремо участь у Святій Месі. Коли я як священик звершую Святу Месу, то беру цю єдину Жертву, яку було принесено на хресті 2000 років тому, ставлю її на вівтар і вчиняю присутньою. Скільки разів це вже відбувалося відтоді, коли вперше було звершено Святу Месу?
Я часто замислювався, чи Таємна Вечеря була справді Святою Месою. Я не раз відчував із цього приводу занепокоєння. Врешті-решт я сказав собі: так, Ісус учинив те, що чинимо ми щоразу, коли звершуємо Святу Месу. Він узяв Жертву, що звершилась у Велику П’ятницю, і вчинив її присутньою напередодні, тобто у Великий Четвер. Це була та сама Жертва, яку ми звершуємо щоразу. Отож ми звершуємо Жертву Христа, яка є нескінченною і вічною, адже сам Господь стає для нас Жертвою винагородження за наші гріхи, за кожен окремий гріх, який ми вчинили.
Коли я сповідаю, то намагаюся передати людям відомі слова отця Піо: “Поглянь, яку велику вартість має сповідь”. Тобі здається, що коли приступиш до сповіді, визнаєш перед священиком свої гріхи і покаєшся, то можеш спокійно повернутися до свого життя, адже ти отримав розгрішення. Але чи не видається тобі це занадто легким? Чому не задумаєшся над тим, що за цим розгрішенням стоїть страждання і смерть Ісуса? Чому не замислишся над тим, що священик, який дав тобі розгрішення, сам може бути в тяжкому гріху, однак його розгрішення дійсне? Адже розгрішення, яке дає священик, має свою вартість з огляду на страждання і смерть Ісуса на хресті.
О, якби ти мав змогу взяти участь у Святій Месі, яку звершував отець Піо! Ти міг би помітити, що він тоді наново переживав страждання Ісуса Христа.
Я не раз був свідком того, як чоловіки, виходячи після такої Меси з церкви, ревно плакали, бо літургія, яку звершував отець Піо, допомагала їм наново пережити страждання Ісуса Христа.
Багато разів я прислуговував йому під час Святої Меси. Зазвичай він носив на руках рукавички, але коли звершував літургію, то одягав альбу з довгими рукавами. Однак, коли він мусив обмити руки, то підтягував рукави догори, і тоді можна було побачити стигмати. Я досить часто бачив ці стигмати, адже це тривало 26 років.
Отож можу сказати, що страждання Христа були необхідними для того, щоб спокутувати всі гріхи людства. Лише Ісус був у змозі відшкодувати Отцю Небесному кожен гріх людини. Жоден із нас цього вчинити не може. Тому Свята Меса є надзвичайно великим таїнством.
Тому ми маємо поновно навернутися до Церкви, адже Церква дає нам слова Ісуса, показує нам Його приклад, а насамперед – дає нам таїнства. Це чудово, коли ми говоримо про таїнства.
Колись я вичитав таку думку (напевно, вона вже досить відома, бо належить Івану Павлу II), папи про те, що справжню велич становить священство, тобто можливість звершення консекрації, влада відпущення гріхів.
Натомість бажання бути прелатом, єпископом чи папою є нікчемним порівняно з правдивою величчю священства – можливістю звершення консекрації й відпущення гріхів у таїнстві Покаяння і Примирення.
Мені до вподоби ця думка папи. Вона нагадує, наскільки ми недостойні цього дару, і водночас показує, що священство – це прояв правдивої величі, яка дана людині. Тому прошу Бога: дай мені силу, щоб я міг гідно звершувати ці таїнства”.