– Отче, Ви навели приклад зі святими, які не завжди були священиками, але були ефективними екзорцистами. Чи світська людина, яка не має дозволу церковної влади, може молитись над одержимими?
– Звичайно. Я називаю таке служіння молитвою за звільнення і не можна його плутати з екзорцизмом, який є публічною молитвою.
У випадку молитви за звільнення, результативність залежить від сили віри як того, хто молиться над одержимим, так і самого одержимого. Я зустрічав випадки, коли священики вже не відмовляли Годину Читань. Вони молились над людьми, яких хтось прокляв, і більше їм нашкодили, ніж допомогли.
Були також випадки, коли хтось, молячись за звільнення інших, зовсім їм не допоміг, але й не нашкодив. Все залежить від віри, як того, хто молиться, так і того, хто просить про молитву.
– Чи звичайний християнин має змогу виганяти злих духів?
– Кожен християнин може промовити: “В ім’я Ісуса Христа іди геть, сатано!”. Я завжди про це говорю людям. Наприклад, знаю людей, що чують вночі дивні голоси або бачать страшні постаті. Тоді треба промовити: “В ім’я Ісуса Христа іди геть!”.
– Є й такі люди, які в подібних випадках або в той час, коли з’являються погані та тривожні думки, промовляють: “Ісусе, довіряю Тобі!”.
– Звичайно, що це добрі практики, але нехай це робиться з любов’ю. Це не може бути бездумним повторюванням “Ісусе, довіряю Тобі!”, бо так хтось написав.
– Якщо хтось бажає якійсь особі допомогти, то чи може молитись за цю особу екзорцизмом, навіть тоді, коли вона цього не бажає?
– З цього питання триває дискусія, адже коли хтось не бажає, щоб над ним молились, то цього робити не потрібно.
Мені траплялись такі ситуації, коли до мене приходили молоді люди і казали: “Отче, я прийшов, щоб догодити своїй матері. Вона сильно наполягала, щоб я це зробив. Але я не хочу, щоб Ви молилися наді мною екзорцизмом”. І я цього не робив.
– Припустімо, що ми не знаємо, чи ця особа про це знає, чи можемо тоді за неї молитись екзорцизмом?
– Якщо цього не знаємо, то завжди можемо за таку людину молитись, але відправляти екзорцизм не можна.
– А чи можемо за неї відмовляти молитву про звільнення від злого духа?
– Перш за все тут важлива співпраця з боку людини, що потребує екзорцизму. В моїй практиці був випадок, коли до мене прийшла дівчина разом з батьками та сестрами, але вона не хотіла, щоб над нею молились, бо погодилась прийти до мене, аби лише задовольнити своїх рідних, які дуже наполягали на цьому. Тоді я не відправляв над нею екзорцизм. Я лише попросив її, щоб прийняла звичайне благословення. Вона погодилась, і я уділив їй звичайного благословення.
– Чи кожен священик, який не є екзорцистом, може екзорцизмувати єлей, сіль та воду?
– Так, звичайно. Благословити може також і диякон. Однак варто підкреслити, що сакраменталіїї є ефективними лише тоді, коли людина приймає їх з вірою. Іноді до мене приходять жінки і приносять з собою пляшки з олією або цілі упаковки солі. Я запитую:
– Навіщо ви стільки цього принесли?
– Ми хочемо використати це в приготуванні салатів.
У діях жінок немає ніякого сенсу. Адже це може допомогти лише тоді, коли хтось буде споживати таку їжу з вірою, відмовляючи молитву, з метою уникнути зла. Тоді це допоможе на сто відсотків.
Мій великий вчитель, отець Кандідо, вчив мене, – це також входить у “Ритуал”, – що з метою очищення приміщень та спальних кімнат від шкідливого впливу диявола потрібно дрібку екзорцизмованої солі розмістити в чотирьох кутах кімнати. Тоді вистачить промовити хоча б коротеньку молитву, наприклад таку: “Господи Боже, оберігай мене!”.
Достатньо лише прочитати текст освячення солі, олії і води, щоб зрозуміти, від скількох злих речей вони оберігають: позбавляють диявольського впливу, боронять від зла, звільняють від недуг…
– Чому ці ритуали не є широко розповсюдженні серед священиків та вірних?
– На жаль, у західному світі, багато священиків перестали в це вірити. Кожного разу я їм кажу: “Ти – священик, пам’ятай, що твоє благословення, звичайне твоє благословення має велику силу. Прошу вас: благословляйте, благословляйте, благословляйте”. Але, на жаль, мало хто це робить, адже не всі вірять у силу благословення, відтак цього не роблять.
У той час, коли я був ще малим хлопцем, у базиліках Риму, святого Петра, Санта-Марія-Маджоре, святого Йоана, Латеранській, святого Павла, кожен священик, що сповідав, мав обов’язок торкатись голови пенітента паличкою, з метою надання йому повного відпусту гріхів. Отож я запитую, чому сьогодні це вже не практикується?
Я мав дуже доброго настоятеля, який часто казав: “Ми дурні, адже погодились на те, щоб перестали існувати братства”. Наприклад, Братство Доброї Смерті, яке об’єднувало людей, що проводжали померлих на цвинтар або Євхаристійне братство, завданням якого була адораційна молитва. В Італії було багато братств, члени яких навчали інших людей молитов, а також заохочували до них. Ті хвилі часу, коли дзвонили дзвони, повідомляючи про чиюсь смерть (нині все менше дзвонять, особливо в Європі – прим. ред.), були заохоченням до спільної молитви в намірах померлого. Відтак братства заохочували до молитви в різних моментах життя. На жаль, сьогодні вони майже не існують.
– Можливо, так відбувається тому, що священики перестали навчати вірних з пошаною звертатись до Бога у своїх молитвах?
– Тут, в Італії, у деяких новозбудованих храмах встановлені лавки, які зовсім не пристосовані для клякання. У такому храмі вірні можуть лише або сидіти, або стояти. Може здаватися, що це речі другорядні, але насправді вони є дуже важливими, адже сучасна віруюча людина потребує також зовнішніх знаків.
Зазвичай у храмах стоїть посудина з посвяченою водою, але вірні дедалі рідше, ввійшовши в середину, зачерпують її, щоб перехреститись. На жаль, вони дедалі рідше приклякають. Просто люди відвикли клякати. Я дотепер згадую, як прекрасно було колись, коли люди приймали святе Причастя на колінах.
Це зовнішні знаки, котрі мають свою вартість. Я із захопленням іноді спостерігаю по телебаченню, як мусульмани під час молитви вклоняються аж до землі. Так само і православні. Одного разу, у Равенні, під час екуменічного богослужіння католицьких єпископів з православними, котре відбувається щорічно, один з них здивовано запитав: “Щось я не помітив, щоб ви, католики, молилися на колінах. Ми, православні, молимося, не лише на колінах. Ми молимося усім тілом”.
На жаль, сьогодні, католики ніби роблять велику послугу, коли моляться сидячи.