Однак є й незбагненні страждання. Частково ми починаємо розуміти їх лише згодом. Частково вони стануть зрозумілими тоді, коли розгорнеться уся книга нашого життя, усі діючі в ній, часом забуті, причини та цілі, коли відкриється «утаємничене в нашому серці». Іноді слухач вражається дисонансам у музиці Вагнера, але терпляче очікування кінця п’єси відкриває дивні акорди, якими розв’язується дисгармонія, причому без останньої вони не були б такими чудовими.
Але все ж таки існують страждання, причину яких марно шукати в покаранні за гріх; і так само часом незрозуміла їхня мета. Ці страждання незаслужені і тому незбагненні.
Їхня сутність сягає іншого, потойбічного плану буття. Їх послано не як покарання, але як випробування.
Про подібне випробування розповідає книга Йова.
Сатана запитує Господа: «Чи ж Йов дармо боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?» Бог дозволяє сатані позбавити Йова дітей та всього майна. Але після того «І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився, та й сказав: Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв… Нехай буде благословенне Господнє Ім’я!».
Так була випробувана вірність Йова. Так він здобув першу перемогу і цим справдив людську гідність, справдив людину.
Тоді сатана просить більш суворого іспиту – принизливого й жорстокого тілесного страждання для самого Йова. І Йова вражено проказою. Але й тут Йов перемагає. «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» – вигукує він.
Цей рід страждань викликано не гріхом людини, ці страждання дані людині не з її провини, але – «нехай з’являться на ній діла Божі,» і нехай ствердиться людина і, таким чином, Бог, що створив її.
Перемога добра в душі людини, її виправдання (апологія) вимагає, щоб людина вільно, некористолюбно зробила вибір і віддала перевагу правді навіть тоді, коли немає за неї ніякої винагороди, навіть навпаки, коли людина зносить за це безневинне страждання.
Цього випробування вимагає виправдання добра у світі, проблема моральної свободи – і воно довірене людині, бо саме вона й володіє волею вибору у вищій мірі.
Чи не продовжується це випробування і в нашому віці, тільки, можливо, в іншій формі, відповідно до духу часу? Знову приходить до престолу Божого дух заперечення – Мефістофель і отримує дозвіл спокусити людину нового часу, мислителя, доктора Фауста.
Йому дозволено торкнутися вже душі людини, отруївши її трунком сумнівів.
Всю силу діалектики, розуму, тонкої логіки Мефістофель спрямовує проти Фауста, у той самий час піддаючи його різноманітним спокусам плоті.
І Фауст підкоряється – і у відчаї хоче покінчити з собою.
Але, врешті-решт, і в цій боротьбі вища моральна сила перемагає в душі людини, як це виходить з другої частини згаданої романтичної поеми, і як про це засвідчують факти дійсного життя тих, кого ми звемо великими й мудрими, праведними та святими.
Через це горнило сумнівів пройшли геніальні вчені, що потім відкрито встали на бік Бога і Христа.
Так через усю історію проходить це змагання, часом спалахуючи світовою боротьбою Христа і Антихриста. Згадаємо її відтворення в літературі – у Ніцше, Пшибишевського, Мережковського.
Чи встоїть безповоротно в цьому випробуванні людина, чи благословить Бога, добро і чи скаже з глибини свого страждання: «Правий Ти, Господи, бо відкрилися шляхи Твої»?
Чи вийде з цієї боротьби за хліб, волю та славу людиною, тобто створінням, чоло якого звернене до Вічності? Чи візьме гору людяність, чи «міщанство переможе» (за висловом Герцена)?
У цих питаннях відображується сутність багатьох випробувань, завданих людині протягом історії.
Стосовно таких страждань скоріше можна зрозуміти, навіщо вони відбуваються, аніж чому, бо причини їх простяглися туди, у потойбічний світ, і коріння їхнє сягає в забезмежний, трансцендентний бік добра, сповнений для нашого обмеженого розуму таємниць і антиномій.
І такі незрозумілі страждання Бог довіряє обраним, тим, хто у своїй безмежній любові до Бога спроможний безневинно страждати, не питаючи, чому і навіщо, бо вони мають дар – жити вірою, а не баченням.