Простими словами
Оскільки просити прощення необхідно для того, щоб тобі пробачили, я повинна бути готова сказати «пробач», коли ображаю свого ближнього.
Коли я бачу, що мій брат набув грішну звичку, Ісус сказав, що я маю бути готовою докорити йому, і якщо він жаліє й говорить про це, то я мушу пробачити.
Бувають моменти, коли ближній може образити мене й не усвідомлювати цього. Я мушу мати відвагу, щоб донести це до нього й не стільки через мою образу, скільки тому, що його провина може ображати Бога і віддаляти його від схожості з Христом.
Коли він каже, що перепрошує мене, тоді треба дуже швидко пробачати і робити це стільки разів, скільки він попросить вибачення.
Я повинна стати на місце свого ближнього, зрозуміти його схильності, й усвідомити, що була би здатна на такі самі помилки, якби була на його місці.
Навіть якщо в багатьох сферах я не є такою ж слабкою, як мій брат, повинна пам’ятати, що маю свої провини, і йому також доводиться пробачати мені багато разів.
Милосердя серця
Братові потрібно прощати і ставитися до нього як до друга тому, що він дав мені можливість бути схожою на мого Отця, Який дозволяє Своєму сонцю сходити на праведних і неправедних і світити для них.
Бог використав слабкості мого ближнього, щоб дати мені можливість бути, як милосердний Ісус, і прощати.
В результаті не завжди складається так, що мій брат і я стаємо близькими друзями, але пробачити – точно означає, що я бажаю йому добра, молюся за нього, і не приховую ні лихих намірів, ані образи.
Трудно, щоб після пробачення, випадок забувся і рана загоїлася повністю, однак очікую саме такого виду пробачення і покладаюся на Бога.
Я хочу, щоб мої провини та гріхи стерлися з Книги Життя, і довіряю Божому милосердю, яке так зробить.
Він вчинить саме так, але у відповідь просить, щоб і я так само чинила з моїм ближнім.
Коли Бог пробачає мені, Він завжди дає мені якийсь розпізнавальний знак такого прощення. Це може бути відчуття полегшення чи більше благодаті для того, щоб перемогти себе наступного разу.
Його доброта є такою великою і Його прощення є таким безкінечним, що Він радіє з мого покаяння і ставиться до мене, як до давно загубленого сина.
Можливо, вистачає посмішки чи потиску рук, чи певного знаку моєї постійної довіри до такої особи, щоб дати їй зрозуміти, що через образу я не думаю про нього (про неї) як про менш важливого(-у).
Пробачання є рисою, якої маю набувати. Я повинна подати знак своєму ближньому, що я радію з його покаяння.
Я не маю забувати про силу святості життя. Якщо прагну єдності з Богом, то ця єдність проявляється для мого ближнього багатьма прихованими способами.
Ісус описав це, коли сказав: «Коли твоє тіло все світле, і не має жадної темної частини, то все буде світле, неначе б світильник осяяв блиском тебе» (Лк. 11:36).
Ті промені Божої любові, які сяють з душі, поєднаної з Ним, впливають на кожну особу, яку душа зустрічає.
Душа сама не може усвідомлювати свого впливу на інших, але її приклад постійності, відваги, віри та любові освічує інших, наче промені сонця.
Для душі достатньо, що тільки її Господь знає її терпіння та біль; єдине, чого вона хоче, – це свідчити про радість належати такому Господеві.
Такий вид свідчення є могутнім та безпечним, тому що прихований, але люди повинні також бачити мої добрі діла, і тут я часто наражаю себе на небезпеку.
Ісус багато разів протягом Свого життя говорив мені бути обережною, щоби внутрішнє світло не стало темрявою. Я мушу бути обережною, щоб не засвітити лампу лише для того, щоб поставити її під посудину. Її мають бачити люди, щоб дати їм світло (Лк. 11:33-36).
Я можу привести до гріха через поганий приклад чи відсутність прикладу. Літеплий християнин може завдати більше шкоди, ніж та людина, яка веде гріховний спосіб життя.
Позиція «нічого не роблення» призводить до того, що мій ближній стає байдужим і втрачає надію. Краще, щоб мій ближній бачив, що я намагаюся й падаю, аніж не стараюся взагалі.
Все, хто я є і що роблю, впливає на когось, будуючи або згіршуючи. Мені не потрібно соромитися й думати лише про те, з кого брати приклад, але також не можна забувати, що мій приклад впливає на інших людей і що він промовляє тисячі слів.
Кожен є важливим для Бога і для світу. Стара хвора жінка в квартирі, непомітна й непотрібна для ближнього, якщо вона перебуває близько до Бога, допомагає спасти ту саму людину, яка її відкидає.
Не має значення, як на мене дивляться люди, Бог може використовувати моє життя, приклад, молитви та єдність із Ним, щоб робити великі речі – речі, які я пізнаю лише у вічності, але вічність є там, де її беруть до уваги.
Якщо я не можу дати плодів успіху, я можу принаймні принести плоди зусилля.
Моє покаяння має підтвердити зміна життя, і саме тут мені потрібен самоконтроль.
Надмірне захоплення і брак самоконтролю призводить до багатьох гріхів.
Ісус опустився зі слави до рівня мого страждання, щоб я могла піднятися з моєї нікчемності до Його слави. Але, щоб зробити це, мушу взяти на себе всього Христа – терплячого і воскреслого.
Він взяв на Себе мою слабкість, щоб я могла мати більшу благодать перемагати.
Він взяв на Себе мій біль, щоб я могла триматись за Його руку.
Він взяв на Себе моє приниження, щоб я могла піднятись до Його трону.
Він взяв на Себе насмішки й образу, щоб я в переслідуванні могла стояти з піднятою головою.
Він взяв на Себе втрату Своїх друзів у годину потреби, щоб я ніколи не була самотньою в годину моєї нужди.
І тоді Він стояв Сам, покинутий Богом і людьми, тому я ніколи не маю почуватися спустошеною чи відкинутою.
Чи я могла колись подумати, навіть на хвилину, що зможу бути переміненою на гідну дочку Божу, поки не пішла Його слідами крові?