Внутрішнє страждання
Одне з найбільших страждань людської природи – це страждання всередині душі. Його називають внутрішнім терпінням і воно важке, бо хоча ми можемо висловити його другові, однак ніколи не виразимо його на рівні досвіду.
Фізичний біль може вимірюватися ступенем і приладами, але внутрішнє страждання переживає тільки душа й воно відоме тільки Богові.
Воно має безліч різновидів; розумовий і духовний рівень чи рівень темпераменту або інтелекту кожної душі відрізняється від рівня іншої душі. Кожна душа є унікальним створінням Божої руки, і її страждання цілковито належать їй.
Фізичний біль впливає на душу настільки, наскільки душа терпеливо чи нетерпеливо реагує на стан тіла, але внутрішнє страждання є духовним болем.
Образи, сумніви та літеплість підживляються при нашій душі, утворюючи пустку, яка переносить нас у духовний вакуум.
Темпераментові не вдається спустошити наші здібності й послати наш людський дух на карусель збентеження чи знеохочення.
Час накладає на нас важкий відбиток і нас вкриває монотонність, як нічна імла. Успіх часто приносить страх втрати; постійні нудні заняття: їжа, спання і праця, – створюють летаргію, яка веде до нудьги.
Наші душі можуть гризти непорозуміння, коли ми шукаємо вирішення складних ситуацій.
Пам’ять про трагедію минулого та перспектива ще більшого горя, яке може прийти, паралізує наші душі і переміщує нас у стан, близький до відчаю.
Мабуть, найбільшим внутрішнім стражданням є те, яке вдаряє нас, коли ми прагнемо Бога, а потім опиняємося в стані, де нас позбавлено Його присутності. Ми можемо протистояти стражданню, яке походить від нашої недосконалості і холодності нашого ближнього, але коли Бог здається таким далеким, тоді немає більшого болю.
Ми бачимо це внутрішнє страждання у святих Петра і Павла, коли їх атакували сумніви щодо питання обрізання, супроводжували муки через переслідування і смерть їхніх навернених, непорозуміння між християнами і занепокоєння друзів євреїв. Іноді вони втомлені, тоді Павло говорить про свою муку і втому душі, як про колючку в тілі.
Внутрішнє страждання більше очищує, ніж будь-яка інша форма болю, бо ми змушені його долати. Ми можемо відмежуватись і забути про вивих щиколотки, але коли нас атакують сухість, втома, смуток, хвилювання і страх, вони зацьковують нас, куди б ми не йшли. Ми повинні зрозуміти, чому Бог допускає це внутрішнє страждання, бо, на перший погляд, може здаватись, що життя і так приносить достатньо болю, щоб освячувати нас.
Щоденні випробування і навіть фізичний біль є якось поза нами, але внутрішній біль – немає значення, чи він духовний, чи розумовий – занурений глибоко всередині нас і змушує нас бути терпеливими і практикувати чесноти. Внутрішні випробування повільно освячують нас, бо вони мають силу змінювати на краще. Якщо ми покликані відображати образ Ісуса саме в душі, у нашій особистості й темпераменті повинна проявитись ця зміна.
Ми можемо хворіти на рак і бути зціленими, але ніколи не змінитися. Ми можемо радіти перемогою в якійсь неприємній ситуації, однак ніколи не змінитися. Але коли є біль усередині нашої душі і ми співпрацюємо з Божою благодаттю, використовуємо її, тоді страждання має силу нас змінити.
Саме в наших душах Бог робить найпрекраснішу роботу. Світ може дивитись на людей похилого віку, хворих та недорозвинених зі співчуттям, але в їхніх душах через силу внутрішнього страждання Бог робить більше роботи, ніж тоді, коли Він створював Всесвіт. Тільки у вічності будемо бачити красу душі і тільки тоді ми усвідомимо, які великі речі були здійснені через внутрішнє страждання.
Ми можемо бути впевнені, що:
- Духовна сухість робить нас терпеливими, коли ми прагнемо любити Бога заради Нього самого.
- Розумові страждання роблять нас залежними від Його Мудрості.
- Сумніви помножують нашу віру, й тоді ми швидше діємо згідно з нашою вірою, аніж виходячи з логічного ходу думок.
- Страх змушує нас довіряти Божому Провидінню і покладатися на Його доброту.
- Неспокій веде нас до того, щоб ми не довіряли собі, а віддавали свої проблеми вселюблячому Богові.
- Хвилювання змушує нас усвідомлювати власну безпомічність і дає нам бажання віддатись у руки Його безмежної мудрості.
- Знеохочення через наші недосконалості змушує змагатись за святість із більшою рішучістю.
- Непевність щодо майбутнього змушує нас шукати Царства.
- Розчарування відривають нас від речей, що проминають, і змушують дивитись на ті, які тривають вічно.
***
Якщо б ми бачили руку Божу в кожному моменті свого існування, ми б зрозуміли, що Бог використовує нашого ближнього, щоб вивести нас із темряви на чудесне світло.
У більшості випадків наш ближній не усвідомлює, що він є для нас хрестом, але хрест, який він кладе на наші плечі, приносить душі більше користі, ніж похвала друзів.
Змарноване страждання
Саме по собі страждання не робить нас святими. Якщо б так було, то всі, хто перебуває в пеклі, спаслись би, адже вони витримують величезні терпіння і цей біль є вічним.
Тільки тому, що Ісус страждав, і ми єднаємо свій біль з Його, страждання змінює і навертає нас. Саме тому, що Його Дух мешкає в наших душах через Хрещення, Він страждає, коли ми страждаємо. Те, що ми робимо найменшому, те робимо Ісусові, і коли ми завдаємо болю іншим, не усвідомлюючи, що робимо, то важко страждаємо, не усвідомлюючи, які скарби втрачаємо.
Ми знаходимо вражаючий приклад у Писанні – приклад змарнованого страждання в Євангелії від Івана. Ісус сказав апостолам: «Вас виженуть із синагог. Прийде навіть година, коли кожен, хто вам смерть заподіє, то думатиме, ніби службу приносить він Богові! А це вам учинять, бо вони не пізнали Отця, ні Мене» (Ів. 16:2-3).
Коли ми страждаємо без любові – це змарнований біль.
Ісус і страждання
Ісус знав, що коли Він, Син Отця, буде розіп’ятий на хресті, то всі люди віри отримуватимуть силу, щоб витерпіти страждання, які Отець дозволить в їхньому житті.
Ісус знав, що страждання не обмине жодного з нас після Його Воскресіння, і Він зробив усе, щоб ми розуміли його роль у нашому житті. У всіх Євангеліях Він обіцяє нам терпіння та переслідування і просить, щоб ми прийняли їх з радістю.
Він називав «благословенними» всіх, хто страждає, перемагаючи свою природну слабкість. Він пообіцяв Небо тим, які терплять внутрішню і зовнішню бідність. А тим, хто надає перевагу Богові, а не собі, Він пообіцяв єдність з Отцем. Тим, які відкидають свої почуття та образи і пробачають, Він пообіцяв милосердя. Тим, які змагаються за мир, Він пообіцяв синівство. А тим, хто страждає через любов до Нього, пообіцяв радість.
Ще до того, як усі ці плоди стануть видимими, необхідне якесь страждання. Власне терпіння Ісуса було достатньо сильним, щоб знищити страждання на землі, але Він не вибрав цей шлях. Він задля всіх людей вчинив Себе прикладом для наслідування і продовжує дозволяти страждати.