Кожна людина має потребу в тому, щоб любити і бути любленою. Однак любов необхідно також вміти правильно виявляти. У кожної людини є свої уявлення про те, як доводити любов, і вони, на жаль, такі різноманітні, що ті, кому цю любов дарують, часто її не помічають.
Люди думають, що любов виявляється у вчинках, наприклад, у подарунках і турботі про іншу людину. Чоловік може довести свою любов, матеріально забезпечуючи сім’ю, а жінка – смачно готуючи.
Любов дітей виявляється в їх послуху, тоді як непослух ставить під сумнів істинність любові. Любов друзів – у товариському спілкуванні й спільних цілях.
Усі ці вияви любові мають у собі щось хороше, щось приємне, щось добре. Однак нам не завжди може бути до вподоби те, як цю любов до нас виявляють, і часто ми відмовляємося прийняти любов, яку нам пропонують.
Ми упускаємо важливі знаки любові, тому що відмовляємося, свідомо чи несвідомо, сприйняти те, яким способом інші люди нам цю любов виявляють.
Інколи батьки вимагають від своїх дітей (як доказ їх любові) найвищих досягнень у навчанні, і розчарування з приводу поганих результатів дітей, незважаючи на всі їхні старання, тільки підкреслює помилкову систему цінностей батьків. Докладені зусилля не розцінюються як вияв любові, їм потрібні лише високі оцінки.
Навіть подарунки ми приймаємо без належної вдячності, тому що не такий подарунок собі уявляли, не такою наша уява малювала любов.
Ми самі собі ускладнюємо життя, коли очікуємо від інших вияву любові в такий спосіб, який нам подобається. Наші характери, особисті якості, вподобання й антипатії настільки різні, що просто неможливо постійно виправдовувати ті очікування любові, які мають інші люди.
Можливо, саме тому Ісус закликав нас любити так, як любив Він. Ми показуємо, наскільки вміємо безкорисливо любити, коли приймаємо і є чутливими до найменших виявів любові від інших, показуємо, що цінуємо їх особливі знаки прихильності.
Якщо ми залишаємо без уваги знаки любові від наших ближніх, то можемо також не помітити любов Бога, Який не перестає виявляти її до кожного. Він постійно забезпечує нас усім необхідним, обороняє нас, насичує нас, пробачає нам і любить нас. Кожної хвилини нашого життя Він робить щось на благо нам.
Ми рідко дякуємо Йому за наше народження, зате часто сумніваємося в призначенні нашого життя. Ми рідко дякуємо Йому за наше здоров’я, таланти чи силу, проте Йому першому висловлюємо своє незадоволення, коли щось із них втрачаємо.
Ми сприймаємо як належне те, що можемо дихати, бачити та чути, й усвідомлюємо всю дивовижу цих дарів тільки тоді, коли втрачаємо їх зовсім або частково. Тоді ми бачимо в Богові несправедливого Творця, який забрав у нас те, що по праву належало нам.
Якщо ж ми не хочемо упустити знаки Божої любові у власному житті й наражати себе на небезпеку жити в темряві, нам потрібно подивитися на життя Ісуса і зауважити, яким способом Він доводить Свою любов кожному з нас.
Те, як Ісус виявляє Свою любов, може бути нам не до вподоби, але тоді проблема в нас, а не в Ньому. Якщо ми розвиватимемо чутливість до невпинних виявів Його любові до нас, тоді зможемо сприйняти немало знаків прихильності інших людей.
Тиха любов
Пророк Ісая передбачав, що як мирна тиша все повиє, посеред ночі, Предвічний Син зійде і замешкає з нами (пор. Мудр. 18:14). Хіба це не дивно, що Небесний Отець обрав для цього приходу такий тихий час?
Здається, ніби Божій любові подобається виявляти себе в суперечностях. Немовби Він хотів, щоб ми шукали Його. Однак найбільше вражає те, що Він прийшов у світ і жив як один із нас.
Чи в змозі людина збагнути, на яке приниження Бог пішов, ставши чоловіком? Наша гордість така велика, що цей Божий вияв любові проходить непомітно повз більшість.
На жаль, чимало з нас проспало цю найважливішу подію і не розпізнало шепоту Бога в плачі Дитини, Яка промовляла: «Я люблю тебе». Багато людей у погоні за утіхами й забавами не знають тихої любові Бога, що виявила себе в житті Ісуса. Можливо, це тому, що для нас любов аж ніяк не ототожнюється з жертвою чи болем. А якщо поглянемо на життя Ісуса, то побачимо, що майже кожен вияв Його любові як до Отця, так і до нас, був повний самопожертви і страждання.
Кожен християнин повинен мати в собі те тихе свідчення любові, ту тиху силу волі, що походять від добровільної жертви, принесеної з любові. Чи багато з нас має таку тиху любов до свого ближнього? Нам так важко відмовитися від своїх поглядів, волі і бажань, коли на шальках терезів – благо інших людей. Нам не вдається очистити свої серця від бажання завжди бути правим, від прагнення визнання наших талантів і досягнення успіху в кожній справі.
Чи бажаємо ми бачити, як інші, молодші й більш здібні, роблять те, що хотіли, проте не змогли зробити ми? Через те, що тиха любов не має місця в нашому житті, молоді люди нетерпеливі до старших, люди в літах заздрять молодості, а люди середнього віку думають, що весь світ в їхніх руках, і не дбають про майбутнє. Багато хто з них шкодує за минулим. Такі люди не мають наміру відійти, дати дорогу іншим, або радіти талантами людей: чи то молодших, чи старших.
Любов викорінює невдоволення, занепокоєння і смуток. Вона охоче відходить у бік. Вона готова припинити суперечку, коли бачить, що нічого доброго з неї не вийде, готова поступитися, бо їй достатньо, щоб про її правоту знав Бог.
Тиха любов ставить добро інших вище за своє, бо так робив Ісус. Вона цілком вдовольниться меншим шматочком, щоб більший залишився тому, кого любить. Вона готова відмовитися від усього, навіть від себе самої, заради Небесного Царства і добра свого ближнього.
Роздумуючи про Божу тиху любов, ми бачимо, що Ісус надавав перевагу такій любові навіть після того, як зійшов на землю. Він народився в стайні, серед холоду і вітру, Його зігрівала тільки тиха любов Марії, Йосипа та пастухів. При думці про порушення тиші цієї надзвичайної події серце стискається. Усе, що відбувалося, було виявом тихої любові. Йому достатньо було того, що тільки люди майбутніх століть зможуть повною мірою збагнути всю важливість цієї миті. Він пережив байдужість світу, тому що Його любов була вища за прохолодність світу.
Він тихо любив людей, що перебували далеко від холодної печери. Його любов уособлює стійкість сторожа на нічному чергуванні й охороняє тих, що й уявлення не мають про Його присутність.
Чи задовольнить нас любов на відстані? Усім складно любити тихою любов’ю, а ще важче її приймати. Ми хочемо, щоб нам демонстрували любов. Але чи може хтось засумніватися в тому, що Він любив нас, коли терпів байдужість світу, коли з любов’ю здійснював волю Отця?
У житті кожної людини є такі обставини, що змушують нас любити на відстані. Є, зокрема, люди, які не терплять нас, яким надокучає наша присутність і яких дратують наші погляди. Ми не повинні переставати любити їх, але вимушені любити їх тихо. Ми повинні «любити ворогів наших і молитися за тих, що гонять нас». Це, безумовно, приклад тихої любові: наш недруг не здогадується про нашу доброзичливість, бо ненависть засліплює йому очі й не дає побачити любов (пор. Мт. 5:43-48).