Кожен із нас сприймає Ісуса по-різному. Для когось Він був пророк, що передрікав наближення Царства Божого. Але найперше Ісус був Сином Божим, і прийшов, щоб на Собі відчути наслідки кари, яку Небесний Отець наклав на людство, коли Адам і Єва не послухалися Бога і згрішили. Ісус прийшов, щоб викупити їх із гріха, і в такий спосіб став усім для всіх. Він став чоловіком болів, що спізнав людські слабкості, але ніколи не піддавався їм.
Господь хотів показати нам, що знає, як це страждати, стікати кров’ю, бути відкинутим, несприйнятим і зненавидженим. Він хотів Сам виконати все те, що нам заповів робити, щоб ми легше прощали, боролися, були покірними і смиренними.
Саме тому, що Ісус, бувши Богом, відчув на Собі все те, що відчуває людина, Він заслужив для нас благодать долучитися до Божественного. Через благодать, даровану нам силою Його Духа, ми є дітьми Божими та спадкоємцями Небесного Царства.
Він викупив нас для Отця, показав, як нам, дітям Божим, слід поводитися під час земного життя, відчинив нам райські ворота і зіслав Свого Духа, щоб Утішитель провадив і навчав нас.
Спаситель мав такі якості й чесноти, яких і нам треба навчитися. Син Божий не прийшов, щоб зарозуміло виявити наші недоліки. Він прийшов як смиренний і покірний слуга, щоб навчити нас як жити. Ісус заохочував, щоб ми, підкріплені Його Духом, йшли Його слідами, і пообіцяв нам: коли розділятимемо з Ним Його хрест, то одного дня розділимо з Ним Його славу.
Нам потрібно глибше подивитись на особистість Ісуса і побачити, як Син Божий поводиться за різних обставин – обставин, які не відрізняються від наших, – а потім славити і наслідувати Його в міру своїх сил.
Харизма
Харизмою вважається вміння людини притягувати до себе інших людей. Кожного разу, коли Ісус з’являвся публічно, то вирізнявся з натовпу. Людям було важко пояснити, чому так, але вони точно знали, що цей Чоловік був іншим. Настільки іншим, що Він, здавалося, поділив натовп на дві окремі групи – прихильників і противників. Той, хто ніколи не зустрічався з Ісусом, так і залишився непереміненим. Деякі зрозуміли, що перед ними Бог, Який став людиною. Цією божественною властивістю, а також Своєю негордовитістю і приступністю Ісус вирізнявся серед інших.
Будучи християнами, ми часто виправдовуємо себе відсутністю в нас харизми щодо людей і світу. Ми, здається, забуваємо, що Ісус заслужив для нас цю харизму – харизму божественної любові, що просвічує людську натуру.
Він дав кожному з нас Свого Святого Духа, щоб ми могли за допомогою Його благодаті стати тими, ким Він є за Своєю природою, – Сином Божим – Божественним Світлом, що просвічує людську душу, Божественною любов’ю, що виходить від крихкої посудини і дає світло іншим.
Коли Ісус стояв перед рибалками, що кидали сіті у воду, то сказав до них: «Ідіть услід за Мною, і зроблю, що станете ви ловцями людей». Його голос і погляд Його очей змусили рибалок кинути свої сіті та піти за Ісусом (Мр. 1:17).
Їх захопила любов й авторитетність Господа, Який просто запитав їх і нічого не наказував, Який полюбив їх першим і чекав, поки вони полюблять Його. Цей чоловік був Господом, був гідним наслідування, був незвичайним чоловіком, Який покликав і вибрав їх, але в той же час залишив їм свободу вибору.
Уміння Ісуса просто запропонувати і чекати відповіді привернуло їх увагу. Ці чоловіки розуміли, що могли відмовитись, але Його сміливе і повне любові прохання переконало піти за Ним. Рибалки хотіли дізнатися більше про Того, Хто був смиренним і одночасно зумів вплинути на них. У своїх серцях вони знали, що вибір, який зроблять, буде остаточним, і що з того моменту їх життя зміниться.
Ісус ніколи не обіцяв їм величі. Син Божий просто сказав, що вони чинитимуть великі діла. Так чи інакше покликані усвідомлювали, що їх чекає щось дуже важливе, що їх велич полягатиме в наслідуванні Христа, і цього їм було достатньо. Харизма Сина Божого доповнювалась істиною, бо все, що Він говорив, походило від Отця Небесного, і в Його словах ніколи не було корисливості й неправди. Зважаючи на те, що слова Спасителя часто були таємничими і складними для сприйняття, Він ніколи нікому не залишав сумнівів щодо їх значення.
Його смиренний авторитет, наче магніт, притягував до себе бідних і відштовхував від себе гордих. Люди на вулицях могли годинами сидіти і слухати, як Він навчав їх простими і зрозумілими словами. Це також було рідкістю. Він доносив їм таємничі істини відповідно до їх розумового рівня і без жодного вияву поблажливості. Вони відчували єдність з Ісусом. Хоча Христос був набагато вищий від Своїх прибічників, Його смиренна гідність витягла їх із багнюки гріховності і дозволила глянути на Нього не як на рівного собі, а як на свого товариша.
Ісус ніколи не втрачав Своєї гідності і ніколи не давав нікому почуватися недостойним. Кожен Його жест давав їм надію і свідчив про любов і турботу.
Син Божий був гідною Людиною серед людей. Його гідність мала силу притягувати до себе багато людей, тому що Месія прийшов на те, щоб послужити, і надихав інших так само служити.
Натовпи людей різних верств ішли за Ним від одного до другого місця, щоб послухати Його. Ісус ніколи не забував про Свою місію, незважаючи на те, що чимало людей вважали Його пророком. Однак Він не був пророком, а Сином Божим, і Його харизма яскраво сіяла, коли Він говорив і вірним, і поганам, що Його послав Небесний Отець.
Харизма Спасителя ніколи не піддавалася небезпеці, яку могло викликати публічне схвалення, ані не була применшена критикою. Він твердо тримався того, що призначив Йому Отець, і не прагнув поваги від «владних» людей того часу. Він ніколи не сумнівався ні в тому, ким Він є, ні в значенні Своєї місії, і це також приголомшувало людей. Коли вони взяли каміння, щоб кинути в Христа, Той не заходив з ними в суперечку, а просто змішався з натовпом і пішов до іншого міста.
Вірність
Ісус був вірний Своїм апостолам, знаючи про їх малодушність. Він був вірний бідним, незважаючи на критику фарисеїв. Апостоли ніколи не почувалися покинутими. Він був вірний Своєму Отцеві, виконуючи Його волю до самої смерті.
Одного разу в суботу Христос проходив ланами і Його учні стали рвати колосся і їсти (Мт. 12:1-8). Фарисеї ж скористалися можливістю осудити цих простих людей, але Ісус став на їхній захист.
Він бачив фарисеїв наскрізь, бачив їх лицемірство, і пригадав їм, що Він – Господь і суботи. Їхні священики не порушували заповідь про святий день, коли працювали в храмі; також і апостоли, з’ївши колосся, не порушували Закон. Поруч із ним був Той, Хто більший за храм, – Син Божий.
Фарисеї ніколи не збагнули б вірності, бо використовували Закон і людей для власних цілей. Вони шукали будь-якої нагоди, щоб осудити бідних і простих людей, тому що так відчували себе значимими і кращими за інших.
Ісус відповів їм: «Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних» (Мт. 12:7).
Поверхневу досконалість легше здобути, ніж внутрішню. Віддавати свої речі іншим і дотримуватися Закону може людина горда і критична. Ми маємо схильність осуджувати інших, порівнюючи із собою. І якщо вони не виправдовують наших очікувань чи уявлень про святість, часто стаємо безжальними і немилосердними.
Ісус говорив нам, що Йому більш милі співчуття і милосердя, ніж пожертвувані матеріальні речі.