«Нехай серце вам не тривожиться! Віруйте в Бога, і в Мене віруйте! Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас? А коли відійду й приготую вам місце, Я знову прийду й заберу вас до Себе, щоб де Я були й ви. А куди Я йду дорогу ви знаєте. Говорить до Нього Хома: Ми не знаємо, Господи, куди йдеш; як же можемо знати дорогу? Промовляє до нього Ісус: Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене. Коли б то були ви пізнали Мене, ви пізнали були б і Мого Отця. Відтепер Його знаєте ви, і Його бачили. Говорить до Нього Пилип: Господи, покажи нам Отця, і вистачить нам! Промовляє до нього Ісус: Стільки часу Я з вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця? Чи не віруєш ти, що Я в Отці, а Отець у Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе, а Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі.»
– Для всіх вистачить місця?
Ми їхали в гості до друга. Дві машини, повнісінькі щасливими футболістами, – перемога залишилася за нами. Грали ми в сусідній школі, в декількох милях від нашої, а тому вважали за краще не повертатися по домівках, а заночувати в однокласника, що жив у тому районі.
– Я ж сказав, – твердив він. – Самі побачите. Усім вистачить.
Ми думали, він живе на звичайній вулиці, у звичайному будинку. У таких будинках навіть з прибудовою поміщалося чотири, від сили п’ять спалень. Як же він влаштує на ніч десятеро гостей? Чи всіх укладуть спати на підлозі у вітальні? А що скажуть його батьки?
Ми повернули на під’їзну доріжку, і тут тільки ми збагнули. Ні, це була не звичайна вулиця і будинок був незвичайний. Це був величезний особняк. Наш друг посміхався в увесь рот.
– Казав же вам: місця на всіх вистачить!
Ми висипали з машин, і він повів нас вгору. Довгі коридори, безліч спалень. Ми очам своїм не вірили. Його рідний будинок – немов готель.
От образ, який Ісус пропонує Своїм учням. Він йде, учні намагаються зрозуміти, куди Він прямує, чи зможуть вони піти за Ним. Він згадує «дім Свого Отця». Окрім цього місця подібний вираз зустрічається тільки в 2:16, і там він означає Храм. В уявленнях ізраїльського народу Храм був тим місцем, де небеса зустрічаються із землею. Тепер Ісус заговорив про нове місто, новий світ, новий дім. Небеса і земля зійдуться знову, Бог відновить весь світ. І цього разу місця вистачить усім.
Він пояснює учням: Він йде, але не кидає їх, Він робить усе для їх блага. Він не забуде їх і в домі Отця. Але обіцянка виходить за межі вузького кола учнів, що обступили Його тим темним весняним вечором, вона охоплює усіх нас. Ці слова часто повторюють на похоронах, і цілком зрозуміло, чому. Дороги перед собою ми не бачимо, нам треба вірити не лише в те, що дорога в невідоме майбутнє існує, але і в те, що ми не зіб’ємося з цієї дороги.
Хома, як завжди, насторожений і недовірливий. «Як це ми знаємо дорогу? Ми навіть не знаємо, куди Ти зібрався!» Коротка відповідь Ісуса на це питання відтоді століттями розбурхувала людську уяву. «Я – дорога». Якщо хочеш знайти дорогу до дому Отчого, йди зі Мною.
В останні два століття ці слова Ісуса викликають у західному світі більше суперечок, ніж будь-яке інше Його речення. «Я – дорога, і правда і життя». Як Він посмів! – дивуються люди. Як посмів Іван, як посміла рання Церква або хто це був вкласти подібні слова у вуста людини?! Чи можна уявити собі більшу гординю, більшу самовпевненість і вузькість, ніж назвати Ісуса або когось іншого – все одно кого – єдиною дорогою? Хіба ми не переконалися в тому, яку шкоду наносить світу подібний підхід, хіба не бачили, як послідовники Ісуса примушували всіх і кожного зрікатися від власного вибору і слідувати їх шляхом? Я знаю людей, які вважають себе християнами, але основним пунктом своєї віри називають відмову від унікальності Ісуса.
Але біда в тому, що, скинувши Ісуса з престолу, ми не доб’ємося звільнення ні для себе, ні для інших, на Його місце тут же з’явиться хтось або щось інше. Начебто демократично звучить «усі релігії рівні», але як тільки придивишся до релігій уважно, розумієш, що це неправда. Коли ми порівнюємо між собою релігії, ми чинимо так в упевненості, що всі вони – лише віддалені відгомони, спотворені образи реальності. «Реальність», «Бог», «божественне» – це, ніби, щось далеке і непізнанне, і прямого доступу до нього не забезпечить нам ні Ісус, ні Будда, ні Мойсей, ні Крішна. Усі вони здатні привести нас до підніжжя гори, але не до вершини.
Приймаючи цю версію, ви відмовляєтеся не лише від Євангелія від Івана. Увесь Новий Заповіт, уся рання Церква зведені на твердженні, що є тільки один істинний Бог Живий, Творець, Бог Ізраїлю, Який рішуче втручається в історію Ізраїлю, щоб привести її до давно задуманої мети, щоб завдяки історії Ізраїлю навернути і врятувати весь світ. Християнству чуже поняття про розпливчату спільну істину, до якої «ведуть усі релігії». Це уявлення, у нинішній його формі, – відлуння протесту епохи Просвітництва проти християнства, навіть якщо зараз деякі люди витягають цю ідею, як кролика з капелюха, і роблять вигляд, ніби це щось нове.
Насправді, хоча і окремі християни, і церкви в проповіді Євангелія бували зарозумілі і нетерпимі, увесь склад щойно прочитаного нами уривка викриває таку зарозумілість і нетерпимість. Правда і життя, через які ми знаходимо шлях, це сам Ісус, Ісус, Який омив учням ноги і велів їм наслідувати Його приклад, Ісус, Який віддає Своє життя, як добрий пастир віддає життя за овець. Хіба це – зарозумілість? Хіба це – егоїзм? Лише коли церква набуде мужності йти за Ісусом у Його служінні і покликанні, вона набуде якогось права повторювати за Ним вірш 6.
А без цього церква і християни позбавляють себе бачення не лише Ісуса, але і Отця – про це сказано в щойно прочитаному тексті. Не можна застосовувати до Бога певну жорстку, нерухому ідею і намагатися підверстати під це уявлення Ісуса. Придивіться до живого Ісуса, Який плаче біля могили Свого друга і омиває ноги учням, і ви побачите, Який істинний Бог. От справжня відповідь Ісуса Пилипу, відповідь на цілком природне запитання, яке виникає в кожної людини до цього дня. Тільки якщо Його послідовники робитимуть те, що робив сам Ісус, до них прислухаються, коли вони повторюють правду, яку Він говорив і яка стрясає світ.