Мати Самуїла прожила ще близько року. Її тіло повільно з’їдав рак легень, але її душа ніколи не втрачала осяйності. У молитві вона була воїном: міцною у вірі і лагідною в дусі. Хоча їй постійно потрібний був догляд, вона благословляла усіх, хто допомагав їй відблиском свого небесного громадянства. Усе життя безкорисливо піклуючись про добро інших і завжди готова жертвувати для інших своїми особистими інтересами, воно бажала бути на місці Суї Лінг.
Ще глибше Самуїл усвідомив, що ці двадцять років, проведені в таборі, були лише роками підготовки. Суверенний Бог готував його до майбутнього, що могло цілком виключати тихе сімейне життя.
Друзі попереджали Самуїла про слідкування за ним з боку офіційної церкви, який почався з моменту, коли колишній в’язень тільки-но вийшов з потяга на станції Гуанчжоу. До нього доходили чутки про те, що деякі, тільки звільнившись, знову були кинуті до в’язниці з невідомих причин.
Тому в другій половині 1978 року Самуїл вів тихий спосіб життя. Щодня він розмірковував про церкву, яка за останні двадцять років поступово розсіялася. Але йому важко було навіть у думку покласти, що можна знову зібрати таку ж кількість людей, коли б навіть це було здійсненне. Це був час перехідного періоду, час адаптації.
«А що, коли йому доведеться виступати з проповіддю завтра? Чи вести групу з вивчення Біблії в один із наступних вечорів?» – розмірковував Самуїл. Він так давно не тримав у руках Біблію, так багато витрачав часу, щоб вивчити якийсь новий матеріал, що почувався новачком. Коли «червоні охоронці» обшукували його будинок, вони вилучили всі екземпляри Біблій, усі книги з великої бібліотеки, усі його навчальні матеріали і записи проповідей. Були конфісковані, а потім спалені і сім трактатів Духовної колекції. Ці ж збірники і всі записи проповідей їхнього пастора були вилучені з будинків і інших віруючих, а потім спалені.
Але Ай Лінг удалося зберегти один примірник Біблії з читального залу «Триєдності». Самуїл читав годинами, занурений у глибину слів Бога і захоплюючись їхньою силою, начебто читав уперше. Мудрість цієї книги відкривалася Самуїлу так ясно і дарувала стільки енергії, скільки він ніколи не відчував раніше. «Як тільки слова Твої знаходилися, то я їх поїдав, і було слово Твоє мені радістю і втіхою серця мого».
Іноді йому хотілося пройтися зі Святим Письмом у руках своєю вулицею Да Ма Цан, багатолюдною Чжонг Шан і читати вголос, щоб чули усі. «Повідоми мене, Господи, про кінець мій та про днів моїх міру, яка то вона, – нехай знаю, коли я помру! Ось відміряв долонею Ти мої дні, а мій вік – як ніщо проти Тебе, і тільки марнота сама – кожна людина жива!»
Він часто замислювався над тим, чому більшість людей не знають Слова Божого. Він розмірковував, чому навіть діти Божі стають байдужими до небесних послань. І він думав про те, що може зробити, щоб розбудити, розворушити і повести за собою.
Самуїл не міг відкрито свідчити про віру не через страх. Реальність диктувала свої умови: євангелізація і відкрите свідчення все ще були під забороною. А його тюремне минуле тяглося за ним, як тінь осуду. Після двадцяти років постійного наставляння, владі так і не вдалося змусити Самуїла зректися віри. Чи насмілиться він кинути виклик усьому народу, проголошуючи реальність Бога перед обличчям усіма визнаного атеїзму?
– О Господи, – молився Самуїл, – не дозволь мені прожити залишок моїх днів у мовчанні!
Настало 4 грудня 1978 року. Самуїл Лем отримав виклик на явку в один із кабінетів урядової реєстратури. Коли пастор уперше прочитав виклик, він пережив знайоме йому зловісне передчуття, але боятися цього разу йому було нічого, тому що в той день Самуїл Лем, карний злочинець, позбавлений усіх прав, отримав підтвердження про повернення йому громадянства!
Поступово набуваючи сміливості, Самуїл у своєму будинку на Да Ма Цан, 35 за місяць почав давати уроки англійської. Його учнями в основному були християни, і в той час вони потроху повертали думки Самуїла до відновленої і знову зростаючої церкви. Він намагався відновити свій соціальний стан у суспільстві. Християнин знав, що Бог веде його, але в нього були відсутні ґрунтовні знання про те, куди саме.
Потім три наступні події підтвердили повне відновлення Самуїла Лема в служінні. 25 березня 1979 року він отримав запрошення проводити зібрання вдома на вулиці Сінг Фенг. Віруючі цього району хотіли організувати нелегальну домашню церкву.
– Самуїле! – попереджувала його сестра. – Невже ти ризикнеш?
– Ці люди теж не позбавлені певної мужності, – відповів їй Самуїл.
У такі хвилини він перевіряв своє серце. Як часто згадував пастор Лем у вугільних шахтах про ті часи, коли він стояв перед групою віруючих і тлумачив їм Писання? Яка радість охоплювала його, коли він дивився на вираз обличчя невіруючої людини, а потім зауважував, як з’являється в ньому світло вічного життя! Чи з простої цікавості бажав він пережити подібні дива, чи його справді вів Дух Святий?
Він згадав слова Павла до церкви в Коринті: «Бо двері великі й широкі мені відчинилися, та багато противників…» А якби Павло відмовився ввійти в ці двері?
– Я піду, – твердо сказав він своїй сестрі.
Самуїл завагався хвилину, бачачи її спротив, і додав:
– Я піду, тому що повинен піти.
– Що я відповім мамі, якщо вона запитає, де ти?
– Скажи правду.
З почуттям обережності, а не сорому ніс того недільного ранку Самуїл Біблію в маленькій крамничній торбині. Невеликий гурт людей зібрався в благенькому будиночку. Вони були простими людьми. Більшість страждала від ґніту «червоних охоронців». Усі вони належали до класу робітників, тому ніхто з них не побував у в’язницях і не був засланий у місцеві комуни в часи «культурної революції», але кожен знав про те, що Самуїл Лем провів у в’язницях двадцять один рік.
Коли пастор Лем увійшов до кімнати, присутніми опанувало почуття негласного благоговіння. Навіть у цей перший момент відновленого служіння Самуїла, на нього, скромну людину, дивилися як на співвітчизника спокушених святих усіх часів!
Самуїл почав з ними тихо співати. Як було чудово керувати таким служінням!
- Під хрестом хочу стояти
- І душею споглядати,
- Як з Голгофи благодать
- У світ пливе рікою.
І коли Самуїл проповідував цій невеликій групі, кожен її член усвідомлював, що міліціонер міг увійти в будь-який момент. Хоча їх було менше, ніж тридцять п’ять (обумовлене число людей на нелегальних зборах), усі розуміли, що, збираючись таким чином, вони піддавали себе великій небезпеці.
Якщо в Самуїла Лема і були аналогічні побоювання, він ніяк не показував цього. У такі моменти до нього поверталося колишнє почуття піднесення, а його дар проповідника після двадцятилітньої перерви починав прокидатися знову.
У результаті цього недільного служіння була організована нова церква. Подружня пара, що запросила всіх зібратися в їхньому будинку, зуміла осягти те бачення Слова Божого, яке пропонував Самуїл, і згодом сама вела збори домашньої церкви.
Друга подія вказала Самуїлу на те, що Добрий Пастир веде його до служіння. Після недільного спілкування на вулиці Сінг Фенг Самуїл почав думати про відновлення служіння на Да Ма Цан, 35. Йому потрібні були сім трактатів із серії Духовна колекція, яку він колись написав. Один із них, «Хрещення і Вечеря Господня», особливо допоміг би йому, якби Самуїлу довелося відновити лідерство в громаді. Думка про те, чи зможе він заново переписати ці матеріали, не залишала його.
Роздумуючи над цим, він сумнівався, чи зможе згадати точний зміст того, що писав більше двадцяти років тому. Чи зможе згадати відповідні місця зі Святого Письма, які він використовував?
Потім якось Чжу Фенг, що був членом церкви на Да Ма Цан, 35, прийшов відвідати Самуїла. Самуїл відразу не впізнав відвідувача. Той дістав невеликий згорток і простягнув пастору.
Коли Самуїл відкрив згорток, він знайшов копії трактатів з Духовної колекції! Чжу Фенг розповів йому, як допомогли йому ці трактати в духовному зростанні. Після арешту Самуїла, Чжу Фенг більше не міг отримувати повчання від свого пастора, тому вивчив ці трактати так, що практично знав їх на пам’ять.
– Я ділився з іншими тим, що вивчив, – сказав він.
Чжу Фенг розповів Самуїлу про те, як йому вдалося зберегти ці трактати від рук «червоних охоронців» у 1966 році. Уночі Чжу Фенг сховав трактати в урну, яку використовували для збереження кісток і попелу предків, що померли, і поховав її. Коли «червоні охоронці» грабували будинок містера Чжу, вони конфіскували Біблію, збірник гімнів і пачку інших християнських брошур.
Чжу Фенг розповідав, як чудово було те, що охоронці не знайшли урну. Він знав християн, чиї двори були перекопані, а в одній родині на першому поверсі під підлогою кімнати вирили яму на півтора метра з надією знайти якісь заховані речі. Здивування наповнювало серце Самуїла, коли він тримав у руках ці дорогоцінні трактати.
– Сам Господь вів вас зберегти їх! – вигукнув Самуїл. – Вони можуть бути єдиними існуючими копіями!
– Але тут не вистачає одного, – розгублено повідомив Чжу Фенг.
Самуїл уважно переглянув усі трактати.
– Мені здається, що немає одного під назвою «Хрищення і Вечеря Господня», – сказав відвідувач.
– Він так допоміг мені в навчанні. Я навіть уявити не можу, де він подівся.
Але саме в цьому трактаті Самуїл мав найбільшу потребу.
– То нічого, – заспокоїв Самуїл Чжу Фенгу. – Якщо я знову напишу, я зможу глибше зрозуміти цей матеріал.
У наступні дні заняття Самуїла і всі інші справи були відкладені через швидке погіршення стану здоров’я його матері. Діти, онуки і правнуки зібралися біля ліжка старенької. Виснажена, змучена болем, помережана зморшками, для близьких вона ставала щораз гарнішою з кожною хвилиною її життя, яке згасало. Вона тихо вмерла 21 травня. Самуїл провів молитву присвяти і подяки Богові за доброту, яку Він виявив, прийнявши таку жінку у Свій дім.
За кілька днів, більш натхненний, ніж обтяжений смертю матері, Самуїл почав відтворювати в пам’яті трактат «Хрищення і Вечеря Господня».
Потім сталася остання, третя подія, що цілковито переконала Самуїла у відновленні його колишнього служіння. Написавши тільки декілька сторінок трактату, він отримав листа від одного брата, якого звали Ціа.
«Я так зрадів, коли довідався, що вас звільнили і ви можете служити Богові», – писав Ціа. Будь ласка, внесіть моє ім’я до списку тих, хто буде приймати водяне хрищення наступного разу. Я вивчав ваш трактат, єдиний примірник християнської літератури, що залишився після обшуків «червоних охоронців».
Цей трактат виявився єдиним існуючим примірником «Хрищення і Вечері Господньої»!