Уже в попередніх міркуваннях ми зосередилися на страху перед людиною, яка має якусь – реальну чи уявну – владу над іншими людьми. Страх перед такою людиною стає ще більшим, якщо помічаємо в ній ворожість, загрозу, прагнення скривдити або вбити іншу особу. Різні риси ворога можуть викликати страх: жахливий вигляд, постава, кількість противників, військова мілітарна сила, неможливість зупинити ворожу діяльність, жорстокість, незрозуміла поведінка… Ба більше, страх так впливає на нашу уяву, що людина починає сприймати ворога як когось сильнішого, ніж він є насправді, а себе – як ще слабшого.
Ось як, наприклад, псалмоспівець розповідає Богові про свій страх: «Я блукаю у смутку своїм і стогну, від крику ворожого, від утисків грішного, бо гріх накидають на мене вони, і в гніві мене переслідують… Тремтить моє серце в мені, і страхи смертельні напали на мене» (Пс. 55:3-5).
У біблійних текстах недругів, які викликають страх, описують за допомогою образів грізних тварин: лева, вовка, бика, псів, морських потвор… Щоб указати на те, що ворогів багато, також послуговуються порівняннями з тваринами (бджоли, мухи, хижі птахи…) або образом великих вод. Біблійний автор почувається, як вівця, за якою женуться леви (Єр. 50:17), як пташка, упіймана в сильце (Пс. 124:7).
Особливо відомим і промовистим прикладом такої метафоричности є Псалом 22: «Багато биків оточили мене, башанські бугаї обступили мене, на мене розкрили вони свої пащі, як лев, що шматує й ричить! Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділились, стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі. Висохла сила моя, як лушпиння, і прилип мій язик до мого піднебіння, і в порох смертельний поклав Ти мене. Бо пси оточили мене… обліг мене натовп злочинців, прокололи вони мої руки та ноги мої… Я висох, рахую всі кості свої, а вони придивляються й бачать нещастя в мені! Вони ділять для себе одежу мою, а про шату мою жеребка вони кидають…» (Пс. 22:13-19).
Вороги псалмоспівця схожі на могутніх, добре вгодованих биків із родючого Башану. У біблійній символіці роги – символ могутности, а отже, велика тварина з рогами – це образ ворожої сили. Автора так налякав напад ворогів, що він мало не помер («розлитий, немов та вода»). Відчуває, що триває «полювання», в якому він є «дичиною»: спочатку доганяють його «пси» (в Ізраїлі їх вважають нечистими!), а далі мисливці зв’язують свою здобич і, хоча вона ще жива, поводяться з нею так, як із уже мертвою, бо діляться тим, що здобули. Та це не кінець псалма. Автор переконаний, що Господь урятує його та що він зможе виявити Йому свою вдячність.
Псалми розповідають нам не лише про відчуття й благання переслідуваної людини, а й виразно вказують на те, що Бог відповідає нажаханим слугам, нагадуючи, що це Він – Володар історії, що в підсумку запанує справедливість, а на винуватців зла чекає заслужене покарання. У тому самому дусі висловлюється й пророк Ісая: «Почуйте Мене, знавці правди, народе, що в серці його Мій Закон: Не бійтеся людської ганьби та їхніх образ не лякайтесь, бо поточить їх міль, мов одежу, й як вовну, черва їх зжере, а правда Моя буде вічна, і спасіння моє з роду в рід!» (Іс. 51:7-8).
А отже, викликом для людини є довіритися Невидимому й проявити терплячість тоді, коли Його допомога начебто запізнюється і здається, що назавжди запанувала несправедливість і підлість. А Бог не тільки обіцяє, що зрештою переможе добро, а й закликає вже тепер відкинути страхи й побоювання. Навіть найсильніший ворог виявляється дуже слабким перед Божою всемогутністю.