У сучасної науки був досить тривалий «ембріональний» період розвитку, історія якого сягає прадавніх століть. Але справжнє її народження, революційний прорив у відкритті законів природи, що описуються точними математичними формулами, прорив, який породив революцію в технологіях, припадає на XVII століття.
Ще в II столітті н. е. Клавдій Птолемей (100-170) здійснив велетенську працю, узагальнивши астрономічні дані, що були накопичені в давній Греції та Вавилоні. Однак минуло декілька століть, перш ніж християнство стало панівним світоглядом у Європі, внаслідок чого континент покрила мережа університетів та бібліотек, а дослідницька діяльність із ремесла перетворилася на особливий спосіб виконання людиною божественного веління – підпорядковувати та оберігати сотворене. Саме тоді вчені й почали порушувати питання, принципово несумісне з язичницьким світоглядом: якщо Бог створив світ, але планети рухаються з відхиленнями від обчислюваних нами орбіт, – то або світ був створений недосконалим, або наші уявлення про те, як він створений, недосконалі. І для віруючих учених відповідь була однозначною. Саме тому і Тихо Браґе (1546-1601), і Йоганн Кеплер (1571-1630) віддали довгі роки життя на пошуки причини цієї погрішності.
Сам Кеплер спершу здобув богословську освіту і мріяв стати протестантським пастором. Одначе, бувши небагатим, він мусив прийняти пропозицію попрацювати спочатку викладачем математики в університеті Ґраца. Втім, цей учений не вважав науку чимсь принципово відмінним від богослов’я. Він був твердо переконаний, що, згідно з його власним ствердженням, «головна мета всіх досліджень світу має полягати в тому, щоб віднаходити той розумний лад, який Бог у ньому встановив і який нам відкривається мовою математики».
Опісля Браґе, оцінивши праці молодого вченого, запросив його долучитися до його власних досліджень, які той продовжив по смерті свого наставника. Внаслідок цілеспрямованих зусиль Кеплер відкрив закони обертання планет, які отримали його ім’я і стали на сьогодні частиною шкільної програми з фізики. Причиною систематичних погрішностей усіх попередніх астрономічних систем виявилося те, що вони виходили з припущення про кругову форму планетарних траєкторій, тоді як насправді орбіти виявилися еліптичними.
Ось як сам учений підбиває підсумки своєї праці: «Дякую Тобі, Творче й Боже, який дав мені цю радість – осягати розумом Твоє творіння, радіти творам рук Твоїх. Ось я завершив труд, до якого покликаний. Я використав усі таланти, ввірені моєму духові».
Точнісінько так само й Ісаак Ньютон (1642-1727), окрім своїх основних занять математикою, механікою, оптикою тощо, приділяв чимало уваги богословським дослідженням: герменевтиці, біблійній хронології, тлумаченням пророцтв Даниїла та Івана Богослова. У своїй праці «Принципи математики» великий учений писав: «Як немічні раби, ми потребуємо Бога. Мірою нашого розуму ми повинні осягнути міць і велич Божественного Знання та покластися на Нього. Всевишній – Безконечний і Абсолютний. Він Всемогутній і Всезнавець. Його існування поєднане з вічністю. Він знає про все, що було, і про все, що буде. Він Безконечний і Безмежний. Він – Вічно сущий. Його існування безконечне. Він присутній повсюди. Перебуваючи в будь-який час у будь-якому місці, Він творить час і його проміжки».
Подейкують, що якось у кабінет Ньютона зазирнув приятель-агностик (безбожники в ті часи воліли зватися агностиками, оскільки слово «атеїст» мало вельми негативний відтінок) і побачив там майстерно виготовлену модель Сонячної системи. «Хто зробив це чудо?» – у захваті вигукнув він. «Ніхто, – була відповідь, – воно саме утворилося». «Ти жартуєш?» – здогадливо всміхнувся гість. «Зовсім ні! – відгукнувся вчений. – Ти ж віриш, що набагато складніший оригінал виник сам собою. Хіба тоді не може сама собою виникнути і його примітивна подобизна?»
Відкриті Ньютоном і названі згодом його ім’ям закони руху давали змогу визначити, як рухатиметься тіло, якщо відомо, яку силу до нього застосовано. А вивчаючи закони Кеплера, Ньютон постав перед питанням: чи не можна вирішити зворотного завдання? Якщо нам відомо, як планети рухаються, то чи можемо ми дізнатися, якою є та сила, що примушує їх рухатися саме так? Поки вчений вирішував цю задачу, йому довелося розвинути систему диференціального обчислення, і в підсумку постала проста й вишукана формула Закону всесвітнього тяжіння. Виявилося, що сила, яка відповідає за обертання планет, пропорційна до мас тіл, які взаємодіють, і обернено пропорційна до квадрата відстані між ними. Отож коли вам наступного разу скажуть, що нібито Ньютонові впало на голову яблуко, і саме внаслідок цієї події великий учений відкрив значення гравітаційної константи з точністю до восьмого знака після коми, – треба розуміти, що ця історія, скажемо так, трохи перебільшена…
Попередник Ньютона, засновник експериментального підходу в науці Френсіс Бекон (1561-1626) писав: «Поверхова філософія схиляє розум людини до безбожності, натомість глибини філософії навертають уми людей до релігії». Відкриття вчених, які звершили наукову революцію, були не тільки породженням їхніх релігійних поглядів, але й незаперечним підтвердженням істинності їхніх переконань. Саме віра в Єдиного Бога – Законодавця породила сучасну науку.
Розроблений ученими-християнами науковий метод довів свою ефективність, і сьогодні ним може скористатися будь-який дослідник, незалежно від свого світогляду. Втім, відкриття в природі розумного задуму, що виражений мовою математики, не можуть не викликати благоговіння. Альберт Ейнштейн (1879-1955) згодом визнав: «Ми перебуваємо в ситуації дитини, яка зайшла у велетенську бібліотеку, заповнену книжками, що написані різними мовами. Дитина знає, що хтось мав ці книжки написати. Але вона не знає, як це вдалося зробити. Вона не розуміє мов, якими вони написані. Дитина невиразно підозрює, що в порядку розміщення книг є якийсь містичний лад, але вона не знає, який. Так, на мою думку, співвідносяться з Богом навіть найрозумніші люди. Ми бачимо дивовижно влаштований Всесвіт, що керується певними законами; однак лиш невиразно розуміємо, що то за закони». «Кожний, хто серйозно займається наукою, доходить переконання, що в законах Всесвіту виявляється духовне начало, яке незмірно перевищує духовні можливості людини. Перед лицем цього духа ми зі своїми скромними силами повинні відчувати смирення».