Одним із пропагандистських гасел атеїзму була заява: «Бог – це Бог білих плям». Під цим малося на увазі, що недалекі люди вдаються до рятівної ідеї Бога заради пояснення того, чого наука поки що не зрозуміла, але в процесі розвитку нашого розуміння наукової картини світу уявлення про Бога-Творця буде витіснене з усіх її галузей. Однак що глибше ми вивчаємо світ, то більше знаходимо в ньому свідчень порядку, ладу й розумного задуму – того, що один із сучасних астрономів влучно назвав «відбитками пальців Творця». За неупередженого підходу для матеріалістичного натуралізму залишається дедалі менше місця, і тепер доводиться говорити радше про «атеїзм білих плям».
Як уже згадувалося, стосунки між наукою та християнською вірою, всупереч поширеному міфу про їх ворогування, нагадують сюжет притчі про блудного сина. У наші дні ми вже стаємо свідками завершення цієї історії. Природознавство («природне богослов’я», як його називали раніше) повертається в лоно загального богослов’я; син рухається в напрямку батька, який давно вирушив йому назустріч. Дедалі більше природознавців доходять висновку, який сформулював основоположник американського ракетобудування Вернер фон Браун (1912-1977). Цей учений стверджував: «Неозорі таємниці Всесвіту лиш підтверджують нашу переконаність в існуванні його Творця. Мені однаково тяжко зрозуміти вченого, який не визнає вищого розуму, що лежить в основі Всесвіту, як і богослова, що заперечує науковий прогрес».
А директор Інституту космічних досліджень США Роберт Джестроу (1925-2008) так описує ситуацію, що склалася: «Для вченого, який жив вірою у свій власний розум, кінець шляху перетворюється на кошмарний сон. Він підкорює гору невігластва й ось-ось добереться до вершини; але щойно він підтягується й залазить на останній прискалок, як його вітає компанія богословів, які сидять там уже цілі століття».