Далі ми читаємо, що метою Ісуса було, «щоб ви збагатились Його убозтвом» (2Кор. 8:9). Розгляд семи знакових слів, якими християни узагальнюють вчення Біблії про те, що сталося, коли Ісус помер, допоможе нам зрозуміти, якими безмежно бідними ми є за нашою природою і якими безмежно багатими можемо стати «благодаттю нашого Господа Ісуса Христа».
1 Замісництво
Основне значення цього слова дуже просте, але, коли йдеться про смерть Ісуса, надзвичайно важливе. Глибоке усвідомлення цього приходить, коли ми читаємо, що «Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних» (1Пет. 3:18, виділення додано). Як про це говорить ще один автор Нового Заповіту, «душу Свою Він поклав був за нас» (1Ів. 3:16, виділення додано). Біблія нам каже, що смерть є наслідком гріха, то як же тоді міг Ісус померти, якщо Він не мав грішної природи та ніколи ні в чому не згрішив? Біблійна відповідь така: Ісус прийняв смерть як кару за гріх (на яку Він не заслуговував) замість інших (які заслуговували). Його смерть була, звісно, вражаючим прикладом лагідності, прощення та віри, але вона мала й набагато глибше значення. Ані найліпший приклад поведінки, ані наслідування його не можуть зробити грішників праведними перед Богом. За словами британського проповідника Джона Стотта, «взірець не може забезпечити нам прощення». Ісус був більше ніж Взірцем; Він був Замісником, Який замістив, тобто зайняв місце тих, чий гріх робить їх духовними банкрутами та наражає на Божий праведний гнів. У Своєму найвищому вияві любови, якої ніколи ще не знав світ, Ісус витримав найтяжчу кару за гріх замість навіть найзапеклішого зі Своїх ворогів.
2 Вблагання
Це слово, звісно, не буденне, але вкрай важливо, щоб ми розуміли його значення. Вблагати означає умиротворити того, хто образився, давши сатисфакцію, яку він вимагає за образу, щоб зробити його схильним повернути благовоління людині, що заподіяла образу. В Новому Заповіті це слово з грецької інколи перекладають як «окуплення». Це слово легше зрозуміти, позаяк «окупити» означає так залагодити образу, щоб образник і ображений дійшли згоди один з одним. Це саме те, що Ісус зробив, коли вмер заради інших: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1Ів. 4:10).
Багато людей уявляють Бога лише як Бога любови, Який завжди поруч, аби допомагати в скруті, а насамкінець зобов’язаний простити їхні гріхи та прийняти їх на небо назавжди. Це фатально помилкове уявлення. Справді, Біблія каже нам, що «Бог є любов» (1Ів. 4:8), але також і те, що Він – «Препрославлений святістю» (Вих. 15:11), і що «гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою» (Рим. 1:18).
Якої муки коштувало Ісусу це вблагання за гріх, Він показав, коли вигукнув на хресті: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мт. 27:46). А лише за декілька годин до цього, саме перед тим, як Його найближчі друзі покинули Його, Він запевняв їх: «Та не Сам Я, бо зо Мною Отець!» (Ів. 16:32). Чому в останні миті Його життя ця впевненість полишила Ісуса? Часто до християн в останні хвилини життя приходить радісне відчуття Божої присутності, проте з Ісусом відбулося протилежне, тому що в той момент Він переживав не лише фізичну, а й духовну смерть. В Біблії про це сказано так: «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2Кор. 5:21, виділення додано). Бог має «нульову толерантність» до гріха, і Його святість вимагає, щоб усякий гріх було покарано. Коли Ісус взяв на Себе тягар відповідальності за гріхи інших, Він був покараний так, ніби це Він їх усі скоїв, а тому поніс покарання і Своїм тілом, і Своєю душею. Коли Ісус вигукнув, що Він покинутий Богом Отцем, це означало не те, що Отець раптом став відсутній (бо ж Бог присутній завжди й повсюди), а те, що Він Своєю присутністю вже не укріпляв, не втішав та не благословляв Його. Навпаки, у Своєму праведному гніві на гріх Бог Отець залишив, відкинув та покарав Його.
3 Викуп
Це добре відоме слово. Всі ми знаємо, що, коли хтось бере когось у заручники, то вимагає за нього викуп. Біблія навчає, що гріх не тільки відлучає грішників від Бога, а ще й ув’язнює їх. Вони стають «рабами гріха» (Рим. 6:17). Ба більше, грішники не тільки ув’язнені гріховним началом, вони ще й уловлені сіткою «диявола, що він уловив їх для роблення волі своєї» (2Тим. 2:26). Більшість людей відкидає це, але кожна гріховна звичка підтверджує, що так воно і є. Ісус сказав, що Він прийшов, щоб «душу Свою дати на викуп за багатьох» (Мк. 10:45). Його смерть на хресті була величезною викупною ціною, що Він заплатив, щоб задовольнити Божу справедливість і відпустити на волю грішників, замість яких помер.
4 Відкуплення
Коли сплачено викуп, полонені стають вільними, або відкупленими, і саме це відбувається з тими, за кого Ісус віддав Своє життя. Апостол Павло каже, що Ісус «відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас» (Гал. 3:13). За нашим природним станом ми перебуваємо під «прокляттям» Божого святого закону, що проголошує нас винними в Його очах. Ісус аж ніяк не був під цим прокляттям, проте задля того, щоб задовольнити вимоги божественного правосуддя, Він поніс на Собі увесь тягар цього прокляття. Викупною ціною, якою Він міг би відкупити безпорадних грішників, було не більше не менше як вмерти замість них, і Він заплатив її повною мірою, давши ув’язненим гріхом свободу жити так, як угодно Богові.
5 Прощення
Біблія розглядає гріх як борг, що його грішник завинив Богові, проте ті, задля кого Ісус помер, отримують не тільки «відкуплення кров’ю Його», а ще й «прощення гріхів» (Еф. 1:7, NIV). Смертю Ісуса віруючий-християнин вивільняється від подвійного тягаря провини та боргу й отримує повне й безперешкодне прощення – навічно.
6 Примирення
Примирення означає зближення тих, хто віддалився одне від одного з тієї чи іншої причини. За природою та власним вибором ми всі віддалені від Бога внаслідок нашого егоцентричного бунту проти Його влади та нашої рішучості йти своїм окремим шляхом. Як сказав про це Ісус: «Суд же такий, що світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, – лихі бо були їхні вчинки!» (Ів. 3:19). Біблія також каже, що внаслідок гріха Бог став людині ворогом: «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою» (Рим. 1:18).
Проте Бог (невинна сторона) з власної ініціативи зробив дещо дуже дивне, щоб дати людині (винній стороні) можливість мати мир із Собою, викоренивши головну причину відчуження – людський гріх. Смертю Свого Сина Бог не тільки покарав людський гріх, а й задовольнив Своє правосуддя, й таким чином прибрав заслін, що відділяв Його від грішників. Ось чому апостол Павло пише: «Ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його» (Рим. 5:10) і ще: «А тепер у Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров’ю» (Еф. 2:13).
У мить смерті Ісуса, Бог унаочнив це примирення. Коли Ісус зробив Свій останній видох, в Єрусалимському храмі, головному осередку поклоніння Богові в країні, пишно вишита завіса, що відділяла «Святиню» від «Святого Святих» (внутрішнього святилища, яке символізувало Божу присутність), «роздерлась надвоє від верху аж додолу» (Мт. 27:51). Це чудо сталося на позначення того, що смерть Ісуса усунула заслін гріха між Богом і людиною, оскільки за старої релігійної системи тільки первосвященик міг входити до символічної Божої присутності й тільки раз на рік. Відтоді всі, задля кого помер Ісус, можуть примиритися з Богом без будь-яких релігійних перешкод і пасток. Згодом, у І ст., один християнин написав: «Отож, браття, ми маємо відвагу входити до Святого Святих кров’ю Ісусовою, новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє» (Євр. 10:19-20, NIV).
7 Виправдання
Це слово лунає в залі судових засідань. Воно позначає подію, коли суддя проголошує, що в’язень, який сидить перед ним, не підлягає ніякому покаранню, котре вимагає закон, і що до цієї людини має бути таке ставлення, ніби вона ніколи й не порушувала закону. Як же ми, грішники під осудом Бога, про Якого пророк каже: «Твої очі занадто пречисті, щоб міг Ти дивитись на зло і на насильство дивитись не можеш» (Ав. 1:13), як же ми взагалі можемо бути проголошені «невинними» в Його очах і дістати від Нього таке ставлення, наче ніколи й не грішили? Ісус дає на це відповідь. Своїм бездоганним життям Він задовольнив усі вимоги Божого закону: Він був «святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників» (Євр. 7:26). А Своєю смертю сплатив сповна ціну, яку вимагає Божий закон. Ісуса покарано так, ніби Він ніколи не був святий, щоб з тими, замість кого Він вмер, Бог міг поводитися так, ніби вони ніколи не були несвятими. Бог проголошує людину праведною на підставі життя і смерті Свого Сина, Який жив і помер заради цієї людини. Ось чому апостол Павло пише: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 5:1). Виправданий грішник входить у Божу милість і сім’ю й приймається Богом так, начебто він виконав усі вимоги Божого святого закону. Бути виправданим означає виправити стосунки з Богом на час і на вічність.
Ба більше: виправданий грішник отримує вічне життя негайно. Коли один зі злочинців, що були розп’яті поруч з Ісусом, звернувся до Нього з вірою, Ісус пообіцяв Йому: «Поправді кажу тобі: ти будеш зо Мною сьогодні в раю!» (Лк. 23:43, виділення додано). Їхні тіла от-от будуть поховані, але дух цього грішника та дух його Спасителя вже опиняться до того часу на небі.
Наскільки злиденні ми самі по собі, без Бога? На нас палає праведний гнів Божий, ми – духовно мертві, бранці сатани та гріха, безпорадні полонені, безнадійні боржники перед Богом, закляті вороги нашого Творця та винуватці без виправдання чи врятування. Наскільки багатими ми можемо стати завдяки Ісусовій смерті? Ми можемо уникнути покарання смертю за гріх, знайти милість у Бога, бути звільненими від в’язниці, вийти з полону, який ми самі собі заподіяли, отримати прощення за всі наші гріхи, мати духовний мир і виправлені стосунки з Богом навіки.