Згідно з даними археології, найдавнішою з відомих нам законодавчих систем є вавилонський звід законів, відомий як Кодекс Хаммурапі. Чорна діоритова стела із клинописним викладенням Кодексу була знайдена в Сузах (територія давнього Межиріччя) під час розкопок 1901-1902 років. Стелу, яку датують 1759 роком до Р. X., увінчує барельєфне зображення, де бог сонця Шамаш, який сидить на троні, вручає закони царю Хаммурапі (1793-1750 рр. до Р. X.) – шостому правителю першої вавилонської династії. Кодекс нараховує 282 статті.
Оскільки Закон Мойсея (Тора) з’явився як мінімум на три століття пізніше, певний час дуже популярним було твердження, ніби Мойсей запозичив свої ідеї в Хаммурапі. Але такий погляд не витримує критики. Справа навіть не в тому, що Тора має іншу форму (оповідь) і структуру (613 заповідей, із яких десять є основними, а інші – їхніми додатками). Ці тексти демонструють принципово різні підходи до уявлення про закон. Так, Кодекс Хаммурапі робить основний наголос на майнові стосунки між людьми, а Закон Мойсея указує на необхідність відновлення міжособистісних стосунків як між людьми, так і між людиною та Богом.
Радикальним чином відрізняються й принципи, які лежать в основі цих двох законодавств. Так, наприклад, Стаття № 2 Закону Хаммурапі стверджує: «Якщо хто звинуватить, і той, кого звинувачено, піде до ріки та стрибне в неї, і якщо потоне, обвинувач має забрати все майно його дому. Але якщо ріка доведе, що звинувачений невинний, і він не зазнає шкоди, той, хто звинуватив, підлягає смерті, а той, хто стрибав у ріку, має забрати майно дому, який належав обвинувачеві».
Чотири моменти відразу ж упадають в очі. По-перше, дуже цікавий спосіб визначення вини чи невинності обвинуваченого – через уміння плавати. По-друге, такий закон робить обвинувача особою, матеріально зацікавленою у звинуваченнях (особливо, якщо заздалегідь відомо, що обвинувачений не вміє плавати). По-третє, важкість покарання практично не залежить від важкості висунутих обвинувачень. Водночас Кодекс не виключає залежності міри покарання від співвідношення соціального статусу позовника та відповідача – більш вельможний найчастіше має перевагу. Ну і, нарешті, найпринциповіше з юридичної точки зору обвинуваченому треба самому доводити невинність. Уявлення про презумпцію невинності (тобто про те, що звинувачений невинний, поки не доведено інше) відсутнє в Кодексі як таке.
Більше того, у низці випадків не передбачується необхідність не тільки самого доказу вини, а навіть й самого звинувачення – достатньо самої підозри. Так, відповідно до Статті № 132, «Якщо хто вкаже на заміжню стосовно іншого чоловіка, але жінка не була впіймана сплячою з іншим чоловіком, вона має стрибнути в ріку заради свого чоловіка».
Нічого подібного в Законі Мойсея ми не зустрічаємо. Справедливість і неупередженість виступають не лише як основа Закону, а й як свідчення того, що Закон цей отримано як надприродне Одкровення Єдиного та істинного Бога:
«Дивіться, навчив я вас постанов та законів, як наказав мені Господь, Бог мій, чинити так серед того Краю, куди ви входите, щоб посісти його. Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд! Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні» (Повторення Закону 4:5-8).
Десять заповідей, які стоять у центрі Закону, відображають абсолютний та незмінний характер Господа. Перші чотири з них унормовують стосунки людини й Бога. Інші стосуються тих сфер взаємин між людьми (повага до батьків, святість людського життя, святість шлюбного заповіту, святість власності, святість істини, задоволення тим, що маєш), які найбільшою мірою відображають моральні абсолюти, закладені в них Творцем – чесність, чистоту, безкорисливість, любов. Будь-яке суспільство, позбавлене цих засад, приречене. Наслідування ж Божого задуму веде народ до процвітання:
- «Я шаную тих, хто шанує Мене, а ті, хто зневажає Мене, будуть зневажені!» (1Самуїлова 2:30).
- «Попрямують безбожні в шеол, всі народи, що Бога забули…» (Псалми 9:18).
- «Блаженний той люд, що Богом у нього Господь» (Псалми 32:12).
Культура змінюється, технології змінюються, але Божі принципи, які складають підвалини Закону, незмінні й однаково важливі для кожного. У Божому задумі нема розділення на тих, хто владарює, і тих, хто підкоряється, на багатих і бідних, «своїх» та «чужих»: «Суд один буде для вас, приходько буде як тубілець. Бо Я Господь Бог ваш!» (Левит 24:22). Єдине для всіх уявлення про справедливість є засадою формування суспільства відповідно до задуму Творця.