«Коли вас світ ненавидить, знайте, що Мене він зненавидів перше, як вас. Коли б ви зо світу були, то своє світ любив би. А що ви не зо світу, але Я вас зо світу обрав, тому світ вас ненавидить. Пригадайте те слово, яке Я вам сказав: Раб не більший за пана свого. Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше. Але все це робитимуть вам за Ім’я Моє, бо не знають Того, хто послав Мене. Коли б Я не прийшов і до них не казав, то не мали б гріха, а тепер вимовки не мають вони за свій гріх. Хто Мене ненавидить, і Мого Отця той ненавидить. Коли б Я серед них не вчинив був тих діл, яких не чинив ніхто інший, то не мали б гріха. Та тепер вони бачили, і зненавиділи і Мене, і Мого Отця. Та щоб справдилось слово, що в їхнім Законі написане: Мене безпідставно зненавиділи! А коли Втішитель прибуде, що Його від Отця Я пошлю вам, Той Дух правди, що походить від Отця, Він засвідчить про Мене. Та засвідчте і ви, бо ви від початку зо Мною.»
Нині усі ми – психоаналітики-любителі. Сучасна культура нахапалася достатньо термінів сучасної психології і класичної психоаналітики, щоб використовувати їх навіть у буденній бесіді, а тим більше в популярних замітках і телешоу. Усі ми чули про «фобії» і «неврози», і хоча точного значення цих слів не розуміємо, здогадуємося, що, назвавши людину «невротиком», ми тим самим вкажемо на хаотичність її думок і вчинків. А вже як знайомі нам «обмовки за Фрейдом», які видають таємні турботи людини, ті її думки, які вона хотіла зберегти в секреті.
Щодо «параної» ми теж обізнані. Параноя – такий стан душі, коли людині здається, що з нею відбуватиметься тільки погане, що усі навколо ненавидять її і мають намір спричинити їй зло. (У професійному жаргоні «параноїками» називають також людей з манією величі, але на побутовому рівні мається на увазі, що людині усюди увижаються вороги). Нормальному, цілком соціально адаптованому (використаємо ще один термін) християнину може здатися, що завершальні вірші розділу 15 межують з параноєю. «Світ ненавидить вас», – заявляє Ісус учням. Світ вас переслідуватиме. Світ в усьому винен, він ненавидить Мене і Бога і вас! Прямо-таки напрошується відповідь: «Ну, це вже параноя!»
Параноя параноєю, проте і правда так буває, що люди ненавидять один одного і спричиняють один одному зло. Одного дня пакистанські бойовики увірвалися в церкву і застрелили вісімнадцять людей прямо під час меси. Сьогодні я прочитав у газеті довгий перелік тих країн, де християн регулярно б’ють, грабують, вбивають або, принаймні, піддають приниженням і дискримінації, і ніхто не заступається за них. (Втім, пакистанська поліція вже схопила кількох вбивць, і уряд обіцяв судити їх згідно із законом.)
Із самого початку свого існування християнська церква піддавалася гонінням. Дещо про це ми знаємо від одного з головних гонителів – Савла з Тарсу, що став потім апостолом Павлом. Він люто переслідував християн, а потім, навернувшись, сам піддавався таким же лютим переслідуванням: його били, кидали в нього каміння, його життя постійно наражалося на небезпеку. Перші три століття в історії церкви – це історія майже безперервних переслідувань. І відтоді в різні часи і в різних місцях християни сповідували свою віру перед лицем запеклих і сильних ворогів.
Зрозуміло, і християни дозволяли собі переслідувати інші релігії і людей, що сповідували «не таку» віру. Який поганий жарт – уявити, ніби Ісусове Євангеліє можна поширювати за допомогою сили. Нав’язати під страхом смерті Його любов! Держави, правителі, суспільства прибігали до Ісусового імені і називали себе християнськими лише заради того, щоб виправдати насильство і війни проти інших народів, хоча причини цих війн нічого спільного не мали з християнською вірою. У всіх таких конфліктах завжди програватиме саме євангеліє.
І тим не менш застереження, що прозвучали в цьому розділі, не були параноїчними, навіть якщо нинішньому комфортному «християнству в кріслі» вони здаються такими. Світ зненавидить вас (вірші 18-19), світ переслідуватиме вас, як переслідував Ісуса (вірші 20-21), світ винен, бо він бачив Ісуса і відкинув Його, а з ним і Отця (вірші 22-25). Так вже влаштований цей світ.
Причому Ісус говорить не про язичницький світ, не про греко-римську імперію, світ кесарів – ні, Він говорить про «світ», в якому Він був народжений і де Він жив, про Галілею і Єрусалим, про жителів Галілеї і юдеїв. То був світ нащадків Авраамових, що вивчали закон Мойсеїв, вважали себе народом Божим. Цей світ бачив Ісуса, бачив Його справи, чув Його проповідь і все-таки відповів: «Дякую, нам цього не треба». Цей світ бачив, як зцілився сліпий, але вважав за краще сам залишатися сліпим. Цей світ бачив, як Лазар повернувся до життя, і тут же задумав докінчити цього самого Лазаря з нелюбові до Ісуса і страху перед Його популярністю.
Так хто ж у нас параноїк? Ісус або хтось інший?
Можливо, параноїчний сам «світ», для якого проповідник миру – загроза, втілена любов – предмет ненависті? Хто нині поводиться параноїчно, якщо нападають і вбивають тих, хто намагається щодня засвідчити свою чесність і цнотливість, любов і лагідність? Хто параноїчний, якщо християнам розвинених країн – справжнім християнам, які просять замислитися про долю мільйонів жителів Південної півкулі, що страждають від боргів і поневірянь, від егоїстичної політики багатої меншості, радять помовчати і «не втручатися в політику»?
Механізм таких інверсій зрозумілий. Не впадатимемо в параною (тобто в манію величі), але і не можна приховувати істину: послідовники Ісуса Христа «не зо світу» (в. 19). Подібно до царства Ісуса (18:36), вони для світу, вони послані, як і сам Ісус, свідчити Божу любов, наближати Його перемогу, але вони не «від світу». Це не ще одна політична чи релігійна сила, яка вимагає перерозподілу впливів. Ми не здаємо карти в черговий раз, у надії виграти за чужими правилами. Ні – пішла вже зовсім інша гра.
Ті, хто наважився йти за Ісусом, виявляються в принципово інший, новій для них самих ситуації, вони зіткнуться з небувалими небезпеками і небувалими можливостями. Помічник і Втішитель, обіцяний у вірші 14:16, Дух істини буде посланий для них від Отця і мешкатиме в них, Він говоритиме через них світу, хто такий насправді Ісус. Якщо допустити помилку і заговорити про самих себе, а не про Ісуса, от тут і справді вирветься на волю параноя. Слухачі занудьгують або розлютяться. Ні, говорити потрібно про Ісуса. Світу це знову-таки припаде до не смаку, але іншого шляху немає.