Найвищим щаблем персональної етики є духовний рівень. Це – «етика благодаті», «закон Христа». На цьому ступені етичність будь-яких учинків та стосунків перевіряється за абсолютним еталоном, яким є Сам Бог. «Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого» (Марка 10:18). Бог – абсолютний стандарт блага. Він не підкоряється ніяким етичним стандартам поза Самим Собою. Усе, що узгоджується з природою Бога і відповідає Його волі – благе й праведне. Усе, що з ними несумісне, за визначенням є злом.
Головним критерієм блага і праведності на духовному рівні слугує Божа любов, явлена в Христі:
«Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16);
«Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні любити і ми один одного!» (і Івана 4:10,11);
«Нехай не шукає ніхто свого власного, але кожен для ближнього!» (1 Коринтян 10:24);
«Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового» (Галатів 6:2).
| Рівні персональної етики | |||
| Щабель | Тип | Принцип | Критерій |
| Духовний | Етика благодаті | «Закон Христа» | Божа любов |
| Активний душевний | Етика авансу | «Закон царський» | Те, чого я бажаю |
| Пасивний душевний | Етика балансу | Закон добросусідства | Те, чого я не бажаю |
| Плотський | Етика комфорту | «Закон джунглів» | Мій комфорт |
Чудовим прикладом різниці між рівнями персональної етики може стати «Притча про милосердного самарянина» (Луки 10:30-35). Розбійники тут – представники тілесного рівня етики. Їх не турбує нічого, крім власної наживи. Священик та левіт (згідно з культурним контекстом – люди шановані і, скоріше за все, непогані) – представники «етики балансу». Вони (принаймні, левіт) зі співчуттям дивляться на постраждалого й не роблять йому нічого поганого. Але й пожертвувати заради нього своїми планами вони не готові: пройшли тривалий ритуал освячення, готуючись до служіння в Храмі, і, прямуючи туди, не можуть дозволити собі осквернитися доторком до людини з кривавими ранами. Самарянин же виявляє не лише милосердя («етика авансу»), а й безкорисливу турботу без будь-яких попередніх умов. Він являє незнайомцеві незаслужену благодать – подібно до Христа, Який являє Божу благодать тим, хто не знав Його.
Уподібнення до Бога, яке отримало в богословській традиції назву «теозис», досягається виключно через наслідування Христу: «Ніхто Бога ніколи не бачив, Однороджений Син, що в лоні Отця, Той Сам виявив був» (Івана 1:18). Це – визначний принцип практичної християнської етики. Постійна перевірка не лише своїх власних учинків та стосунків, а й свого характеру за абсолютним еталоном характеру Божого закладена в Писанні, «від самого Мойсея», і розкривається у всій повноті у вченні Ісуса Христа та апостолів:
- «Бо Я Господь, Бог ваш, і ви освятитеся, і будьте святі, бо святий Я» (Левит 11:44);
- «Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!» (Матвія 5:48);
- «Будьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний!» (Луки 6:36);
- «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас» (Ефесян 5:1-2).
Богоподібність була закладена в людині Творцем від початку світу (Буття 1:26-27). Згодом образ Божий у ній був спотворений гріхом і, як уже згадувалося, людина не здатна власними зусиллями досягти відповідності цьому зразкові. Але відновлення в Христі нашої єдності з Творцем наділяє людину силою Святого Духу, яка перетворює нас на той образ, носіями якого ми мали би бути за первісним Божим задумом: «Як у дзеркало, дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу, як від Духа Господнього» (2 Коринтян 3:18). Тим, що повірили в Христа, Бог передбачив, «щоб були подібні до образу Сина Його» (Римлян 8:29).
З приводу тривалої суперечки про те, чи дається цей дарунок за справи чи за віру, Писання недвозначно каже: «дарунок» дається «даром» – через благодать, через віру, на добрі діла (Ефесян 2:4-10). Плодоносити добрими справами – наше призначення відповідно до Божого задуму (Івана 15:8). Тому Біблія закликає: «Не стосуйтесь до віку цього (буквально – «не підлаштовуватися під його схему»), але перемінитися (буквально – «проходити метаморфози») відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість» (Римлян 12:2).
Зрештою, відповідність нашого характеру Божій природі стає критерієм справжності наших стосунків із Ним: «Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви! Коли ж кажемо, що маємо спільність із Ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо! Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Івана 1:5-7). На духовному рівні персональної етики Христос виявляється не лише вищим об’явленням Божої любові, але й засобом зростання в ній, а також індикатором нашої відповідності до неї. Ми обов’язково повернемося до обговорення цієї теми в кінці нашої книги.