«І взяв я голів ваших племен, мужів мудрих та знаних, і поставив їх головами над вами…» (5 М. 1:15).
«Отож, браття, виглядіть із-поміж себе сімох мужів доброї слави, повних Духа Святого та мудрости, – їх поставимо на службу оцю» (Дії 6:3).
Існує величезна різниця між цими двома віршами. Народ взагалі повинен мати мудрого та досвідченого правителя, що був би здатен керувати ним. Але народ Божий повинен мати над собою не просто мудрого та здібного, а й сповненого Святим Духом служителя. Керівники мають бути духовно здібними. Це головна вимога, коли мова заходить про призначення пресвітерів чи дияконів.
Закликаючи людину на служіння керівником церкви, Бог не зважає на її становище в суспільстві. Не обходить Бога і вища освіта або вчена ступінь. Господь шукає людей, сповнених Святого Духа. Він шукає духовних керівників.
У сучасних церквах існує небезпека того, що все менше уваги звертається на цю важливу вимогу до служителя або пастора. Як наслідок, ми шукаємо академічно, а не духовно, здібних людей. Мойсеєві критерії призначалися для того, щоб вести народ. Тіло Христове потребує інших стандартів. Тут природно обдарованих лідерів недостатньо, необхідні духовні Божі служителі.
Негідний пресвітер
Церква була наповнена вщент. Всесвітньо відомий євангеліст залишався в братській кімнаті разом із усіма членами церковної ради. Усі хвилювалися через відсутність старшого пресвітера. Справа в тому, що напередодні його запросили на весілля, де він забагато випив. Того дня він залишився вдома відлежуватися на похмілля. Багатьох це неабияк здивувало. Як таке могло статися, та ще тоді, коли церква приймала видатного проповідника з-за кордону?
Раптом гість попросив слова, що здивувало всіх членів церковної ради. Він поцікавився: а чи раніше цей старійшина нехтував своїми церковними обов’язками з тієї ж причини? Усі ствердно закивали головами. Деякі навіть запропонували виключити винуватця з членів ради. І євангеліст підтримав їх. «Ви маєте рацію, – погодився він. – Жоден п’яниця не може бути пресвітером. Про це чітко сказано в Посланні до ефесян 5:18». Старійшини та диякони закивали головами, погоджуючись. «Господь наказав нам не впиватися вином, – додав євангеліст, – але наповнятися Духом Святим. Ті, хто не виконує цієї умови, не гідні бути ні дияконами, ні пресвітерами».
Відчувалося загальне збентеження.
«Можу я запитати вас, хто з вас відчуває, що сповнений Духа Святого сьогодні? » – поцікавився євангеліст.
Ніхто не відповів, усі лише сором’язливо понурили голови. Євангеліст зрозумів, що це не через звичайну скромність.
«Тобто цього ранку ніхто з вас не достойний займати посаду церковного пресвітера чи диякона», – прийшов він до висновку.
Було очевидно: члени церковної ради сприймали цей Господній наказ надто легковажно. Бог бажає, щоб на ці посади призначалися люди з добрими свідоцтвами, мудрі та сповнені Святого Духа. Лише вірні Божому вченню керівники можуть вести Церкву Божу в правильному напрямку. Такі вимоги висуває Святе Письмо стосовно і пасторів, і решти духовних працівників. Якщо в церкві є вакансія, церковна рада повинна призначити лише людину, сповнену Святого Духа.
Я сумніваюсь, що якась із сучасних церков погодилася б прийняти Павла до церковної ради на підставі його свідчення: «А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю…» (1 Кор. 2:1). Ми ходимо по ниточці, коли ораторські здібності й освіта стали єдиними критеріями для призначення людини на відповідальну посаду в церковному комітеті. Уся ж Павлова характеристика полягала в його слабкості: «І я в вас був у немочі, і в страху, і в великім тремтінні. І слово моє й моя проповідь – не в словах переконливих людської мудрости…» (1 Кор. 2:3-4). Коли проповідував Павло, ніхто не вигукував захоплено: «Який прекрасний проповідник!» або «Як він володіє аудиторією!»
Фактично, Павло заперечував те, що сьогодні ми називаємо доброю рекомендацією. Він з’явився перед коринтянами в немочі, страху та тремтінні, визнаючи, що його проповідь була не в мудрості, а в «доказі духа та сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!» (1 Кор. 2:4-5).