У бурхливому містечку Совєто, на околиці Йоганнесбурга, у Південній Африці, де проживає понад чотири мільйони чорношкірих, мешкає сім’я Д’юбів. Бенджамін Д’юб був євангелістом і проповідував про віру в Христа на вулицях Совєто. Він наполягав, що між білими та чорними не повинно бути ненависті, натомість усі повинні любити одне одного. Йому погрожували безліч разів. Якось до нього підійшла ватага чорношкірих і наказала йому не проповідувати їм про любов.
– Ми не здатні любити ближнього, бо ненавидимо його! – вигукнули вони євангелістові Д’юбу.
А Бенджамін продовжував проповідь. Якось уночі йому приснилося, що його зарізали. Він розбудив свою дружину Ґрейс:
– Я гадаю, що цей сон здійсниться. Ми повинні вирішити, продовжувати нам проповідувати чи припинити й не послухатися Бога.
Вдень вони разом з дітьми обговорили цей сон і небезпеку постійних погроз.
– Чи продовжувати мені говорити їм про прощення? – запитав Бенджамін дітей. Усі четверо кивнули ствердно, усвідомлюючи можливість жахливих наслідків.
Вони всі разом звернулися до Господа в молитві, щоб Він зміцнив їхню вірність. Згодом євангеліст Д’юб знову мав проповідувати на зібранні. Діти поїхали з ним. Посеред Совєто машину зупинили десятеро чорних. Вони витягли вірного проповідника з авто і нанесли шістнадцять ножових поранень у груди. Діти з жахом розбіглися хто куди. Дванадцятирічний Бонані заховався за контейнером зі сміттям. Він безпорадно спостерігав, як убивали батька.
Убивці дістали Бенджамінову Біблію й поклали в його кров, а потім швидко зникли в темних вулицях міста. Маленький Бонані метнувся до батька, але той був мертвий. Тоді хлопчик побіг додому, щоб повідомити маму про трагедію.
Прибігши додому й розповівши їй про батькову смерть, він увійшов до своєї кімнати й звернувся до Бога; а потім судорожно відкрив Біблію, що лежала біля ліжка, й прочитав Ісусові слова, які Він промовив на хресті: «Отче, відпусти їм, – бо не знають, що чинять вони!»
Ці слова з Біблії полегшили душевний біль, і він написав мелодію до нової пісні.
Згодом убивць заарештували. Семеро з них засудили до трьох місяців позбавлення волі за співучасть у вбивстві, решту – до п’ятнадцяти років.
Після похорону Ґрейс та діти вирішили, що не перестануть проповідувати про любов та прощення. Вони продовжували свідчити словами й піснями про Христове викуплення.
Через рік після смерті чоловіка Ґрейс з дітьми проводила зібрання просто неба. Семеро співучасників уже були на волі. Жінка й діти співали, а потім розповідали своє свідоцтво. На завершення вона звернулася до слухачів із закликом покаятися перед Богом у скоєних гріхах:
– Друзі, почніть нове життя з Ісусом. Він звільняє від ненависті, а натомість посилає любов. Якщо хтось бажає слідувати за Христом, підійдіть ближче й скажіть про це.
Натовп заворушився. Молоді й старі почали виходити наперед. Раптом, розштовхуючи всіх ліктями, до Ґрейс Д’юб пробрався чоловік.
– Я також хочу почати нове життя з Ісусом, – сказав він.
Грейс поглянула на юнака… і прикипіла на місці від несподіванки. Перед нею стояв один з учасників убивства її чоловіка. Він боявся підняти очі. Якусь мить Ґрейс не знала, що робити. Потім обняла його і мовила крізь сльози:
– Тепер ти мій брат!
Настала гробова тиша. Усі впізнали юнака, і діти Ґрейс також. Коли всі дивувалися, перезираючись одне з одним, діти почали співати:
«Якому Всемогутньому Богові ми служимо!»
Бенджамін Д’юб поводився не як спостерігач; не хотіли просто спостерігати і його дружина та діти. Їм краще було йти за Христом і померти, ніж просто спостерігати і жити. «І вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти!» (Об. 12:11).
Борці за біблійну свободу
Бенджамін Д’юб був борцем за свободу. Він проповідував визволення від гріха через віру в Ісуса Христа.
Деякі сучасні церкви Заходу переконують християн стати виконавцями, а не спостерігачами, проте їхня участь зводиться до підтримки так званого «визвольного руху», який, замість проповіді Євангелії, скидає насильницьким шляхом політичну владу. Для таких політичних цілей вони збирають пожертвування в багатьох церквах, і запевняють парафіян, що гроші йдуть на придбання продуктів харчування або ліків, але не зброї.
Одначе це не так. Опосередковано так званий «визвольний рух» спрямований на розпалення війни. У Лаосі я бачив, як гроші, нібито призначені для ліків, пішли на закупівлю зброї. Мене запросили на процедуру передачі лікарських препаратів, проте показ під відкритим небом, замість ліків, я виявив зброю.
Командуючий офіцер пояснив у відповідь на мої обурення:
– Ми повинні були купити ліки на ці гроші, – почав він. – Але, оскільки медикаменти використовуються для того, щоб лікувати жертв війни, ми вирішили використати ці гроші інакше. Найшвидший спосіб закінчення війни – купити більше зброї та знищити ворога. Протягом невеликого проміжку часу будуть гинути люди, проте опісля війна скінчиться. Тому ми використали гроші на необхідну зброю.
За промовою прогриміли гучні оплески. Вони запросили поганського знахаря, щоб присвятити зброю їхнім предкам і поблагословити її.
Біблія не схвалює такого. Христос не повставав проти існуючої Римської імперії. Він ніколи не проповідував насилля, хоча Його служіння прийшлося на тяжкий для євреїв політичний період. Ісус проголошував інше Царство, яке не від цього світу. Замість того, щоб підняти меч проти Пилата, Він прийняв на Себе Хрест.
Сьогодні проповідь Євангелії часто пов’язана з політичними структурами й течіями. Більша частина місіонерської роботи проходить за підтримки «визвольного руху». Такі місіонери вже не турбуються про прощення гріхів, вони зайняті скиненням певної влади, а якщо необхідно – то й за допомогою насилля.
Апостолів послали у вороже налаштований світ. Вони жили на окупованій території, де вся влада належала римському урядові. Яке доручення вони отримали? Розбурхати людей, подавши їм надію на визволення від римлян? Чи підтримували вони визвольний рух тих днів (подумайте про єврейських фанатів-зелотів), чи збиралися в церквах пожертвування для його підтримки? Ні! Вказівка була зрозумілою: свідчити про прощення гріхів через Ісуса Христа «в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8).
Самарія була недосяжною територією для Ісусових учнів, «бо юдеї не сходяться із самарянами» (Ів. 4:9). Трохи раніше учні й самі поводилися, мов «борці за визволення», бо хотіли винищити самарян (Лк. 9:54).
Після успішної євангелізації Пилипа в Самарії Петро та Іван пішли помолитися за самарян, щоб ті прийняли Святого Духа. Вони відповіли молитвою, а не зброєю (Дії 8:15). І Святий Дух зійшов на них у всій повноті, і ворожість змінилася братерською любов’ю. Час минає, але настанова залишається: «Тож ідіть, і навчіть всі народи…» (Мт. 28:19). Усі, хто виконує накази Христа, належать до Його визвольного руху.
Поділяти – значить примножувати
Коли народові загрожує зміна влади – виникає небезпека, що люди зважатимуть лише на власні негаразди. І чим довше споглядати ці негаразди, тим більшими вони здаються. Країна, що перебуває в такому стані, отримує більше благословень, якщо дивиться не тільки на свої труднощі.
Найкращим способом захисту є напад. Цей принцип дійсний і для духовного царства. Ми не можемо зручненько вмоститися в крісло й оплакувати свою долю – треба спрямовувати зір уперед і рухатися також уперед.
У Божому Царстві є закон, не відомий цьому світові. Він доволі простий: «Розділяти – значить примножувати». Ісус нагодував п’ять тисяч люду п’ятьма хлібами і двома рибинами. Він не нарікав на безвихідь ситуації і не розпустив людей по домівках, а наказав учням роздати людям їжу. Вони дивилися на Нього з подивом: «Не маємо чим тут, – тільки п’ятеро хлібів й дві риби» (Мт. 14:17).
«Принесіть Мені їх сюди», – попросив Ісус. Він поблагословив їх і поламав. І сталося чудо! Що більше учні ламали хліб та ділили його, то більше отримували. Зрештою, всі п’ять тисяч чоловіків, а також жінки та діти, були нагодовані. А хліб ще й залишився.
Парадокс, який діє і в християнському житті: розділяти – значить примножувати. Людина, яка мало має, але зважується віддати це мале Ісусові, відразу ж побачить чудеса, які Ісус здатен зробити з цим малим. «Дехто щедро дає, та ще додається йому, а дехто ховає над міру, та тільки бідніє. Душа, яка благословляє, насичена буде, а хто поїть інших, – напоєний буде і він» (Пр. 11:24-25).