У 1944 році мексиканський комуністичний лідер сказав ось що: «Сподіватися на перемогу комунізму даремно, якщо ми не знищимо християн».
Комуністи досить відверті у своїх поглядах щодо християнської віри. Так радянський партійний діяч Анатолій Луначарський, незважаючи на те, що раніше дотримувався «богобудівничих» ідей, з приходом Рад до влади почав стверджувати, що християнська любов гальмує розвиток комуністичної революції. Замість християнського прощення й терпимості, він став відстоювати революційний шлях змін. Його девіз: «Лише ненавистю ми зможемо завоювати світ». Починаючи з 1922 року, атеїзмові в Росії дали «зелене світло», а в 1929 році ухвалили закон, згідно якого дозволялася тільки пропаганда безбожності, а релігійна – каралася. Відтоді ленінградська радіостанція розпочала боротьбу з релігією, постійно ображаючи християн. Її диктор заявив: «З Євангелієм та християнськими байками треба боротися без співчуття і всіма можливими методами».
Одним із таких підступних методів радянських комуністів було руйнування Церкви зсередини. Сьогодні ж вони намагаються впливати на західних служителів, щоб ті не вбачали небезпеки в комунізмові. Ось чому, замість того, щоб протистояти атеїстичній ідеології, значна кількість західних церков заговорили про можливість діалогу з комуністами. А деякі служителі навіть почали називати себе «християнськими марксистами».
У попередньому розділі я висловлював наступне своє переконання: неможливо перемогти комунізм за допомогою звичайної зброї. Ми завжди повинні розуміти різницю між комунізмом та комуністами. З першим треба боротися, тоді як других – любити. Однак боротися слід не політичними засобами, бо це духовний бій. «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злоби» (Еф. 6:12).
З іншого боку, комунізм – це більше, ніж просто політичний устрій. Це ідеологія чи, скоріше, релігія, за якою стоять сили темряви. А вони є реальними ворогами християн. Проте вони переможені, бо Христос переміг їх на хресті! (Кол. 2:15).
Завдяки цій перемозі ми здатні боротися з ворогом. У нас є Святий Дух, щоб протистати нечестивим духам, що мешкають у піднебессі. Усі сили темряви тремтять у Його присутності, «…більший-бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі» (1 Ів. 4:4). А оскільки наш ворог духовний, то й перемога має бути духовною. «Ось я владу вам дав наступати на змій та скорпіонів, і на всю силу ворожу…» (Лк. 10:19).
Секрет перемоги
У Книзі Вихід 17:8-16 змальовано приклад духовної боротьби, коли воїни Ісуса Навина перемогли амаликитян. Безперечно, стратегія та рішучість Ісуса Навина не були гарантом перемоги над ворогом. Справжня сутичка відбувалася на горі, де був Мойсей. Він стояв не зі зброєю в руках, а з Божим жезлом, і боровся молитовно: «І сталося, коли Мойсей підіймав свої руки, то перемагав Ізраїль, а коли руки його опускались, то перемагав Амалик» (вірш 11).
Якою б сильною не була армія Ісуса Навина, битва відбувалася на іншому фронті. Коли Мойсей втомлювався і не міг вже тримати руки, на допомогу прийшло двоє молитовних партнерів – Аарон та Ор, – які підтримували йому руки. «І були його руки сталі аж до заходу сонця. І переміг Ісус Амалика й народ його вістрям меча» (вірш 12 і 13). «І» (в англ. «отож» – прим, пер.) – ключове слово. Перемога не залежала від стратегії Ісуса – усе завдяки безперервній молитві. «Бо рука на Господньому прапорі…» (вірш 16), а проти неї озброєні сили Амалика нічого не могли вдіяти.
Цей принцип діє дотепер. Горе нам, хто покладається на людську силу і на збройні сили своєї країни. Хоч Ісусу Навину доводилося воювати проти плоті та крови (Амалика), Мойсей доводив Ісусу Навину, що перемога прийшла від Господа, ім’я Якому – Єгова-Ніссі або «Господь прапор мій» (вірш 15).
Тобто Мойсеєві зовсім не обов’язково було йти з Ісусом Навином у долину, де проходив бій, щоб помолитися. Він міг молитися і в іншому місці – на вершині гори. Ми також можемо перемогти сили темряви в духовній війні, не будучи присутніми на земних полях бою. У себе вдома чи в церкві можна молитися про Божих людей з Росії, Китаю, В’єтнаму чи Мозамбіку. Щоб ефективно молитися за переслідуваних християн, необов’язково знаходитися в місцях переслідування. Можна запросити й інших християн здіймати разом до Бога руки за «переслідувану церкву», і підтримувати одне одному руки в молитві. Ми здатні відбити атаки князя темряви на Церкву Ісуса Христа; і все, що нам необхідно для цього, – це молитовна група мінімум з двох осіб.
Саме тому в роботі місії «Відкриті двері» ми неабияк цінуємо працю молитовних груп, які здіймають молитви за «переслідувані церкви». Ми постійно повідомляємо наших молитовних партнерів про стан духовної битви; і впевнені, що без них ми не зможемо здійснити свою працю. Команди, що виїжджають на ризиковані завдання, знають, що успіх залежить не від їхньої посвяти чи стратегії, але від вірних заступників, які захищають з тилу.
Нещодавно, коли мені довелося вирушати в небезпечну подорож до однієї з комуністичних країн, до мене підійшов літній брат і сказав:
– Я ціную вашу мужність. Я не можу поїхати з вами, але молитимусь за вас.
А я відповів йому, що успіх поїздки якраз і залежатиме від його заступницької молитви.
«Серйозна місіонерська робота, яка вимагає терпіння, здійснюється на колінах». Саме тут відбувається духовна битва, перед лицем живого Бога.
Диявол глузує над нашою фізичною боротьбою і демонстрацією воєнної сили, однак він тремтить у присутності християнина, що молиться. Тому молитва так і залишається нашою секретною зброєю.