Близько сорока п’яти років тому брат Андрій уперше побував у Східній Європі. Він побачив, як тисячі польських комуністів марширували майданом, викрикуючи:
– Ми бідні, але ми завоюємо світ!
Їх відданість ідеям безбожної революції не викликала сумніву. Однак тоді ж Господь проговорив до брата Андрія: «Якщо вони гадають, що можуть завоювати світ без Мене, то наскільки ж більше шансів у вас зробити це разом зі Мною!»
Брат Андрій прочитав наступні слова з Об’явлення Івана 3:2: «Будь чуйний та решту зміцняй, що мають померти». Цей момент став народженням місії «Відкриті двері». Відтоді брат Андрій присвятив своє життя підтримці «переслідуваної церкви». Незабаром він зв’язався з християнами Східної Європи й запитав, чим їм допомогти. Відповідь завжди була однаковою: «Вишліть нам Біблії».
Він повернувся до Голландії й витратив на Біблії невелику суму грошей, що мав. Потім на «Фольксваґені», який отримав як пожертвування, повернувся до Східної Європи на завантаженій Бібліями машині. Чи знайдуть митники Біблії, чи конфіскують їх? Перед тим, як перетинати кордон, брат Андрій помолився: «Господи, я везу Твоє Слово для Твоїх дітей. Не допусти, щоб митники виявили їх. Перебуваючи на землі, Ти сліпих робив зрячими, а тепер засліпи, будь ласка, митників».
І Господь почув моління, і не лише тоді. Донині сотні команд регулярно виїжджають до Східної Європи, Китаю, Мозамбіку та інших країн, де християни зазнають утисків, і тисячі Біблій щоденно перетинають кордони. Увесь цей час Бог захищав Своїх людей та Своє Слово.
Господь відчинив нам двері – і ніхто не зачинить їх.
В одному з попередніх розділів я пояснював, чому ми провозили Біблії саме таким чином. Та невеличка кількість Біблій, яка час від часу легально імпортується до комуністичних країн, аж ніяк не задовольняє величезної потреби християн у Слові Божому. У багатьох країнах, щоб придбати легально імпортовану Біблію, людина повинна зареєструватися. Наша організація намагається забезпечити Бібліями тих, хто має в цьому потребу, щоб їм не доводилося залежати від влади в цьому питанні.
У нас немає особливого бажання захищати й виправдовувати контрабандистський спосіб увезення Біблій перед тими, хто постійно доводить, що в цьому немає необхідності. Неемія весь час піддавався натискові і критиці стосовно свого методу роботи; опоненти постійно звинувачували його в нелегальності будівництва й заколоті проти влади (Неем. 2:19; 4:1-3; 6:1-8). Він же не вбачав потреби вступати з ними в дискусію або виправдовуватися. Він просто відповідав: «Я роблю велику працю…» (Неем. 6:3), і трудився далі. Ми будемо продовжувати свою велику справу, доки в комуністичних країнах не створяться умови реальної релігійної свободи, а мільйони християн не матимуть потреби в Бібліях.
Реакція «переслідуваної церкви»
Моя перша поїздка до комуністичної країни справила на мене незабутнє враження. Подолавши близько тисячі кілометрів шляху, я прибув у сім’ю одного угорського християнина. Щойно я заїхав у гараж цього брата, і за мною зачинилися ворота, як він узяв одну з привезених мною Біблій і поцілував її. Потім підійшов і обійняв мене. Він був вражений, коли почув, що я привіз «цілу тисячу» Біблій. Просто не вірив своїм вухам.
– Віруючі в церкві будуть дуже раді, – сказав він зворушено.
Коли ми перекладали Біблії, він запитав мене, чи немає в мене Біблії на румунській мові. Я сказав, що про всяк випадок привіз із собою сотню книг.
– А для чого вам Біблії на румунській? – поцікавився я.
– Півроку тому в мене гостював брат з Румунії, – відповів він. – Він член підпільної церкви, і не може ніде дістати Біблії. Він сподівався, що зможе придбати тут, в Угорщині. Я пообіцяв зробити все, що в моїх силах. Тепер, слава Богу, я нарешті зможу передати йому сто Біблій, коли він приїде наступного разу.
Ми продовжували розвантажувати автомобіль, як раптом почули, що хтось стукав у двері гаража. Приголомшений, брат тихо промовив:
– Поліція!
Я налякався до смерті й озирнувся по різні боки: скрізь лежали Біблії. Таку кількість Біблій неможливо було швидко заховати.
– Тихо, залишайтеся тут, – наказав брат. – Я вийду подивлюся, хто там.
Він вимкнув світло й зник у вітальні, сходи якої вели на подвір’я. Я стояв у темряві, вкриваючись холодним потом від хвилювання. Як тут опинилася поліція? Невже за мною стежили? Брата не було кілька хвилин. Нарешті двері відчинилися, і він, увімкнувши світло, підійшов до мене. Я побачив у нього на очах сльози, і подумав, що ми попалися.
Зібравши залишки мужності, я встав і промовив:
– Не бійтеся, брате, я піду в поліційний відділок разом з вами.
Деякий час він стояв переді мною, і тільки хитав головою, не в змозі щось вимовити через хвилювання. Нарешті, крізь сльози, затинаючись, він сказав:
– Це не поліція. Це… брат з Румунії! Він повернувся!
– Той, що просив Біблію? – вигукнув я здивовано.
– Так, – відповів брат, витираючи сльози. – Невже таке можливо? О, Господи, Ти такий добрий!
Ми з ним набрали якомога більше Біблій, і пішли до кімнати, де на нас чекав гість із Румунії. Я підійшов до нього й передав Біблії. Він поглянув на мене, а тоді на Біблії і, простягнувши руки до неба, виголосив:
– О, Ісусе, Ісусе, дякую Тобі! Нарешті!
Ми обійняли один одного й почали дякувати Богові.