Ми розглянули деякі впливи зовнішнього світу, які можуть перешкоджати нам стати послідовниками Ісуса Христа. Але ще більш серйозні перешкоди – це ті аспекти духовного життя, які знаходяться всередині. Багато із потенційних учнів, яких я зустрічаю кожного дня, здається, чимало років просто пливуть за течією, причому в неправильному напрямі. Щось в їхньому житті робить їх повністю безсильними. Фактично більшість із нас у своєму житті мають потребу в якусь мить життя відчути поворотний момент. Так чи інакше, ми проходимо повз реальне, революційне, динамічне християнство. Ми промовляємо набожні слова, які прості і зручні, але не збурюють наш внутрішній стан. Ми проводимо більшість нашого часу в християнських колах, але це просто маскує той факт, що всі наші намагання штучні і не йдуть далі красивих фраз. Особливо якщо ми виховувалися в християнському середовищі, то, мабуть, не так уже й багато знаємо про духовну революцію. Хтось одного разу сказав: „У Бога немає внуків“. У Бога є тільки діти, заради яких Він віддав Своє життя. Наша віра не повинна бути другосортною, адже тоді це вже не та жива віра, але духовна смерть. Духовна смерть наступає тому, що часто ми перебуваємо в духовній темряві помилки.
Я вважаю, що справжнє християнство – це завжди революція, революція любові. Це сильний рух усередині нас, коли ніщо не може нас зупинити. Любов до Христа творить дива, коли починає проявлятися в нашому житті. Головне – ми повинні віддати Богові повний контроль над нашим життям. Така присвята Богові дасть нам дуже багато, але і ми повинні віддати дуже багато натомість. Ми просто не розуміємо цього. Багато хто із нас настільки погрузли в темряві духовної помилки, що істина Божа не спонукає нас до дії. Ми можемо прослухати тисячі проповідей, прочитати тисячі книг, і все ж навіть не спробувати змінити своє життя.
Подібна зміна не відбувається за одну ніч. Для того щоб відчути в собі горіння Слова Божого, слід дещо більше, ніж молитви типу: „Господи Ісусе, я віддаю себе Тобі“ чи „Є тільки Ти і я, Господи, але я настільки слабкий, що нічого не можу зробити без Тебе“. Молитви, подібні до цих, можуть бути достатньо щирими, але дуже скоро вони перетворюються на банальність. Легко купити лампочку, важко провести електрику. Дуже часто ми хочемо отримати все, що Ісус пропонує нам, але при цьому нічого не бажаємо давати натомість. Ми чекаємо виконання Божих обітниць без будь-якої жертви з нашого боку.
Але в Біблії все ж таки міститься багато жорстких вимог, там перераховані покарання, які є наслідком невиконання Божої волі. Ми ж більше любимо читати уривки зі Слова Божого, в яких говориться про прощення гріхів та про життя з подостатком. А як щодо віршів, в яких говориться про посвяту? Ми прекрасно знаємо, що в Біблії написано: „Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, і хай візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною“ (Мт. 16:24). Чи: „Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм“ (Лк. 14:33). Більшість християн хочуть отримати всі привілеї, але не хочуть брати на себе жодних обов’язків. Послання до євреїв говорить про Бога як про „огонь палючий“, і якщо ми не живемо так, як говорить Біблія, то згоримо разом із грішниками в пеклі. Звісно, слідування за Христом – це не дуже легкий процес, але якщо ми дозволимо Духові Святому працювати всередині нас, то станемо гарячими християнами, а не теплими. Ми станемо революційними інструментами в руках Бога. Цей стиль життя не назвеш винятком, це нормальне християнське життя, яке описане в Новому Заповіті.
Ви можете подумати, що я „літаю в хмарах“ і говорю про щось нереальне. Можливо, рухаючись християнським шляхом протягом багатьох років, ви слухали ці революційні ідеї і раніше, але потім цинізм здобув над вами перемогу. Все, про що я говорю, можна застосувати саме до вас більше, ніж до когось іншого. Ви загубилися в темряві духовної помилки, бо ваше уявлення про Бога нереальне. Як висловився Дж.Б. Філліпс, „ваш Бог надто маленький“.
Щоб зрозуміти цей революційний шлях, потрібно повернутися до початку, коли християнство здавалося нам відповіддю на всі питання. Зараз же ми звикли недооцінювати себе. Це має справді ображати Бога, бо Він створив нас, ми належимо Йому і, зрештою, ми справді чогось варті. Ми не бажаємо приймати самих себе, і це – наша основна проблема. Може, дивлячись у дзеркало, ви здригаєтеся: „Що сталося, коли Бог роздавав обличчя?“ Ніхто не вимагає від вас стати фотомоделлю. Якщо ви тиха, сором’язлива людина, Бог не збирається перетворювати вас на місцевого оратора чи великого проповідника. Він не збирається перетворювати вас на мене, і ви можете радіти цьому! Бог справді може змінити вашу сутність, але ви залишитеся собою. Ваш характер, ваша зовнішність, ваші цінності й установки залишаться з вами.
Прагнучи бути Його учнями, ми повинні зробити основний крок – і прийняти самих себе. Якщо ми не зробимо цього, то ніколи не зможемо жити в духовній реальності. Більшість із нас розуміють, що не всі повинні бути суперменами, але проте багато хто переконані, що вони – невдахи в Божих очах. Навіть апостол Павло повинен був змиритися з власними слабостями. У 2 Коринтян він пише про свою „колючку в тіло“, про те, що він тричі просив Господа звільнити його від цього: „І сказав Він мені: Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі. Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. Тому любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний“ (2 Кор. 12:9-10). Павло говорить про те, що визнання своєї слабкості – це необхідна умова християнського служіння.
Багато разів я переконувався на власному досвіді, що це насправді так. Кожного дня я дивлюся на ті проблеми, які виникають переді мною, і з полегшенням говорю: „Господи, я віддаю все це в Твої руки“. Але минуло дуже багато часу, перш ніж я навчився визнавати свої слабкості. Я частенько відвідував різного роду вечірки. Я любив танці, але постійно відчував себе неповноцінним, особливо перед дівчатами. Пізніше, ставши послідовником Ісуса Христа 5 березня 1955 року в „Медісон-Сквер-Гардн“, на проповіді Біллі Грема, я відкрив для себе абсолютно нове життя. Я зрозумів, що Бог любить мене. Зрозумів, що Він приймає мене. Я також зрозумів, що Він може використати мене для Свого служіння. Він не збирається в корені ламати мій характер чи показувати мені, який я грішник, а хоче показати мені Свою любов і зробити в мені певну роботу за допомогою Духа Святого.
Цей вид революційного християнства справді змінює людські душі, і саме таке християнство може звільнити нас від комплексів. Це справжня революція, яка відбувається не тільки у віддалених районах Африки. Це питання важкої роботи Святого Духа, Який перетворює нас прийняттям і любов’ю. Революція починається в нашому власному серці.
Християнина можна порівняти із дзеркалом. Він не випромінює світла сам по собі, але прагне точно і повноцінно відображати світло Боже. Його здатність відображати світло може бути сильно послаблена темрявою духовної помилки, нереального уявлення про Бога чи неправильної думки про самого себе. Але існують також очевидні гріховні помилки.
Багато молодих людей ведуть подвійне життя. Диявол не розрізняє обличчя та становище людей, коли спокушає їх. Одного разу студент біблійного коледжу підійшов до мене після зібрання і зізнався, що кожного вихідного дня відвідує повій. Більшість із нас приховують таємниці подібного роду. Можливо, деякі гріхи більш складніше розпізнати: для нас звичним є пліткувати, часто називаючи це молитовними потребами. Молитва служить для нас приводом осудження інших людей. Ми також нерідко надаємо євангельського забарвлення нашій дратівливості та заздрощам.
Заздрощі особливо поширені в християнських колах. Дуже легко заздрити талантам інших людей. Когось просять встати і розповісти своє свідчення, а вас просять почистити туалет. Християнський психіатр з Індії написав мені, що 80% проблем, які мають християни, ґрунтуються на заздрощах і гіркоті в їхній серцях. Може, ми ображаємося на друга чи партнера в шлюбі або ж на наших батьків. Поки ми не захочемо (а це питання стосується тільки нашого бажання), щоб кров Ісуса Христа і Його любов омили наші серця, ми будемо заражені гріхом гіркоти, осудження та ревнощів.