У багатьох сферах духовного життя, мені здається, найголовніше для християнина – зберігати рівновагу. У нас є сильний ворог. Він не схожий на кумедного персонажа з рогами та хвостом, він дуже розумний і в певних гріхах інколи навіть здається привабливим, але його головна мета – повністю зруйнувати вас. Ми легко впадаємо в крайнощі, якщо не розуміємо основного принципу впливу сатани. Його завдання – створення фанатичних культів у звичайних церквах.
Щойно людина присвятить своє життя Ісусу Христу, сатана буде робити все можливе, щоб привести її до однієї з крайнощів, і тоді її християнське життя втратить рівновагу. Сатана схвильований головним чином тим, щоб зіштовхнути нас у крайнощі, йому потрібно, щоб ми розділилися на різні табори, які будуть воювати один із одним, а не з головним ворогом. Розділення повністю суперечать любові, про яку ми говорили в 4-му розділі. Зростають суперечності, люди все більше сперечаються одні з одними, забуваючи про своє істинне призначення. Більш консервативні християни не проявляють любові та співчуття до тих, хто не поділяє їхньої точки зору. Вони створюють певні пакети, наповнені уставами та правилами, якими при першому ліпшому випадку готові вдарити вас по голові. В одному біблійному коледжі в Англії студент, який підтримував кальвіністське вчення про визначення, і студент, який був прихильником армініанського вчення, суть якого в тому, що будь-хто може спастися, буквально побилися в коридорі коледжу.
Тому, по-перше, ми повинні дотримуватися рівноваги під час переживання духовної кризи і в процесі духовного зростання. Деякі християни більше роблять наголос на кризі: вони вважають, що просто необхідно підтримувати труднощі та небезпеку, щоб піднятися на наступну сходинку духовного зростання. Не є проблемою неправильно витлумачити проповіді на конференції місіонерів, на яких багато говориться про страждання. Але подібні зібрання необхідні, і ми не повинні нехтувати тим, що робить Святий Дух. Але якщо перекручено витлумачити розповіді місіонерів про труднощі в чужих країнах, то літом криза справді буде супроводжуватися духовним зростанням, а до листопада чи грудня прийде почуття вини чи відчай, бо емоції духовного підйому закінчаться. Процес зростання – це, перш за все, наша відповідальність. Ми повинні зростати 365 днів на рік, і ні днем менше. І це не означає лише „дозволена Богом нам допомога в цьому“. Любов і плід Святого Духа не з’являться автоматично. Бог працює в різних людях різними способами, і Він ніколи не вбиває нашу індивідуальність. Якщо ми повністю віддаємо себе Богові, Він повертає нам нашу особистість, повністю зцілену й очищену. Порівняйте два уривки зі Священного Писання: „Слово Христове нехай пробуває в вас рясно“ (Кол. 3:16) і „…наповнюйтесь Духом“ (Еф. 5:18). Зверніть увагу: ми потребуємо обох аспектів християнського життя, не можна застосовувати один і нехтувати іншим.
Ми також потребуємо збалансування між дисципліною та свободою. Сатана часто спокушає нас у цих сферах. Люди розходяться по різних таборах, оскільки половина християн наполягає на тому, щоб усе було заплановано до останньої деталі, а інша половина впевнена в тому, що для отримання спасіння необхідна повна свобода. У першому випадку ми бачимо небезпеку в прагненні покладатися на свою плоть більше, ніж на дії Святого Духа. З іншого боку, я чув багато проповідей (не дуже вдалих), у підготовці яких проповідник покладався лише на допомогу Святого Духа, навіть не намагаючись прочитати необхідні коментарі і розібратися в духовному питанні. Обидва ці підходи відображені в Біблії. Є час, коли слід жити по вірі, інколи в нас просто немає вибору. Але також є час, коли ми повинні використати розум, даний нам Богом. У посланнях апостола Павла ми читаємо про те, що вільні від закону. Але ми також читаємо в одному з його послань: „Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми щоб нетлінний. Тож біжу я не так, немов на непевне, борюся не так, немов би повітря б’ючи. Але вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним“ (1 Кор. 9:24-27).