Усі висунуті невіруючими теорії неспроможні пояснити той факт, що принципи моралі несумісні з людською природою. Теорії створення моралі й соціального договору неспроможні, оскільки якби правила вироблялися людьми, вони б краще узгоджувалися з нашими природними устремліннями. Коли людина винаходить нову мову, вона використовує звуки й слова, з якими може легко впоратися. Але мораль – це неземна мова. Вона вимагає від нас чинити так, що нелегко й неприродно для нас, – всупереч тому, що було б для людини природно.
Те ж можна сказати й про теорію інстинкту. Якби правила моралі були інстинктивними й розвилися в процесі еволюції, їх дотримання було б таким же природним для нас, як для лосося природно плисти проти течії, щоб відкласти ікру, а для гусей – летіти на зиму на південь. Ми діяли б правильно, не замислюючись. Однак чинити так, як ми вважаємо правильним, для нас неприродно й нелегко. Ми перебуваємо в стані постійного конфлікту – зіткнення протилежно спрямованих, несумісних один з одним тенденцій у нашій свідомості. Мораль звучить у нас у голові, як докучлива мелодія, і ми не можемо від неї позбутися.
Хто придумав цю мелодію? Якщо її джерело не ми самі й не природа, то звідки вона походить? Ричард Тейлор каже, що варіантів відповіді не так багато: «Сучасні автори праць з етики, які послуговуються бадьорою риторикою про моральний обов’язок безвідносно до релігії і про те, що таке добре і що таке погано, насправді тчуть інтелектуальну павутину з повітря, і всі їхні міркування не мають сенсу»[1]. Д-р Тейлор має рацію. Варіантів тільки два: або мораль походить від Бога, або вона не більш ніж незбагненна й безглузда ілюзія. Цілком розумно прийняти концепцію, що абсолютною першоосновою моралі є Бог, що дав нам систему моральних принципів, які б утримували нас від потурання природним для нас руйнівним устремлінням.
Чому Бог наклав на нас обмеження, які так заважають нашим особистим бажанням? Бо моральні норми уможливлюють міжособистісне спілкування. Бо моральні абсолюти є орієнтиром для нас у любові до ближнього й у наших стосунках з Богом. Моральність – це основа істинної любові.
Чому правильно зупинитися й допомогти нужденному, а не проїхати повз? Це правильно відповідно до морального кодексу, що даний Богом і відбиває Його якості. Його якістю є любов, а допомога – це вираження любові. Допомога корисна для суспільства. І стандартом тут є древнє, але вічне Золоте правило: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви» (Мт. 7:12).
Чому ви відчуваєте каяття й муки совісті, коли обманюєте чоловіка, батька, дітей, начальника? Бо обман і нечесність руйнівні для стосунків між людьми, а чесність, отже, зближує їх. Ви відчуваєте себе добре, коли говорите правду, і ніяково, коли обманюєте, бо істина є відбиття характеру Бога – першооснови моральних норм. Правдивість є прояв любові, що захищає нас. І те ж можна сказати про всі моральні принципи.
У посібнику з догляду за автомобілем описується, як він працює, як знаходити в ньому неполадки й усувати їх. Призначення його в тому, щоб забезпечити ефективну й безпечну роботу авто, щоб ви могли добратися до мети, ні з ким не зіштовхнувшись по дорозі. Моральний кодекс служить для тієї ж мети. Він дає опис правильно діючої людини і втримує її від зіткнень із навколишніми. Коли ми розуміємо істинний зміст правил моралі, ми легко справляємося з роздратуванням. Бог бажає, щоб ми жили не на самоті, а в таких стосунках один з одним, які приносили б нам задоволення й радість. Система моральних принципів у міжособистісних взаєминах виходить із Божого характеру як основи міжособистісних стосунків.
[1] Taylor, Ethics, Faith, and Reason, 7