5.4 Вартість

Один із найчастіше уживаних доказів у цьому спорі полягає в тому, що вартість західних місіонерів занадто велика порівняно з необхідним мінімумом для підтримки місцевих працівників. Проблема фінансування і порівняння „недорогої“ праці місцевих віруючих із „дорогими“ місіонерами може збити з пантелику кого завгодно, втім я думаю, що часто вся справа в неточності даних, якими ми володіємо.

Хоч місцеві віруючі й живуть на невеликі суми до одруження, після того, як вони створюють сім’ї, їхні потреби різко зростають, особливо якщо вони хочуть навчати своїх дітей за кордоном. Найдешевше обходяться західні місіонери, які беруть участь у короткотермінових місіонерських програмах. Такі місіонери можуть жити в гуртожитках або орендувати житло групою.

Церквам, які скаржаться на високу вартість місіонерів, варто перевірити, як витрачаються їхні гроші. Нерідко виявляється, що пастори отримують більшу зарплату, ніж місіонери, й окрім того користуються безкоштовним житлом та іншими привілеями. (У маленьких церквах ситуація складається зовсім по-іншому. Пасторам майже або взагалі нічого не платять. Вони вимушені знаходити собі роботу, щоб хоч якось прокормити сім’ю.) На мій погляд безглуздо, коли церква, в якій є декілька заможних людей і бюджет якої складає доволі великі суми грошей, скаржиться на те, що не може зібрати коштів для сім’ї, яка хоче працювати на місіонерській ниві. Звичайно, затрати на утримання місіонерів значно варіюються залежно від країни, в яку він їде. Часто не беруть до уваги той факт, що підтримка місіонера з Франції відрізняється від підтримки місіонера з Індії. Так люди виводять неправильні, занижені цифри. Може, така мізерна сума плюс невеликий побічний заробіток і дозволять людині вижити. Проте це часто призводить до нечесного витрачання грошей, виділених на Божу справу.

Я неодноразово спостерігав за тим, як у деяких країнах, призначаючи мізерну зарплату за християнську роботу, організації збирають навколо себе працівників, в яких немає поклику від Бога. Їм просто потрібна робота, і вони беруться за християнське служіння. Якщо у вас є гроші, люди йтимуть до вас. Але за відсутності підготовки вони обов’язково зіб’ються з дороги. З появою сім’ї та дітей починає не вистачати грошей, з’являються образа, біль, розгубленість. А такого при виконанні великого завдання всесвітньої євангелізації ми дозволити собі не можемо.

Слід розуміти, що для ефективної підготовки місіонерів потрібні великі капіталовкладення. Також помилковою є думка про те, що місцеві віруючі – вдала можливість прискорити виконання праці, яка вимагає тривалого часу. У всесвітньому місіонерстві не існує простого, дешевого способу виконання роботи, який дозволив би зекономити гроші, зберігши при цьому якість. Незалежно від того, чи ми знаходимося вдома, чи в іншій країні, нам необхідно дивитися на все з мудрістю, бачити повну картину, відкидати вузькість поглядів, як на місіонерство, так і на особливості національних церков. Коли більша частина грошей приходить з-за кордону, місіонер втрачає з поля свого зору церкву.

Ми не можемо дозволити собі руйнувати єдність між тими, хто хоче надавати фінансову підтримку, і тими, хто хоче посилати місіонерів із своєї церкви і країни. Не всі питання можна вирішити з допомогою грошей.

„Велике Доручення закликає нас не лише посилати свої гроші, але й іти самим. Так само як Отець послав Сина Свого, щоб Він став людиною і мешкав серед нас, ми повинні особисто ототожнюватися з тими, для кого працюємо. Це не завжди найекономніший варіант, але так найкраще виявляється любов: нам настільки небайдужа їх доля, що ми готові залишити свій комфорт і спосіб життя, щоб поділитися з ними Божою любов’ю“ (Крег Отт, журнал „Євангельські місії“).

Ми не маємо права через своє невідання спотворювати картину місіонерського служіння. Деякі західні християнські лідери недооцінюють місіонерську працю, бо не мають жодного досвіду в цій галузі. Іноді таке ставлення з’являється через те, що люди не знають місіонерів особисто. Їх розглядають під призмою західної культури, в якій так багато викривлених стандартів. Під час наших „майже досконалих“ недільних служінь іноді навіть не знаходиться часу для розповідей про служіння наших місіонерів. Я думаю, що це дуже засмучує Господаря Жнив, Який бажає, щоб мільйони людей по всьому світу мали можливість прийняти Євангелію Ісуса Христа.

Настав час покаяння і смирення, зростання в благодаті та зміни суб’єктивного мислення на об’єктивне, біблійне, – настав час відгукнутися на поклик, кинутий Книгою Дій (1:8). Усі ми, незалежно від того, чи схиляємось до позиції надання фінансової допомоги місцевим церквам, чи до позиції підготовки своїх місіонерів – можемо разом виконувати Велике Доручення, яке донині палає в серці нашого Господа Ісуса Христа.

Попередній запис

5.3 Чутливість

Наступний запис

Розділ 6: Фінансування місіонерства