Зорі завжди захоплювали людей і відлунням долинали в їхніх серцях. «Зоряними» у німецькій мові називають ті години, які як певна спрямованість на надію сильно позначилися на нашому серці. Це моменти щастя і здивування, моменти, коли те, що досі було неможливим, стало або стає можливим. Існує такий «зоряний» час окремої людини і так само «зоряний» час усього людства або одного народу. Це може бути одна ніч для закоханих, перша висадка на Місяць чи падіння Берлінської стіни.
Протягом тисячоліть сузір’я на нічному небі були орієнтувальним пунктом найперше для людей у пустелі, степах і на морях. Частково вони залишаються ними і сьогодні. Особливу роль у цьому відігравала так звана вечірня і рання зоря. Напевно, не випадково планету Венеру, яку поряд із Місяцем першою можна побачити ввечері, а в ранні години вона останньою зникає з очей, наші предки ототожнювали з дзеркалом любови і надією. Глибокі переконання і досвід того, наскільки важливим для людини є любов і віра, народжувалися насамперед у тиші і в мовчазній ночі, яка надходить або минає.
Ніч, як Свята ніч
Недарма в християнській традиції вислів «тиха ніч» також прирівнюють до «Святої ночі» – до тієї ночі, коли зустрічаються небо і земля, і між ними немає відмежування. Також є ніч мовчання, яка настає після дня оніміння, після Страсної п’ятниці. Це Велика ніч, коли світло як lumen Christi проникає до найдальших глибин підземного світу, до аду. Навколо цих двох ночей сконцентрована таємниця християнської новини про відкуплення, новини, що Бог, людина, всесвіт нерозривно пов’язані між собою в любові, про те, що взагалі ніщо не може розірвати, розв’язати або знищити цей зв’язок. Бога можна знайти всюди – не лише в небі, а й на землі, навіть у пеклі.
Що для серця є орієнтиром
Ці обидві «святі ночі» насамперед прагнуть заново зорієнтувати наше серце. Щороку заново. Вони є палаючими очима Бога, які несуть розраду, вдивляються в наше людське життя. Зорі, немов палаючі очі ангелів, є в незмірному просторі всесвіту. Ми переживаємо свій досвід під зичливим поглядом цих сяючих очей. Ми вже не почуваємося загубленими в мовчазній безконечності. Наше серце відчуває цю люблячу близькість особливо тоді, коли на нього дивиться погляд сяючих очей, за якими відчувається глибина і винятковість людини.
Але звідки сяючі очі беруть це світло? Це любов, яка діє у сховку, дозволяє їм сяяти. Очі виражають силу світла серця. Якщо насправді зорі – неначе очі, то важко дивуватися, що очі люблячої й любленої людини справляють враження іскристих зір, які торкаються нашого серця.
Коли земля наповнена небом
Особливо під час великодніх і різдвяних богослужінь через символи запалених свічок ми, християни, приводимо на землю зорі. Завдяки світлу свічок ангели можуть бачити землю такою просвітленою, як ми, люди, бачимо вночі небо, просвітлене сяйвом зір. Це стосується кожної запаленої і палаючої свічі. Її світло показує, що ще є любов і надія – саме тому, що це надзвичайно безсиле світло, яке так легко задути. Кожна палаюча свічка є тихою пропозицією нашому так часто збитому зі шляху і заблуканому серцю, аби воно знову обрало правильний напрям.
Який сильний смуток за тим, особливо в молоді, ми бачимо тоді, коли відбуваються духовні зустрічі під час Різдвяного посту. Нічні богослужіння вже давно здобули широку популярність. Літургія, яка відбувається вночі, стає неначе духовним мостом між серцем і розумом. Людина ні не відкидає, ні не отримує відповіді про свої життєві питання та сумніви. Вони можуть залишитися в неї. Однак вони її вже не мучать, коли зустрічаються з прихильністю і тихою розрадою. А зі зблиском наших очей народжуються нові зорі – зорі надії, зорі, сповнені любови до життя, зорі, сповнені людськости.