«Як почули ж оце, вони серцем розжалобились, та й сказали Петрові та іншим апостолам: Що ж ми маємо робити, мужі-браття? А Петро до них каже: Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа на відпущення ваших гріхів, і дара Духа Святого ви приймете! Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш. І іншими багатьома словами він засвідчував та вмовляв їх, говорячи: Рятуйтесь від цього лукавого роду! Отож ті, хто прийняв його слово, охристилися. І пристало до них того дня душ тисяч зо три!»
Одно справа узнати, що ти поїхав не тією дорогою. Це може бути неприємно і навіть соромно, якщо з тобою в машині люди, які вважають, що ти знаєш, куди їх везеш. Але все-таки, розібравшись у ситуації, можна розвернутися і вибратися на правильний шлях.
І зовсім інша справа, якщо ти мчиш вниз по крутому схилу на санчатах або на лижах (чи на бляшаному підносі по траві, як ми робили колись) і раптом розумієш, що попереду небезпека: ні зупинитися, ні вже тим більше розвернутися, неможливо. Що залишається? Абсолютно нічого. Хіба тільки розраховувати, що хтось врятує.
Але як можна врятувати? Тільки одним способом: якщо упоперек дороги встане людина, що міцно стоїть на ногах, яка зупинить і упіймає. Природно, якщо тобі так пощастить, це означатиме дуже різку зупинку. Від такої зупинки може бути шок, але все таки краще, ніж налетіти на камінь.
Вивчаючи перші розділи Дій, важливо розуміти, що сам Ісус попереджав побратимів-євреїв про таку катастрофу. Якщо уважно читати Євангеліє від Луки від початку до розділів 19-21, буде видно, що застереження Ісуса стають усе більш грізними, поки нарешті Він не сповіщає: якщо народ у цілому і місто Єрусалим, зокрема, не одумаються, вороги прийдуть і знищать їх. Малися на увазі дуже конкретні речі. Ізраїль (за словами Ісуса) веде спосіб життя діаметрально протилежний до того, який угодний Богові: жебраки знехтуванні, а насильство, навпаки, вихваляється, адже місія народу Божого – бути світлом світу! Знову і знову каже Ісус: «Коли не покаєтеся, то загинете» (Лк. 13:5). Входячи в Єрусалим, Він плаче про майбутню долю міста: військова облога, не залишиться каменю на камені. Станеться ж усе це через те, що люди не зрозуміли «який шлях веде до миру» і не зрозуміли «часу відвідин» (Лк. 19:41-44).
Ми з подивом і навіть жахом спостерігаємо наступний акт драми. Ісус сповістив суд Божий на народ, що заблукав у насильстві. Але Він узяв долю Ізраїлю на Себе! Він, Месія Ізраїлю, як би увібрав у Себе Свій народ. Він відправився туди, де кара Божа мала спіткати Ізраїль, і поніс цей суд на Собі. Він говорить про Себе як про «зеленіюче дерево», яке у вогонь не мало б бути кинуте, якщо навколо стільки сухого хмизу (Лк. 23:31). Але читаємо ми і попередження: хоча Він, безневинний, несе гріх тисяч винних (Лк. 23:3-5, 18-25), ті, хто упираються в злі, зберуть таки наслідки.
І звичайно, коли натовп, первосвященики і інші вожді відкинули Ісуса на Пасху, Ісус розумів, що тим самим вони відкидають Його шлях до миру, Його шлях до Царства, яким Він закликав їх йти. Коли вони відправили Ісуса на смерть, це не лише було жахливо саме по собі: це знаменувало відкидання Божого шляху. Це було знаком того, про що Ісус говорив багато разів: покоління нечестиве і розпещене, йому уготоване лихо.
Але Ісус воскрес. І Петро намагається пояснити натовпу, який шанс це дає людям. Його проповідь містить, можливо, перше в церковній історії богословське осмислення хреста. І це осмислення є не абстрактною теорією про «гріх» і «суд», але говорить щось дуже конкретне: хоча покоління йде до катастрофи, але Ісус стоїть на шляху і може підхопити тих, хто заблукав, у той момент, коли вони вже готові впасти з кручі. Петро сповіщає: «Рятуйтеся!» – це означає, дозвольте Богові врятувати вас, дозвольте Ісусу врятувати вас від того жаху, який настає на народ і місто, настає не в покарання за розп’яття Ісуса, а як неминучий наслідок того шляху, який був обраний.
Але що саме потрібно робити? Як саме Ісус підхопить і врятує людину? Петро та інші апостоли говорять про це абсолютно ясно, і відтоді їх вчення стало вченням християнської церкви. Передусім необхідно покаятися, тобто повернутися на правильний шлях. Для цього необхідно стати частиною руху, який пов’язаний з ім’ям Ісуса, стати частиною народу, який в основу життя поклав Його життя, смерть і воскресіння. Іншими словами, потрібно хреститися і увійти до общини «нового виходу». Потрібно, пройшовши через воду, залишити позаду рабство і гріх і вийти до свободи і життя. Надайте себе Ісусу, нехай Він врятує вас від наслідків вашого згубного шляху («відпущення гріхів») і дасть нові сили йти в правильному напрямі («дар Святого Духа»). Усе це якраз і означає «навернутися» і попрямувати у вірний бік. Усе це означає «покаятися».
У ту першу єрусалимську П’ятидесятницю застереження і шанс мали для людей дуже конкретний сенс. Приєднайся до цього руху, з’єднай себе, свою особу і своїх дітей (в. 39) із смертю і воскресінням Ісуса, набудь нового життя в хрещеній общині, общині, яка йде абсолютно іншим шляхом, ніж ти йшов раніше, але наслідує шлях Ісуса. І хоча з кожним століттям виникають нові обставини і соціальні умови, ми бачимо, як та ж звістка звучить невпинно. «Бо для вас ця обітниця, і для ваших дітей, і для всіх, що далеко знаходяться, кого б тільки покликав Господь, Бог наш». Тобто і для нас теж.
У цьому уривку ми бачимо початок християнської теми «спасіння». Спасіння не лише в сенсі «потрапити на небеса після смерті» (хоча, зрозуміло, і це теж), але в сенсі причетності новому творінню Божому. «Спасіння» вказує на дуже конкретну і відчутну реальність у майбутньому. Якби Бог хотів «врятувати» лише розділені душі, це не було б позбавленням від смерті. Більше того, вийшло б, що над тілом смерть все-таки восторжествувала. У Новому Заповіті (зокрема і в Лк.-Дії) «спасіння» часто означає позбавлення в цьому земному житті: «врятуватися» від загрозливого лиха тут і тепер.
Лука підкреслює це усюди. Обіцяне Богом вже доступне в Ісусі Христі. Знаки майбутнього вже видно в сьогоденні. І в яку би біду ми не потрапили, ми повинні пам’ятати: ми – народ врятований. Ми народ, що покаявся і хрестився. Ми причетні обіцянню Божому.
Недивно, що три тисячі людей відгукнулися на проповідь того дня.