Добре, коли надія на власні сили не покидає нас. Існує, однак, ще одна надія – не на себе, а на Христа, що полягає у вірі в Нього для досягнення Небесного Царства і вічного життя. Основою надії є Христос і Його обітниці. Вона вимагає від нас не покладатися на власні сили, а на благодать Святого Духа.
Святий Дух навчає нас молитися з надією. Коли ми так робимо, Бог плекає в нас цю чесноту, аби вона розвивалася. Коли зростає надія, зникає почуття тривоги. Надія – це тверда віра в Христа і його обітниці, а крім того, вона несе із собою страх Божий – страх образити доброго і люблячого Бога та накликати на себе Його справедливе покарання.
Ми грішимо супроти надії, коли впадаємо у відчай чи не довіряємо Богові, не покладаємося на Його милосердя і прощення або коли думаємо, що можемо здобути вічне життя завдяки власним заслугам.
З цілковитою довірою покладаймося на Бога. Він завжди з нами в час тривоги – навіть коли ми несвідомі цього, – коли ми хворіємо, переживаємо труднощі в стосунках з іншими, нещастя, душевні проблеми… і навіть у момент смерті.
У своїй професійній практиці я бачив чимало випадків, коли травми голови призводили до остаточного пошкодження мозку. Часто це були діти. Я всім серцем співчуваю тим дітям і їхнім батькам, бо побічними наслідками таких травм можуть бути затримка розвитку, порушення координації руху, мовлення, проблеми зі здатністю вирішувати різні завдання і формувати судження. Люди схильні думати, що такі батьки втрачають усяку надію.
Однак я спостерігав зовсім протилежне: досить часто вони є живим прикладом надії! Вони сподіваються на покращення, що їхні діти, наскільки це можливо, повернуться до «нормального» життя. Скажімо, багато батьків часто виявляє непохитну надію на те, що Бог, вірний Своїм словам, може творити незвичайні речі і поблагословити їх в їхній важкій ситуації. Навіть з огляду на сучасні визначні досягнення у сфері медицини ми залишаємось у руках Божих, і ці сім’ї чудово це розуміють. Вони стали для мене величезним джерелом натхнення.
За час служби в армії я збагнув важливість зброї для самооборони та захисту своїх товаришів по службі. З допомогою зброї можна не лише дати відсіч, а також протистояти небезпеці, що загрожує. Так само надія є нашою зброєю, яку ми використовуємо для оборони в боротьбі за спасіння.
Як консультант з професійної реабілітації, я дізнався про буквально тисячі видів занять і вимоги до них. Я довідався про одну професію, яка вимагає вищого, ніж усі інші фахи, рівня знань, здатності приймати рішення, вміння діяти в життєво важливих ситуаціях і справлятися зі стресом. Знаєте яка? Ні, не лікар швидкої допомоги, не авіадиспетчер і навіть не працівник правоохоронних органів. Це пілоти винищувачів.
Як мені розвинути надію?
Познайомившись за ці роки з декількома з них, я був надзвичайно вражений тим, яку точність і пильність їм потрібно мати, щоб виконати своє завдання.
Пілот винищувача стрімко злітає з авіаносця і за менше ніж дві секунди розганяється до 266 км на годину! Та найбільше вражає приземлення. Пілот повинен посадити авіаносець в найбільш відповідному місці, під потрібним кутом і за належної швидкості так, щоб гальмівним гаком проткнути один із чотирьох гальмівних тросів. Зробити це щодо авіаносця, який рухається вперед, метаючись угору й униз над розбурханим морем, коли посадкова палуба не збігається з напрямком руху авіаносця, неймовірно складно. А в темний час доби чи в умовах негоди це просто екстремальні переживання! Та все ж за допомогою радара, систем управління й екіпажу авіаносця пілоти винищувачів день у день успішно справляються з цим надлюдським завданням.
Подібна до цієї ситуація з нашою надією на Бога. Наша мета – безпечно «приземлитися» у вічному Царстві Бога, покладаючись на Його «систему управління», що працює на основі віри, надії та любові. Складно? Так. Неможливо досягти? З Його допомогою цілком можливо!