Розділ 12 книги Неемії розділяється на дві частини: перша (Неем. 12:1-26) стосується питань генеалогії, а друга (Неем. 12:27-13:3) містить розповідь про освячення стіни, а також про деякі перетворення, які, як здається, були пов’язані з цим або наступили за цим.
Спочатку наводяться імена священиків і левитів, які прийшли із Зоровавелем та Ісусом, тобто (читач пам’ятає) тих, які вийшли в перший рік Кіра, царя Перського (див. Езд. 1:1-2:70). Названі тільки імена «голів священиків та братів їхніх за днів Ісуса» (Неем. 12:7). Далі ми знаходимо голів левитів з Матанією, що був «головний над славослов’ям він та брати його»; а також «Бакбукія та Унні, їхні брати, були навпроти них на сторожі» (Неем. 12:8-9).
Варто звернути увагу мимохідь, яке визначне місце займали хвала й подяка в юдейській церемонії. Про це яскраво свідчать псалми, багато з яких наповнені нотами поклоніння, а деякі починаються й закінчуються словом «Алілуя» – «хваліте Господа» (див. Пс. 148-150). Святе Писання велить віруючим дякувати за все; однак виникає питання, чи характеризує хвала зібрання святих так ясно й чітко, як їй личить. Не можна ні на мить припускати, що мотиви хвали можуть виникнути з почуття обов’язку; ні, вони можуть виходити тільки із сердець, які радіють від насолоди викупною любов’ю в силі Святого Духа.
У віршах Неем. 12:12-21 записані імена голів поколінь (священиків) у дні Йоякима. Йояким був сином Ісуса (Неем. 12:10). Потім, у вірші Неем. 12:22, ми читаємо, що «левити, голови батьківських родів, були записані за днів Ел’яшіва, Йояди, і Йоханана, і Яддуя, а священики – за царювання Дарія перського». Якщо зрівняти це з віршами Неем. 12:10-11, то ми зрозуміємо, що це становить п’ять поколінь від Ісуса; що, інакше кажучи, вищевказані імена – це первосвященицький родовід до п’ятого покоління від Ісуса. «Сини Левія, голови батьківських родів, записані в Книгу Хронік, і аж до днів Йоханана, сина Ел’яшівового» (Неем. 12:23), тобто тільки до правнука Ісуса. Потім визначаються функції деяких з левитів, а саме: славословити й дякувати «щоб хвалити та славити за наказом Давида, Божого чоловіка, черга за чергою», тоді як інші були «придверні, сторожа в брамних складах» (Неем. 12:24-25).
Імена деяких із них відповідають згаданим у віршах Неем. 12:8-9, і причина цього наведена в наступному вірші: «Вони були за днів Йоякима, сина Ісуса, сина Йоцадакового, та за днів намісника Неемії та священика вчителя Ездри» (Неем. 12:26). Здається, Бог відчував особливу радість у тих, хто був зайнятий служінням у Його домі в цей час страждань, коли потрібно більше віри й більше духовної сили, щоб залишатися вірним інтересам Його народу. Він спонукав записати ці імена – записати, безсумнівно, головним чином, для Ізраїлю; однак вони містять уроки й для нас. Вірно те, що деякі з названих тут пережили падіння, дуже сумне падіння, але в очах Бога, Який ніколи не буває байдужим до падінь Свого народу, вони були одягнені в красу, яку Він у Своїй благодаті поклав на них; і, зберігаючи їхні імена, Він бажав не пам’ятати нічого, крім факту їхнього служіння серед Його народу в цей скорботний період їхньої вбогості.
Тепер ми переходимо до другої частини розділу, що описує освячення стіни. Місце, яке воно займає, відразу ж показує, що теми останньої частини книги дані скоріше з повчальною метою, ніж в їх історичному зв’язку. Уже було відзначено, що в уривку Неем. 7:1-12:30 Неемія, якщо він є автором, більше не описує власні дії. У цьому розділі вживаються займенники «ми» або «вони», а не «я». Тому може здатися, що освячення стіни в історичному плані відноситься до першої частини книги – до розділу 6 книги Неемії, де ми знаходимо розповідь про завершення будівництва стіни. Але якщо взяти до уваги порядок проміжних розділів – відновлення авторитету закону, сповідання гріхів народу і їхніх батьків, укладення заповіту про ходження відповідно до закону й про забезпечення служіння в храмі, розселення народу в Єрусалимі й довкола нього, організацію усіх справ дому Божого зі священиками й левитами за установленням Давида, Божого чоловіка, – то стає зрозуміло, що в повчальному плані воно перебуває в єдино правильному місці.
Якщо дійсно з’єднати все це разом, то ми одержимо зразок усякого Божественного перетворення. Усе починалося безпосередньо із самих бранців; потім вони приступили до Божого дому й, нарешті, перейшли до стін міста. Вони працювали в напрямку зсередини назовні, тобто, починаючи з самих себе, вони діяли убік зовнішнього кола їхньої відповідальності. Це завжди правильний метод, як і Павло пише: «…і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, – добро, приємність та досконалість» (Рим. 12:2). Ми знайдемо також ілюстрацію цього порядку в процедурі, пов’язаній з освяченням стіни.
Насамперед, «в свято освячення єрусалимського муру шукали Левитів по всіх їхніх місцях, щоб привести їх до Єрусалиму справити свято освячення та радості з похвалами, із піснею, цимбалами, арфами та з цитрами» (Неем. 12:27). Також були зібрані «сини співаків» з їхніх різних місць проживання (бо вони «вибудували собі двори навколо Єрусалима»), щоб допомагати в церемоніях цього, багатого подіями, дня (Неем. 12:28-29). Потім ми читаємо: «І очистилися священики та Левити, і вони очистили народ, і брами та мур» (Неем. 12:30). Тут також міститься порядок (і це досить повчально), який ми згадували, і ми також можемо навчитися, що, поки ми не «очистили» самих себе, нам даремно намагатися «очищати» інших.
Ця істина затверджується повсюдно в Святому Письмі. Наприклад, неможливо для того, чиї ноги не були обмиті, обмивати ноги своїх побратимів-віруючих (Ів. 13:1-15); Сам Господь Ісус учив, що перш ніж ми зможемо вийняти скалку з ока нашого брата, нам необхідно вийняти колоду з власного ока (Мт. 7:3-5). Тому вкрай цікаво відзначити, що священики й левити очистили себе, здійснивши необхідну підготовку до очищення народу, воріт та муру (див. також 2Хр. 29:5; 35:6).
Про засіб очищення варто прочитати в інших текстах Святого Писання. У пустелі священики мали обмивати свої руки й ноги в умивальнику щораз, коли вони входили, щоб звершувати своє служіння (Вих. 30:17-21), а в попелі рудої ялівки був приготовлений засіб очищення від усякого опоганення, яке могло відбутися в повсякденному житті й ходінні народу (Чис. 19:1-22). У цей час, як уже було зазначено, є інший, більш ефективний засіб очищення: «…коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, – Ісуса Христа, Праведного» (1Ів. 2:1). Тому коли через необережність або через те, що ми даємо волю плоті, ми впадаємо в гріх і стаємо опоганеними, то Господь Ісус у Своїй любові й милості заступається за нас перед Отцем на підставі того, Ким Він є як Праведник, і Своєї досконалої викупної жертви.
У відповідь на це клопотання Дух Божий діє через Слово в сумлінні опоганеного віруючого, спричиняє самоосуд і каяття та веде до сповідання, і Бог, будучи вірний і праведний, прощає гріх і очищає від усякої неправедності. Так віруючий очищається, відновлюється в спілкуванні й, отже, одержує від Бога призначення, щоб бути посланим на служіння іншим. Неможливо переоцінити важливість твердження, що для того, щоб бути використаним якимсь способом, ми самі повинні бути «очищені» від опоганення.
Отже, це перше, що було виконано в той день освячення стіни. Після цього Неемія організував два хори, щоб, очевидно, обходити навколо стін. Перший складався з Гошаї й половини начальників в Юдеї, а також деяких людей, чиї імена записані (Неем. 12:32-34), і деяких синів священиків із сурмами (Неем. 12:35). З останніх головним був Захарій (родовід якого відслідковується до Асафа), бо він і його брати відповідали за «музичні знаряддя Давида, Божого чоловіка» (Неем. 12:36; див. 1Хр. 15:16-17; 25:6). Священик Ездра був керівником цієї групи; він був «перед ними». Склад другого хору не подається в таких подробицях. Неемія говорить: «А другий збір славословників ішов ліворуч, а за ним я та половина народу, зверху по муру вище башти Печей та аж до Широкого муру». Далі описано маршрут процесії, після чого «спинилися біля брами Ув’язнення» (Неем. 12:38-39).
Здається, що ці два хори, почавши в різних місцях, обійшли по колу стіни й, нарешті, зустрілися, бо Неемія, описавши маршрут кожного з цих хорів, говорить: «І стали обидва збори славословників біля Божого дому, і я, і половина заступників зо мною, і священики: Ел’яким, Маасея, Мін’ямин, Міхая, Елйоенай, Захарій, Хананія з сурмами, і Маасея, і Шемая, і Елеазар, і Уззі, і Єгоханан, і Малкійя, і Елам, і Езер» (Неем. 12:40-42). Якщо це було так, то служіння цього дня відбулося після закінчення процесії, бо далі подано твердження: «…І співаки співали голосно; а Їзрахія був провідником. І вони приносили того дня великі жертви та раділи, бо Бог порадував їх великою радістю. І раділи також жінки та діти, і аж далеко чута була радість Єрусалиму!» (Неем. 12:42-43).