«Мужі-браття, сини роду Авраамового, та хто богобоязний із вас! Для вас було послане слово спасіння цього. Бо мешканці Єрусалиму та їхня старшина Його не пізнали, а пророчі слова які щосуботи читаються вони сповнили присудом, і хоч жадної провини смертельної в Ісусі вони не знайшли, все ж просили Пилата вбити Його. Коли ж усе виповнилось, що про Нього написане, то зняли Його з дерева, та й до гробу поклали. Але Бог воскресив Його з мертвих! Він з’являвся багато днів тим, що були поприходили з Ним із Галілеї до Єрусалиму, і що тепер вони свідки Його перед людьми. І ми благовістимо вам ту обітницю, що дана була нашим отцям, що її нам, їхнім дітям, Бог виконав, воскресивши Ісуса, як написано в другім псалмі: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив! А що Він воскресив Його з мертвих, щоб більш не вернувся в зотління, те так заповів: Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були! Тому то й деінде говорить: Не даси Ти Своєму Святому побачити тління! Бо Давид, що часу свого послужив волі Божій, спочив, і злучився з отцями своїми, і тління побачив. Але Той, що Бог воскресив Його з мертвих, тління не побачив. Отже, мужі-браття, хай відомо вам буде, що прощення гріхів через Нього звіщається вам. І в усім, у чому ви не могли виправдатись Законом Мойсеєвим, через Нього виправдується кожен віруючий. Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене: Дивіться, погордющі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я діло роблю за днів ваших, те діло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам! А як стали виходити вони, то їх прошено, щоб на другу суботу до них говорили ті самі слова. А коли розійшлась синагога, то багато з юдеїв та й із нововірців побожних пішли за Павлом та Варнавою, а вони промовляли до них і намовляли їх перебувати в благодаті Божій.»
У наші дні по всьому світу йде велика полеміка відносно проблеми, піднятої ученими, а згодом і урядами. А саме: чи настає тривожними темпами глобальне потепління? І якщо так, то чи пов’язане це з діяльністю людства (як багато хто вважає)? І якщо так, то наскільки небезпеки від такого потепління очевидні і серйозні, які заходи слід вжити?
Суперечка дуже важлива і вирішувати багато речей потрібно невідкладно. Якщо глобальне потепління і його швидкість дійсно викликані нами, нашою промисловістю, то баритися не можна. Інакше ми вгаємо час і на планеті стануться катастрофічні зміни. Під загрозою соціальна і культурна стабільність: можуть різко скоротитися запаси їжі і питва, що прожене зі своїх місць мільйони людей, викличе насильство і війни. На щастя (на мій погляд), церкви по всьому світу активно беруть участь у дискусіях.
Звичайно, ситуація дуже неоднозначна, і не всі аргументи на користь виникаючого консенсусу переконливі. Але майже ніхто не сумнівається, що діяти потрібно швидко і рішуче. Взагалі для Заходу це в новинку: стільки твердили, що в нас чудова демократія, бізнес, торгівля і промисловість; що достатньо нічого не змінювати і зберігати голову на плечах, і світле майбутнє нам забезпечене. І от, виявляється, це не так, і потрібно в екстреному порядку перевлаштовуватися.
Про невідкладність каже і Павло у своїй проповіді. Він не просто дає урок історії з новою кінцівкою. Це урок історії, який швидко перетворюється на попередження: під самим вашим носом відбувається щось нове, і якщо ви не відреагуєте правильно, справи будуть кепські. Бог творить нове – нове, яке Він давно задумав і давно обіцяв. Це не питання, про яке можна дискутувати довгими зимовими вечорами за келихом вина на кшталт того, яка рок-група найкраща, або що робити із злочинністю, або чому падають ціни на буряк. Тут доречніше інше порівняння: якщо в готельний бар вбігає людина і кричить, що вода в річці піднімається, залишилося лише кілька човнів, і якщо немає бажання добиратися уплав, треба поспішати.
Воскресіння Ісуса, що становить основну тему другої половини Павлової проповіді, вносить в усе ноту невідкладності. Ісус воскрес – і нове творіння почалося. Ісус воскрес – і Бог виконав обіцяння Аврааму, Ісаку, Якову, Мойсеєві, Давиду і пророкам. Давид тут особливо важливий: подібно до Петра (Дії 2), Павло звертається до Псалмів. Псалом 2, цитований ним у 13:33, говорить про нове народження Сина Божого, Месії, Який володарюватиме над народами і судитиме їх. Псалом 16, цитований у 13:35 (пор. Дії 2:27), містить дивне обіцяння: якийсь Давид помре, але тіло його не побачить тління. Як таке може бути?
Про самого Давида такого сказати не можна. Він помер, був похований і зітлів. Проте – і тут зайва вказівка на те, як Лука (разом з іншими новозавітними авторами) розумів воскресіння, – Ісус не піддався тлінню. Так, Він помер і був похований, але Бог воскресив Його. Павло вказує, що це вірний знак: Ісус дійсно є той, хто був обіцяний Давиду і через Давида; той, через кого Бог встановлює нову епоху, задуману ще при виникненні народу Ізраїльського.
Павло також цитує дуже цікавий уривок, про який Петро не згадував у Дії 2. «Я дам вам ті милості, що обіцяні вірно Давиду були!». Ці слова також виконалися в Ісусі. Але сам вірш узятий з Книги Ісаї (55:3), з контексту – а Павло добре знав Писання і вже, звичайно, Книгу Ісаї, – де говориться про нове життя для всього світу, яке дає служіння Отрока Господнього (роз. 53) і наступне оновлення Заповіту (роз. 54). Пророк вигукує: «О, всі спрагнені, йдіть до води, а ви, що не маєте срібла, ідіть, купіть живности, й їжте! Послухайте пильно Мене, й споживайте добро» (Іс. 55:1,2). Обіцяння Давиду віднині відкриті для всіх і кожного, а не тільки для однієї людини або однієї сім’ї. Жодного протиріччя тут немає. Як пояснює Павло, саме тому, що Бог був вірний обіцянням в Ісусі, звістку може почути весь світ. Ісус є Месія (Христос), а Його учні – народ Месії (християни). У зв’язку з цим Ісая оголошує, що слово Боже виходить оновлювати, зціляти і преображати створений світ.
У зв’язку з воскресінням і оновленням Павлу необхідно зупинитися ще на двох моментах. По-перше, він повинен пояснити, як вийшло, що Ісус є справжній спадкоємець Давидів, а жителі Єрусалиму, і особливо юдейські вожді не упізнали Його. Тут він коротко зачіпає таємницю, про яку детально скаже в Посланні до Римлян (Рим. 9-11). За його словами, жителі Єрусалиму і їх вожді не зрозуміли Писань, які читалися для них щосуботи, але вони виконали ці Писання, засудивши Ісуса. Писання не просто сповіщали прийдешнього Месію, а люди не зрозуміли власні священні тексти. Писання сповіщали, що Месія буде знехтуваний Своїм народом і через це відкидання пророцтво збудеться. Це зачіпає таємницю божественного покликання Ізраїлю: коли Бог забажав врятувати світ, Він призвав народ, який не лише був вирішенням проблеми, але і частиною проблеми. Говорити це тяжко, але в Павла не було іншого виходу. Усі люди, рівно юдеї і язичники, повинні змиритися перед Богом, щоб по милості Його набути позбавлення і нового творіння, саме по милості, а не як щось, що автоматично належить небагатьом обраним.
І по-друге, з іншого боку, радісніша тема. Новий світ, що створюється Богом через смерть і воскресіння Ісуса, припускає «відпущення гріхів». Будь-яких гріхів. Ваших і моїх. Нечестя і дурість, слабкість і свідомий спротив; гріхи ганебні, брудні, лукаві, підступні, витончені, блискучі, плотські, міжнародні, глобальні, локальні, особисті, індивідуальні, – усі, абсолютно усі вони, можуть бути відпущені. Павло відмічає (в. 38-39), що Закон Мойсеїв дозволяв очиститися від багатьох з них, «виправдатися». Але бруду залишалося ще багато, навіть дуже багато. Але віднині можливе повне очищення. Більше ніщо не встане між вами і Богом. Ви повністю «виправдаєтеся», будете повністю прощені, станете повним і вільним членом народу Божого. Так діє Блага звістка про воскресіння Ісуса Месії, Сина Божого.
Перед слухачами непростий виклик. От чому Павло закінчує попередженням, теж узятим з Пророків, цього разу Книги Авакума. Це та сама книга, де говориться і про спасіння через віру («праведний житиме вірою своєю» Ав. 2:4). Дивіться, не схибте, бо ставки високі. Недивно, що багато хто потім йшов за Павлом і Варнавою вулицею і просив пояснити детальніше. І недивно, що Павло і Варнава «намовляли їх перебувати в благодаті Божій». Адже вся Блага звістка є звістка про благодать: уся розповідь про милість Всевишнього до світу, людей, Ізраїлю, що нині досягла кульмінації в Ісусі. Вдумайтеся в розповідь, кажуть Павло і Варнава. Живіть у ній і набудете нею життя. Не думайте, що ви володієте нею. Нехай краще вона володіє вами.