Текст для проповіді[1]: “Савло, ще дихаючи погрозою і вбивством на Господніх учнів, підійшов до первосвященика й випросив у нього листів у Дамаск – до синагог, аби привести зв’язаними в Єрусалим тих, кого знайде з того напряму вчення, – чоловіків і жінок. Коли ж він ішов і наближався вже до Дамаска, раптом його осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? А він запитав: Хто ти, Господи? Він же відповів: Я – Ісус, Якого ти переслідуєш. [Важко тобі бити ногою колючку]! Тож устань, увійди до міста, і скажуть тобі, що тобі потрібно робити! Люди, які подорожували з ним, стояли й дивувалися, бо чули голос, але нікого не бачили. Савло ж підвівся із землі, і хоч очі його були відкриті, він нічого не бачив. Тож, ведучи його за руку, вони ввійшли в Дамаск. Три дні він не бачив, не їв і не пив. У Дамаску був один учень на ім’я Ананій. І Господь у видінні сказав йому: Ананію! А той відповів: Ось я, Господи! Господь же промовив до нього: Встань, піди на вулицю, що зветься Рівна, в домі Юди шукай тарсянина на ім’я Савло, бо ось він молиться. У видінні він побачив, що муж на ім’я Ананій прийшов і поклав на нього руки, щоб він прозрів. Та Ананій відповів: Господи, чув я від багатьох про цього чоловіка, скільки зла він наробив твоїм святим у Єрусалимі! І тут має владу від первосвящеників ув’язнювати всіх, хто кличе Твоє Ім’я. А Господь йому сказав: Іди, бо для Мене він є вибраною посудиною, аби понести Моє Ім’я до народів, до царів і до синів Ізраїля. Тому що Я покажу йому, скільки має він постраждати за Моє Ім’я! Тож Ананій пішов, увійшов до хати, поклав на нього руки й сказав: Савле, брате! Послав мене Господь Ісус, Який з’явився тобі в дорозі, котрою ти йшов, щоб ти прозрів і наповнився Духом Святим. І в мить наче якась луска відпала з його очей, і він став бачити, а вставши, охрестився і прийняв їжу, аби підкріпитися. Декілька днів він пробув з учнями, які перебували в Дамаску. І в синагогах він відразу ж почав проповідувати про Ісуса, що Він – Син Божий” (Дії 9:1-20).
Мій товариш, пастор Білл, завжди мріяв відвідати Віттенберг. Він мріяв прикласти свою руку до дверей замкової церкви, куди Мартін Лютер прибив свої 95 тез. Коли Білл, нарешті, здійснив подорож і прибув до Віттенберга, його чекало велике розчарування. Вся будівля була огороджена, бо знаходилась на реконструкції. Здавалось, що мрія доторкнутись до дверей залишиться нездійсненною. Однак, коли Білл озирнувся, він побачив невелику щілину в огорожі і подумав, що якщо він протиснеться крізь неї, а потім перелізе через невеликий паркан, то зможе дійти до церковних дверей. Озирнувшись та нікого не побачивши, він так і зробив: дійшов до церкви і поклав руку на двері, радіючи, що його мрія здійснилась.
Коли Білл виходив, знову перейшовши через огорожу, раптом з’явилися дві поліцейські машини і четверо поліцейських, які почали його розпитувати. Білл намагався пояснити, що прийти сюди й покласти руку на двері було для нього давньою мрією. Офіцер поліції з недовірою вигукнув: “Ти ж американець, нащо ти дитиною мріяв приїхати сюди, у Віттенберг, і покласти руку на двері нашої ратуші?”
Білл запитав: “Хіба це не церква?!” Білл був дуже збентежений, коли поліцейський вказав на величезну дзвіницю замкової церкви, що знаходилася за кількасот метрів униз по вулиці. Білл був біля іншої будівлі. Усі зусилля були марними.
Я розповів вам цю історію, щоб продемонструвати: неважливо, наскільки відданими ми є; якщо ми віддані не тій справі, це не принесе нам користі. Білл так сильно намагався дістатись дверей, але це були не ті двері. Якщо в нашому житті ми прагнемо не того, що треба, це не матиме жодного значення. Саме це ми бачимо в нашому сьогоднішньому уривку з Біблії про Савла.
Савло був дуже відданий, але він був відданий неправильній справі. Він думав, що догоджає Богові, переслідуючи послідовників Ісуса. Він ішов до Дамаска з наказом заарештувати Його учнів, але по дорозі світло з неба раптом осяяло його, і, впавши долі, він почув голос, що говорив йому: “Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш? А він запитав: Хто ти, Господи? Він же відповів: Я – Ісус, Якого ти переслідуєш”.
Савло присвятив себе тому, щоб зупинити учнів Ісуса, але на цій дорозі він сам стане Його послідовником. Бо Ісус з’явився перед Савлом не для того, щоб засудити його, а для того, щоб викупити та покликати його звіщати Його ім’я язичникам. Савло отримав нове покликання, нове серце і навіть нове ім’я: Павло.
Нам може бути легко ототожнити себе з апостолом Павлом. Ми надто часто маємо добрі наміри, хочемо догоджати Богові, читати Біблію, бути добрими до інших, уникати спокус і гріха, але, незважаючи на всі наші зусилля, слідувати за нашим Господом, виконувати Його заповіді та бути відданими Йому одному, ми зазнаємо невдачі.
Ми гніваємось на інших і говоримо образливі слова. Ми витрачаємо гроші на себе, а не на бідних. Ми піддаємося спокусам щодня. Ми знаємо, що наш Господь Ісус віддав Своє життя за нас на Хресті, ми відчули Його дивовижну благодать, милосердя та любов, але все ще грішимо кожного дня. Навіть після свого навернення, Апостол Павло щодня боротиметься з гріхом. Як він пише в Посланні до Римлян: “Адже я не розумію, що чиню: роблю не те, що хочу, а те, що ненавиджу. … Адже знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добро: бажання є в мені, але щоб виконувати це добро, того не [знаходжу]” (Римлян 7:15,18).
Павло каже цілком зрозуміло: ми не дуже добре дотримуємося правил, ми не дуже добре виконуємо те, що задумали. У нас є Закон, ми знаємо правила, знаємо що ми маємо робити, і що робити не можна, ми маємо Слово Боже, і, як каже Святе Письмо, Закон написаний у наших серцях. Ми маємо совість, здатні відрізняти правильне від неправильного, і все ж, ми не можемо дотримуватися правил та знову і знову вдаємося до непокори.
Ось висновок, який робить Павло: “Нещасна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерті?” (Римлян 7:24) Хто мене визволить? Бо я не можу бути спасеним Законом та правилами. І Павло дає відповідь: “Подяка Богові через Ісуса Христа, Господа нашого!” (Римлян 7:25)
Так, ми вдячні за те, що Ісус прийшов, щоб звільнити нас від рабства гріха. Христос прийшов як Єдиний, хто міг дотримуватися Закону, Він був Єдиним, хто не заслуговував на покарання, і все ж, Він поніс найбільше покарання, Він узяв наш гріх на Свої плечі, Він стояв засуджений перед Богом, покинутий, щоб ми могли отримати прощення.
Ісус був потрібен Павлу не тільки того дня, дорогою в Дамаск. Павло потребував Його кожного дня. Павло вважав себе більшим за всіх грішників не через свої гріхи, які він вчинив до зустрічі з Ісусом, а через гріхи, які він вчиняв вже після того, як став послідовником Христовим. Павло потребував милосердя щодня, і ми також.
Ми повинні щодня нагадувати собі про Євангеліє, бо ми щодня його забуваємо. Кожного дня ми згадуємо, що Ісус помер за нас, аби ми могли мати нове серце, нове життя, нове ім’я. Це нове ім’я – “дитина”. Через Ісуса ми всі є Божими дітьми. Ми є спадкоємцями Його Царства через віру в Христа.
Навернення Савла по дорозі в Дамаск нагадує нам, що ніхто не є безнадійним. Який би гріх ви не вчинили в минулому якщо у вас виникне думка, що Бог не може вас любити, що Він не може пробачити вам те, що ви зробили, подивіться на Савла.
Савло заарештовував і прагнув стратити послідовників Ісуса. Він був присутній під час побиття Стефана камінням до смерті. Важко знайти більш запеклого ворога Бога, аніж яким був Савло, і все ж Бог вибрав його проповідувати Добру Звістку язичникам. Якщо Савло міг отримати прощення та стати новою людиною, то ви також можете. Покайтесь та вірте в Ісуса. Павло написав: “Якщо визнаєш своїми устами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся” (Римлян 10:9).
Історія Савла показує нам, наскільки Бог могутніший за наших ворогів. Савл, один із найзапекліших ворогів ранньої Церкви, миттєво став послідовником Ісуса. Так само Бог є більшим за ворогів України, сильнішим за ворогів Своєї Церкви. Так само ані гріх, ані смерть чи диявол не мають шансів проти Христа, Який керує всіма небесними військами.
Ісус є Тим, кого варто наслідувати. Він гідний нашої відданості. Він той, хто змінив Савла на Павла, хто послав Павла проголошувати Ісуса Сином Божим, гідним усієї слави. Дяка Богові, що через Ісуса Христа, нашого Господа, Він визволив нас від смерті і дав нам життя вічне через віру.
Пастор Скотт Янт, 04.09.2022
[1] Проповідь написана на 12-ту неділю після Трійці, але зміст проповіді дуже добре підходить саме на Свято навернення апостола Павла, який наша Церква відзначає 25 січня.