Текст для проповіді: “Що ми перебуваємо в Ньому, а Він у нас, дізнаємося з того, що Він нам дав від Свого Духа. І ми побачили й свідчимо, що Отець послав Сина Спасителем світу. Коли хто визнає, що Ісус є Божий Син, то в ньому перебуває Бог, а він – у Бозі. І ми пізнали й повірили в любов, яку Бог має в нас. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому. Таким чином, любов стала в нас досконалою, щоб ми мали сміливість у день суду, бо як Він, так і ми є в цьому світі. У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо [Його], бо Він перший полюбив нас. Якщо хто скаже: Я люблю Бога! – але ненавидить свого брата, той неправдомовець. Адже хто не любить свого брата, якого бачить, то як може він любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього цю заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і свого брата” (1-е Івана 4:13-21).
Розпочати цю проповідь я хочу з читання Псалма:
“Боже, прислухайся до моєї молитви і не відвертайся від мого благання! Вислухай мене і дай мені відповідь. Мені не дають спокою мої думки, і я розгублений від ворожого крику, від утиску нечестивого, бо вони звалюють на мене лихо і в гніві сваряться зі мною. Моє серце здригається в мені, й побоювання смерті налягає на мене. Страх і тремтіння мене охопили, жах огортає мене. Тож я сказав: О, коли б я мав крила, як голубка, я полетів би і відпочив! Отож, я полетів би далеко і поселився б у пустелі. Я швидко знайшов би укриття від страшного буревію і вітру…” (Псалом 55:2-9)
У цьому Псалмі Давид описав те, що відчуває сьогодні багато хто з нас в Україні під час війни. Саме тоді, коли ми думаємо, що зло, яке чинить ворог, вже не може бути більшим, ми бачимо неймовірне: підірвану дамбу, що приносить потоп, руйнування та смерть багатьох наших земляків-українців. Разом із гнівом, через цю несправедливість, приходить страх, тривога та хвилювання. Якщо вони готові на таке зло, то чого ще доброго можна від них очікувати? Можливо, наша молитва подібна до тієї, якою молився Давид: “О, коли б я мав крила, як голубка, я полетів би і відпочив! … Я швидко знайшов би укриття від страшного буревію і вітру”. Наше бажання – втекти від зла. Ми запитуємо себе, чи може ця війна, врешті-решт, вже закінчитися? Якби тільки ми могли полетіти якнайдалі від неї! Якби цей Псалом був написаний сьогодні, можливо, у ньому було б сказано: “Якби тільки можна було б взяти пульт та перемотати цю частину, просто пропустити все це”. Але ми знаємо, що чарівного пульта дистанційного керування не існує, і ні в кого з нас найближчим часом не почнуть виростати крила. Але, подібно до Давида, ми можемо звернутися до Господа – нашого притулку від бурі, нашого прихистку та сили, постійної допомоги в часи лиха. Давид написав далі:
“Я ж кликатиму до Бога, і ГОСПОДЬ мене врятує. Увечері, вранці й опівдні буду скаржитись та зітхати – і Він почує мій голос. Поклади на ГОСПОДА свої турботи, і Він буде опікуватися тобою. Він повік не допустить, аби праведник захитався” (Псалом 55:17-18,23).
У ці важкі часи ми звертаємося до Господа. Ми покладаємо свою віру на Нього. Коли ми бачимо новини про затоплення міст та сіл, ми знаходимо надію в словах: Господь з нами. Він показував нам Свою вірність знову і знову. Посеред зла ми знаємо, що Він все ще любить нас і піклується про нас. Як ми можемо це знати? Дивлячись на Хрест. “Божа любов до нас виявилася в тому, що Бог послав Свого Єдинородного Сина у світ, щоб ми через Нього жили. Любов не в тому, що ми полюбили Бога, а в тому, що Він полюбив нас і послав Свого Сина як примирення за наші гріхи” (1-е Івана 4:9-10).
На Хресті – наша надія. Через Хрест ми знаємо, що Бог любить нас, бо Він віддав Свого Єдинородного Сина, щоб Він помер за нас. Бог є автором любові. Як пише Іван: “Ми любимо [Його], бо Він перший полюбив нас”. Бог виявив Свою любов тим, що коли ми були грішниками, Христос помер за нас. Навіть коли ми на це не заслуговували, Ісус заплатив ціну за наші гріхи, щоб усі, хто вірить, могли мати вічне життя. Це добра новина Євангелія. Це любов. І Бог закликає нас виявляти ту саму любов до інших. “Якщо хто скаже: Я люблю Бога! – але ненавидить свого брата, той неправдомовець. Адже хто не любить свого брата, якого бачить, то як може він любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього цю заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і свого брата”.
Так, Бог закликає нас любити інших. І ми можемо зробити це, наслідуючи приклад Христа. Мені згадується книга Ернеста Гордона “Припинити всі війни”. Він був шотландським солдатом, який провів три роки в японському таборі для полонених під час Другої Світової війни. Життя було дуже важким, оскільки вони недоїдали і були змушені щодня працювати багато годин у спеку в джунглях. Моральний дух серед в’язнів у таборі був дуже слабким. Це було виживання найсильнішого, кожен в’язень сам за себе, поки одна подія не змінила все.
Наприкінці одного дня, коли знаряддя праці були зібрані, однієї лопати не вистачало. Охоронці вимагали відповіді, хто її взяв, та коли ніхто не зізнався в злочині, начальник табору був настільки розлючений, що наказав охоронцям стратити всіх. Коли рушниці були націлені на в’язнів, один чоловік виступив уперед, сказавши, що взяв лопату. Начальник в’язниці забив чоловіка до смерті, але пізніше до нього підійшов охоронець і сказав, що інструменти були перераховані, жодна лопата не зникла.
Чутка почала поширюватися по табору із швидкістю лісової пожежі. Невинна людина була готова померти, щоб врятувати інших. Цей вчинок любові змінив усіх. Ув’язнені почали ставитися один до одного, як до братів, дбайливо і доброзичливо. Вони почали вивчення Біблії в таборі. Егоїзм, ненависть, заздрість, ревнощі, жадібність і гордість замінилися любов’ю, героїзмом, самопожертвою, співчуттям, милосердям і вірою.
Віра і любов мають силу перемогти зло. Жертва цієї людини є відображенням жертви Христа на Хресті. Оскільки Христос полюбив нас і віддав Своє життя за нас, ми також можемо любити інших і навіть віддати своє життя за наших братів і сестер у Христі. Дехто з наших військових і працівників МНС робить це щодня.
Коли ми бачимо зображення зруйнованої дамби та потоків води, що затоплюють все навкруги, ми надіємося на інший потік. У цей самий момент рятувальники, волонтери, парафіяни церков, транспортні засоби, гуманітарна допомога їдуть на південь України, щоб доставити допомогу нужденним. Допомога прийде від земляків-українців, німців, американців, поляків, словаків, французів та з багатьох інших країн. Допомога прийде від лютеран, католиків, баптистів та багатьох інших церковних конфесій. Під час цієї війни можливість любити ближнього кількісно зростає. У нас є шанс дозволити нашому світлу сяяти яскравіше, ніж темрява ворога, з яким ми стикаємося. Бо Бог, Якому ми служимо, набагато сильніший за будь-якого ворога, з яким ми можемо зустрітися. Якщо Бог за нас, то хто може протистояти нам? Нам нема чого боятися.
Навіть, якщо наш ворог позбавить нас життя, нам не потрібно боятися. Як нагадує нам Іван: “хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому. Таким чином, любов стала в нас досконалою, щоб ми мали сміливість у день суду, бо як Він, так і ми є в цьому світі. У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той недосконалий у любові”.
Якщо покладаємо нашу віру і надію на Господа, ми не боїмося дня суду. Одного разу ворог, який вчинив ці звірства, постане перед судом за скоєне. Тільки Бог є суддею, і ми всі колись маємо постати перед Ним. Коли Біблія говорить про Божий суд над неправедними, це страшно!
Але християнам не потрібно боятися того дня завдяки любові Христа. Любов, яку Христос виявив на Хресті, ціна, яку Він заплатив, є стовідсотковою гарантією спасіння для віруючих. Нам не потрібно сумніватися, нам не потрібно запитувати: “Чи достатньо я зробив, чи достатньо я хороший, чи гідний я бути спасенним?” Коли сатана атакує і намагається змусити нас сумніватися, ми можемо відповісти, сказавши, що ми знаємо, що спасіння належить нам завдяки Христу і Його любові. Ми знаємо, що ми перебуваємо в Бозі, і Бог перебуває в нас. Бог є нашою фортецею від гріха, смерті та диявола. Коли ми в руках Бога, ніщо не може відірвати нас від Нього. Ми знаємо, що ми в безпеці завдяки Божій любові.
Людина, яка знає, що її любить Бог, буде любити інших. Любов випливає з віри. Під час цієї війни ми щодня бачили справжнє зло та лиходійство. Легко дозволити нашому гніву спалахнути, наповнитися ненавистю до нашого ворога, легко відчути себе приголомшеним усіма новинами, що говорять про зло. Ми нічого не можемо з цим вдіяти. Але гнів не дає нам надії. Божа любов дає нам надію серед темряви. Не забувайте заповіді, що дав нам Бог: любити свого ближнього. Нашим повсякденним завданням є любити Бога серцем, душею, силою і розумом, а ближнього свого, як самого себе. Люби ближнього, піклуйся про вдів, сиріт, біженців, про всіх нужденних. Згадайте слова апостола Павла, що любов “все переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить” (1-е Коринтян 13:7). Так, з любов’ю ми все витримаємо, усе здолаємо та переможемо.
Пастор Скотт Янт, 04.06.2023