Текст для проповіді: “Але тепер так говорить ГОСПОДЬ, Який створив тебе, Якове, – Який тебе сформував, Ізраїлю: Не бійся, бо Я тебе викупив, назвавши тебе на ім’я, – ти Мій! Коли переходитимеш через води, – Я буду з тобою, – через ріки, вони тебе не затоплять. Якщо будеш йти крізь вогонь, – не попечешся, і полум’я тебе не обпалить. Адже Я, ГОСПОДЬ, твій Бог, Святий Ізраїлів, – твій Спаситель! Я віддав, як викуп за тебе, Єгипет, Ефіопію і Севу. Відтоді ти дорогий для Мене і улюблений. Я так тебе люблю, що віддаю інших людей за тебе, і племена – за твоє життя. Тож не бійся, бо Я з тобою! Зі сходу приведу твоїх нащадків і зберу їх із заходу. Накажу півночі: Віддай! Так само півдню: Не затримуй! Приведи Моїх синів здалека і Моїх дочок – з усіх країв землі, – всіх, котрі носять Моє Ім’я, і кого Я створив для Своєї слави, – кого сформував і облаштував” (Ісаї 43:1-7).
На шосту неділю після Трійці ми згадуємо про особливе значення Хрещення як Таїнства, що знаменує завіт Бога з людиною. Стосунки завіту виражалися за допомогою дещо відмінних знаків в часи Старого Завіту й у Новому Завіті, але їхня суть однакова: Бог укладає з людиною договір (єврейське слово беріт, яке перекладається як “завіт”), і Сам дотримується його вічно й незмінно, тоді як людині часто доводиться нагадувати про вірність Богові і Його Слову.
Незмінну вірність Бога передає нам сьогоднішнє гасло, взяте з Книги пророка Ісаї: Але тепер так говорить Господь, Той, Хто створив тебе, Якове, Той, Хто виліпив тебе, Ізраїлю: “Не бійся, бо Я тебе викупив, назвавши тебе на ім’я, – ти Мій!” (Ісаї 43:1)
Сам по собі завіт Бога з людиною зовсім не виглядає, як договір між рівними сторонами – вічний, святий і всемогутній Бог, з одного боку, і смертна, грішна і слабка людина, з іншого. Але в цьому й полягає унікальність і велич цього договору: Всевишній поводиться з людиною – Своїм творінням – як з рівним. Проте людина є грішною істотою, яка не завжди належно відповідає на таку любов і милість Бога. Ми потребуємо “викупу”, тобто, визволення від наслідків гріхопадіння.
У цьому тексті вжито три дієслова, що є ключовими в історії створення людини, гріхопадіння й покликання Богом людини в Книзі Буття: “створив” (бара, Буття 1:27), “сформував” (яцар, Буття 2:7), “назвав” (кара Бут. 3:9). Перше вказує на те, що Бог створив людину в унікальний спосіб, як Він створив світ (Буття 1:1); друге – на те, що Творець, так би мовити, власноруч “виліпив” людину з пороху земного і Сам вдихнув у неї подих життя; третє нагадує про поклик Всевишнього до Адама “Де ти?” (Буття 3:9), що пролунав після гріхопадіння. Четверте ж дієслово “викупив” (євр. гала) взяте із законів про викуп рабів-євреїв, які потрапили в боргове рабство (див. Левит 25 і Повторення 15). Ізраїльтянина, що потрапив у рабство через борги, міг викупити лише близький родич, що називався “відкупитель” (євр. го’елъ). У книзі Ісаї Бог часто називає Себе “Відкупителем”, тобто, Тим, Хто є найближчим “родичем” Ізраїля, його Батьком, і лише Він може відкупити Своїх бунтівних дітей із рабства – полону інших народів, – куди вони потрапили через “борги”, тобто, гріхи перед Богом. Так у Старому Завіті було представлено таємницю майбутнього Великого Викуплення у Христі Ісусі.
Сьогоднішній текст проповіді – частина величних звісток Книги Втіхи, 40-66 розділів книги пророка Ісаї, що звернені до народу Ізраїля, виселеного зі своєї землі й розкиданого серед народів. Ассирійський (722 р. до Р. Хр.) а потім Вавилонський полон (586 р. до Р. Хр.) зробили народ Божий народом-вигнанцем, позбавленим своєї землі. Інші народи мали свої землі, свої царські династії, давністю й подвигами яких пишалися, а народ Живого Бога обернувся на рабів, що мешкають у чужих землях. Це сталося через порушення народом Ізраїля завіту з Богом, він потрапив у “боргове рабство”. Але Бог каже, що Він – Відкупитель, що Сам заплатить за провини Свого народу і дарує йому свободу.
“Але тепер так говорить ГОСПОДЬ, Який створив тебе, Якове, – Який тебе сформував, Ізраїлю: Не бійся, бо Я тебе викупив, назвавши тебе на ім’я, – ти Мій! Коли переходитимеш через води, – Я буду з тобою, – через ріки, вони тебе не затоплять. Якщо будеш йти крізь вогонь, – не попечешся, і полум’я тебе не обпалить. Адже Я, ГОСПОДЬ, твій Бог, Святий Ізраїлів, – твій Спаситель!”
Вони завинили перед Ним, але Він Сам заплатить за них, бо Він вірний Своєму завіту більше, ніж того вимагають умови цього завіту. Бог любить Свій народ, Він ніколи не покине його. Ізраїль не заслужив на це, але це є милість його Творця. Так, у Старому Завіті народ Божий пізнавав те, що потім, з приходом Месії, буде назване благодаттю Божою у Христі Ісусі.
“Я віддав, як викуп за тебе, Єгипет, Ефіопію і Севу. Відтоді ти дорогий для Мене і улюблений. Я так тебе люблю, що віддаю інших людей за тебе, і племена – за твоє життя. Тож не бійся, бо Я з тобою!”
Ті, у кого Ізраїль опинився в рабстві, самі були грішниками ще більшими, ніж Божий народ, і вони сповна заплатять за це. Їхніми руками Бог покарав Свій народ, але вони подумали, що праведніші від Ізраїля. Бог обіцяє “віддати” їх у викуп замість Свого пригніченого народу, який Він полюбив.
Єгипет, Куш (Ефіопія) і Сева (Південна Аравія) не були основними ворогами Ізраїля, які зруйнували Самарію і Єрусалим – це зробили Ассирія і Вавилон. Чому пророк говорить саме про них? Колись Ізраїль сподівався на допомогу Єгипту (Ісаї 20), в якій на той час правила 25-та Кушитська династія (760-656 рр. до Р. Хр.), більше, ніж на допомогу Бога. Колишня надія синів Ізраїлевих буде посоромлена – вона сама стане жертвою грізних завойовників з долини Тигру і Євфрату. Так Бог показував Своєму народові не лише марність їх сподівань на людську допомогу замість покаяння перед Ним, а й проголошував, що ці народи “заплатять” за свою погану роль в історії Його народу. Але справжнім Відкупителем, хто звільняє від тягаря провини й лікує рани Свого народу, є лише Він Сам!
“Зі сходу приведу твоїх нащадків і зберу їх із заходу. Накажу півночі: Віддай! Так само півдню: Не затримуй! Приведи Моїх синів здалека і Моїх дочок – з усіх країв землі, – всіх, котрі носять Моє Ім’я, і кого Я створив для Своєї слави, – кого сформував і облаштував”.
Для народу Ізраїля це була найважливіша перспектива – знову зібрані нащадки Якова на своїй, Богом даній землі. Він Сам – Бог завіту – зробить це для того, кого Він сотворив Собі на славу, кого виліпив і довершив. Але відповіддю помилуваного Ізраїля має бути покаяння – тверде рішення надалі бути вірним укладеному з Богом завіту. Гідна хвали й подяки вірність Бога має викликати в нас найщиріше прагнення бути вірним Йому й не потрапляти знову до рабства гріха.
Це була таємниця благодаті Божої, відкрита Ізраїлеві. У ній – прообрази Нового Завіту, великого Відкуплення людства, що потрапило “у боргове рабство” до гріха і диявола, як колись Ізраїль був у полоні ворожих народів. Тільки Бог здатний “викупити” тих, кого Він створив не лише в загальному сенсі, як усіх людей, а й кого зробив “новим творінням у Христі Ісусі” (2-е Коринтян 5:17).
Відкуплення – один із центральних образів, що ілюструє нам діяння Господа Ісуса Христа для нас. Відкуплення означає для нас особливий статус: “А ви – рід вибраний, царське священство, святий народ, придбаний, аби звіщати чесноти Того, Хто вас покликав із темряви до дивного Його світла” (1-е Петра 2:9). Ці слова апостола Петра звучать в унісон із обітницями Божими Ізраїлеві, який був обраним народом, “царським священством і святим народом” (Вихід 19:6). Тепер ці обітниці належать викупленим з усіх народів, які “колись були “не народ”, а тепер народ Божий; ви колись були “непомилувані”, а тепер ви помилувані” (1-е Петра 2:10).
Але цей статус – не лише честь і перевага, а й велика відповідальність. Тому апостол Петро закликає: До цього ви були покликані, бо і Христос страждав за вас, залишивши вам приклад, щоб ви йшли Його слідами. “Він не вчинив жодного злочину, і Його уста не знали неправди” (Ісаї 53:9). Тому апостол Петро закликає усіх вірних: “Приходьте до Нього – живого коштовного Каменя, знехтуваного людьми, але вибраного Богом. І ви самі, немов живе каміння, збудовуйтеся в духовний дім, щоби бути святим священством, приносити духовні жертви, приємні Богові, через Ісуса Христа. Адже в Писанні зазначено: Ось, Я кладу на Сіоні Камінь наріжний, вибраний, коштовний, і хто вірить у Нього, не буде засоромлений!” (1-е Петра 2:4-6)
Кожен християнин має пам’ятати про своє покликання, про завіт з Богом, про те, якою величною благодаттю і милістю Божою він відкуплений від гріха й смерті, і до якої почесної місії він покликаний. Він належить Богові.
Тому апостол Петро говорить про Хрещення, яке “не позбавлення від тілесної нечистоти, а обітниця доброго сумління Богові, – і нині вас спасає через воскресіння Ісуса Христа, Який зійшов на небо і перебуває праворуч Бога; Йому підкорилися ангели, влади і сили” (1-е Петра 3:21-22).
Хрещення не є лише обрядом, а чимось динамічним, живим, тим, що наповнює кожен день змістом. Петро вживає грецьке слово, яке можна перекласти як “обітниця” або “благання”. В обох випадках це означає рух до Бога – чи то обіцянку “доброго сумління”, чи то благання про це “добре сумління”.
Ми усі є учасниками Завіту з Богом у Христі Ісусі. Ми не гідні цього завіту самі по собі, ми не рівня Йому. Але Він покликав нас до таких дивовижних стосунків Своєю благодаттю. Цінуймо їх, зростаймо в них, живімо в них. Пам’ятаймо, що означає для нас Хрещення.
Вікарій Дмитро Цолін, 09.07.2023