Текст для проповіді: “Того дня вигукнеш: Славлю Тебе, ГОСПОДИ! Ти гнівався на мене, але відвернув Свій гнів і потішив мене. Адже, Бог – моє спасіння! Надіюся на Нього і не боятимусь, тому що моя сила і моя пісня – ГОСПОДЬ! Він став моїм спасінням. Тоді з радістю будете черпати воду з джерел спасіння! І скажете того дня: Прославляйте ГОСПОДА, проголошуючи Його Ім’я! Сповіщайте між народами про діяння Його, розповідаючи, яке преславне Його Ім’я” (Ісаї 12:1-4).
В Чернігові мати з двома малолітніми синами провели місяць у бетонному підвалі з десятками незнайомців, під постійним артилерійським обстрілом. Коли бої ненадовго вщухали, вона виходила на пошуки їжі та води. Коли вона прийшла до місцевої православної церкви, де була криниця, і попросила води, їй сказали: “Ні, ти не член цієї церкви, для тебе води немає”. Уявіть собі, що вона відчула, почувши ці слова. Серце матері впало, все здавалося безнадійним.
Така сама безнадія панувала в Юдеї та Ізраїлі за часів Ісаї. Божому народу загрожувало багато великих ворогів, які хотіли завдати йому шкоди. Хто б прийшов їх рятувати? Здавалося, жоден інший народ не прийде їм на допомогу, ніхто їх не захистить. Але посеред відчаю ми знаходимо надію. Ми бачимо цю надію в уривку з книги пророка Ісаї, що є текстом для проповіді.
В словах пророка ми знаходимо надію: криниця не закрита для нас! Ми з радістю черпатимемо воду з джерела спасіння! Але читати цей розділ книги окремо від контексту – це все одно, що дивитися лише кінець фільму. Якщо ви просто пропустите весь фільм, лише подивившись його кінець, ви не зрозумієте, що відбувається. Щоб зрозуміти цей уривок, корисно подивитися на кінець попереднього розділу: “Таким чином для залишку Його народу, який ще перебуває в Ассирії, відкриється широка дорога, яку мав Ізраїль, коли він вийшов з єгипетського краю” (Ісаї 11:16).
Ісая пов’язує проголошені слова з іншою важливою подією спасіння в біблійній історії – Виходом. Під час Виходу ізраїльтян переслідували єгиптяни. Але Мойсей розділив води моря і Божі люди перейшли на інший берег. І коли вороги погналися за ними, вода накрила їх, і уся армія фараона загинула. Ізраїльтяни побачили Божу силу і злякалися Господа, і вклонилися Йому. Вони співали радісних пісень.
“Співайте Господеві, адже Він здійснив велике! Нехай про це знають по всій землі! Веселіться й радійте всі мешканці Сіону, бо Величний посеред тебе, Святий Ізраїлів!” (Ісаї 12:5-6).
Пророк зображує картину нового Виходу, нової події спасіння в майбутньому. “І скажете того дня: Прославляйте Господа!”
Але до кого звертається Ісая? Як нам дізнатись, що Ісая має на увазі саме нас? Чи співаємо від радості ми, спасенні? Чи ми більше схожі на єгиптян на дні Червоного моря, знищених та переможених? Звідки ми знаємо, що перемога буде за нами? Знову ж таки, щоб зрозуміти дванадцятий розділ, нам потрібно озирнутися назад. На початку попереднього розділу Ісая розповідає нам про корінь Ессея. Ессей був батьком царя Давида.
“Вийде Пагонець з Ессеєвого пня, – Паросток з його кореня видасть плід. І спочине на Ньому Господній Дух, – дух мудрості й розуму, дух поради і сили, дух знання і Господнього страху. Він сповниться Господнім страхом. Не за поглядом Своїх очей судитиме, і не за слухом Своїх вух вирішуватиме справи” (Ісая 11:1-3).
Пророк говорить про Месію, Спасителя із дому Давида. “У той час Корінь Ессея стане знаменом для народів. – Його шукатимуть племена. Місце Його перебування буде прославлене!” (Ісаї 11:10) Ця історія спасіння є іншою, особливою. У той час, як у книзі Вихід був врятований лише народ Ізраїля, цей новий Спаситель прийшов для багатьох людей і народів. Хто цей корінь Ессея? Хто цей Месія? Ніхто інший як Ісус Христос!
Саме Ісус є доказом того, що ми переможемо. Саме завдяки Йому спасіння належить нам. Ми будемо дякувати в той день, знаходячись серед тих, хто перейшов через води в безпечне місце, а не серед потонулих у морі. У нас є Месія, який здобув для нас перемогу, але зовсім не так, як ми очікували. Він не прийшов з могутньою армією, Він не прийшов з мечем і щитом, але Він прийшов у вигляді Немовляти в яслах – смиренним Месією, без армії, без багатства, і здобув перемогу, померши на Хресті смертю злочинця. На Хресті, коли здавалося, що вся надія втрачена, наші найбільші вороги: гріх, смерть і диявол були переможені. Хрест – це наша допомога у хвилини відчаю, бо ми знаємо, що переможемо, а не будемо переможені. Христос уже здобув для нас перемогу.
Та мати з двома синами, якій не дали води в криниці, не втрачала надії. Коли відкрилися гуманітарні коридори, вона взяла дітей і те, що могла понести, і пішла. Вона навіть не підозрювала, що християнські церкви в Україні та Словаччині відкриють перед нею свої двері, допоможуть їй у дорозі, нагодують її дітей, знайдуть для них школи, знайдуть їй роботу. Її життя змінилося завдяки любові та турботі Божих людей до неї. Вона не підозрювала, що Бог якимось чином подарує безпеку та радість її родині посеред цієї трагічної війни.
Так, навіть посеред цієї війни, ставши свідками болю і втрат нашого народу, не втрачайте надії. Подивіться на Хрест – Ісус знає наші біль і страждання, Він не покине нас, бо Він дав нам Свої обітниці в кінці Євангелія від Матвія: “Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку!” (Матвія 28:20б)
Христос завжди з нами. Він – наша перемога. Подібно до того, як Ізраїль пам’ятав Вихід, співаючи пісень хвали навіть у часи розпачу, ми також пам’ятаємо про Хрест і радіємо, незважаючи на обставини, бо знаємо, що переможемо.
Пастор Скотт Янт, 11.09.2022