Текст для проповіді: “Адже ГОСПОДЬ, твій Бог, провадить тебе в чудову землю, в край водних потоків, де джерела та підземні води б’ють ключем у долинах і на горах. Це земля пшениці та ячменю, виноградників, смоківниць і гранатових дерев, – земля оливкових дерев, олії та меду; земля, на якій ти без обмежень їстимеш хліб і де нічого тобі не бракуватиме. Це земля залізних родовищ, з гір якої ти видобуватимеш мідь. Ти будеш їсти досхочу й благословлятимеш ГОСПОДА, свого Бога, за ту прекрасну землю, яку Він тобі дав. Тож стережися, аби ти не забув ГОСПОДА, свого Бога, занедбуючи Його Заповіді, Його закони та Його постанови, які я тобі сьогодні заповідаю. Але, коли наївшись досхочу, збудувавши собі гарні будинки, оселишся в них; коли намножиться твоя велика та дрібна худоба, і ти володітимеш сріблом та золотом, і матимеш усього багато, то щоб ти не загордів своїм серцем і щоб не забув ГОСПОДА, свого Бога, Який вивів тебе з єгипетського краю, з краю неволі; Котрий тебе провадив через велику і небезпечну пустелю з отруйними зміями і скорпіонами, через сухі безводні місцевості, де Він видобував для тебе воду з крем’яної скелі; Котрий годував тебе в пустелі манною, якої не знали твої батьки, аби упокорити тебе і випробувати тебе, і щоб наостанку обернути усе це тобі на добро. Щоб ти не сказав у своєму серці: Це моя сила і міць моєї руки здобули мені цей добробут. Пам’ятай, що це ГОСПОДЬ, твій Бог, дає тобі силу здобувати усі блага, аби підтвердити Свій Заповіт, у якому Він присягався твоїм батькам, як це виявляється сьогодні” (Повторення Закону 8:7-18).
Дорогі брати та сестри!
День Свята Подяки за врожай має дві важливі складові: врожай та вдячність. Не знаю, як у ваших краях, але в нас із врожаєм у цьому році зовсім невесело. Спекотні місяці літа перетворили рослини на жарину, яка вже не здатна принести користь. Багато фермерів втратили свої прибутки та добре ще, коли вони за рахунок ранніх культур, змогли хоча би розрахуватися зі своїми боргами. Та це і не дивно, бо Одеська область – це зона ризикованого землеробства. Тут можуть бути “жирні” роки, але частіше вони – “худі”. В інших містах є й інші проблеми із врожаєм. У нашій громаді в Зміївці, яка має свій сільськогосподарський проект (навіть підприємство з землею та технікою), на березі чудового Каховського водосховища на Дніпрі, прийнято збирати два врожаї на рік. Але цього року працювати заважає війна та близькість фронту. Багато-хто з нас відчув нестачу херсонських кавунів, овочів та загалом врожаю з Херсонської області.
І виникає закономірне питання: чи є нам за що дякувати Богові? Чи можемо ми, зваживши усе, що зібрали, лишитися задоволеними та вдячними? Якщо ми вимірюємо людською мірою, то вірогідніше, нашою відповіддю буде “ні” або ж “могло би бути й трохи більше”. В такому випадку ми, напевно, не повинні були б відзначати це свято?
На щастя, ми – люди віруючі. І навіть складна ситуація допомагає нам добре зважити та оцінити все, що ми маємо. Ми розуміємо, що для вдячності завжди є причини. І це прямо пов’язано з нашими стосунками з Богом та нашою довірою до Нього.
Текст для сьогоднішньої проповіді переносить нас в особливі часи для єврейського народу. Це повторення Закону, даного нам Богом на Синаї та рекомендації, яких слід дотримуватись народові Божому після того, як він потрапить до землі Обіцяної – країни, яку Господь обіцяв Аврааму, Ісааку, Якову, та до якої привів усіх Мойсей, що за дорученням Божим, вивів народ з єгипетської неволі. Дванадцять колін Ізраїлевих тільки готувалися увійти до тієї країни, яка перед ними. І вони мали розуміти, що їм робити, а від чого стерегтися.
“Адже ГОСПОДЬ, твій Бог, провадить тебе в чудову землю, в край водних потоків, де джерела та підземні води б’ють ключем у долинах і на горах. Це земля пшениці та ячменю, виноградників, смоківниць і гранатових дерев, – земля оливкових дерев, олії та меду; земля, на якій ти без обмежень їстимеш хліб і де нічого тобі не бракуватиме. Це земля залізних родовищ, з гір якої ти видобуватимеш мідь”. Так чудово описує біблійний текст те місце, куди ізраїльтянам належить увійти. Але ті з нас, хто хоча б коли-небудь бував у Ізраїлі та живе в Україні, одразу ж подумають, що цей опис більш підійде до України або навіть чиєїсь дачі десь біля Кривого Рогу. Це через те, що опис погано відповідає дійсності Ізраїля.
Усе пізнається через порівняння. Напевне, тому один доволі відомий єврейський діяч одного разу зауважив, що, якби Мойсей був достатньо розумним та мудрим, то привів би народ туди, де сьогодні знаходять величезні поклади нафти. А це ж зовсім недалеко від Ізраїлю. Але Мойсей навряд чи помилився. Він привів народ саме в ту землю, яка була йому обіцяна Богом, і яка тільки в Галілеї має зелені поля та луки, а в Самарії – кам’янисту місцевість, у південній же частині, Юдеї – взагалі пісок та пустелю. Однак, не місце прикрашає людину, а людина місце. І ця життєва мудрість цілком має відношення до Ізраїля.
Усі обітниці Божі прямо пов’язані із самим Богом. Як і в євангельській історії сьогоднішнього дня, тоді, під час перебування в пустелі, величезна кількість людей, які бажали слухати Ісуса, дивом отримали їжу від Господа. Вони й не сподівалися такого, й, напевне, приготувалися терпіти спрагу й голод заради того, щоби бути поряд з Ісусом, але Він не залишив їх у злиднях і нестачі, а потурбувався про їхні потреби. Слово Боже набагато краще проникає до людських сердець, коли вони не зайняті постійно думками про хліб щоденний.
Напевно, таким самим також мало бути майбутнє життя на новому місці тих, хто вийшли з єгипетської неволі. Бог це ясно демонстрував протягом сорока років пустелі, в усі часи, коли ізраїльтяни усвідомлювали свою цілковиту залежність від Нього. Тепер, прийшовши до обіцяної землі, вони радітимуть усьому тому, що в ній є. Вони будуть вдячними кожній рослині, дереву, струмку та річці. А якщо докласти до усього цього ще й наполегливість у праці, силу в руках, мудрість щодо того, як саме і що саме вирощувати, то можна жити цілком забезпечено.
Проїжджаючи колись повз сади в невеликих комунах (кібуцах), ми, студенти семінарії, запитали екскурсовода: чому усі дерева різнокольорові? При цьому вони одягнені в червоне, жовте, чорне та сріблясте. Наш екскурсовод відкрив нам просту істину: фрукти на деревах, позначених різними кольорами, дозрівають не одночасно, але по черзі. Залежно від кольору, створюються різні умови. Завдяки цьому, врожай можна збирати протягом місяця, замість тижня. Для нас, що пережили багато “битв” за врожай, це було справжнім дивом. Хоча в цьому є проста життєва мудрість.
Мудрість людині може гарантувати тільки Господь Бог. А для цього просто необхідно жити в живому спілкуванні з Його Словом, з Ним самим. Цю умову Господь називає в нашому сьогоднішньому тексті. “Ти будеш їсти досхочу й благословлятимеш ГОСПОДА, свого Бога, за ту прекрасну землю, яку Він тобі дав. Тож стережися, аби ти не забув ГОСПОДА, свого Бога, занедбуючи Його Заповіді, Його закони та Його постанови, які я тобі сьогодні заповідаю”.
Авжеж, зв’язок між ситим життям та дотриманням стосунків з Богом є очевидним, чи не так? “Стережися!” – це Господнє попередження слід було написати на кожній стіні. Втрата віри, стосунків з Богом може призвести до загибелі. “Але якщо ти таки забудеш ГОСПОДА, свого Бога, і підеш за іншими богами, будеш їм служити і їм поклонятись, то я засвідчую вам сьогодні, що ви неодмінно загинете” (Повторення Закону 8:19).
З Господом будь-яка земля та будь-який врожай не ведуть до загибелі. Але без Нього будь-яка земля та будь-який врожай, навіть гарний, можуть призвести до загибелі. Ключовим елементом, гарантією добробуту для людей є присутність та дія Бога в їхньому житті.
У другому посланні до Коринтян є цікавий опис: “Втім, хто сіє скупо, той скупо і жатиме, а хто сіє щедро, той щедро і пожне” (2-е Коринтян 9:6). Павло закликає не “сіяти скупо”, не шкодувати, а докладати зусиль, добре поливати та піклуватися. Керуватися мудрістю Божою та мудрістю життєвою. Шукати краще, що може відповідати місцеві та часу.
Біля Єрусалима багато кам’янистих пагорбів. Близькість цього місця до Юдейської пустелі робить його доволі сумним та таким, що повільно помирає. Пустеля бере своє. Але мудрість Божа здатна змінити цей природний шлях. Один раз на рік ці гори оживають. Сюди приїжджають люди, які стають у черги та платять гроші, аби взяти участь у цьому проекті. Суть проекту є простою: люди висаджують серед каміння, на маленьких діляночках землі, маленькі деревця в поліетиленових трубочках. Паросток всередині трубки. Через брак дощу та палюче сонце там нічого не може вирости. Але при зміні дня й ночі, на стінках трубки утворюється конденсат, краплини води, і вони стікають до кореня. Не всім саджанцям судилося стати деревами, але багато пагорбів навкруги вже покриті лісами. Мудрість і Боже благословення змінюють цю місцевість.
Апостол Павло в тому ж самому другому посланні до Коринтян, каже про це таким чином: “А Той, Хто дає насіння та хліб сіячеві на поживу, нехай зростить і примножить ваше “насіння” і нехай виростить плоди вашої праведності” (2-е Коринтян 9:10). І це сказано в однаковій мірі і по відношенню до фізичної праці та сіяння, і по відношенню до праці духовної: вкладанню у власні знання та розвиток, у зміцнення віри та стосунків із Богом.
Поза усякі сумніви, красивий опис життя у землі, обіцяній Богом, про який ми читаємо в Повторенні Закону – це опис життя з Богом. З Ним і земля, і врожай завжди будуть гарними та достатніми, з Ним завжди, навіть у непростих обставинах, навіть у війнах, не буде відчуття покинутості та приреченості.
Можна мати цілком багату землю, велику кількість чорнозему, лісів, полів та річок. Навіть співати пісень про те, яка щаслива людина серед усього цього розмаїття. Але якщо немає Бога поряд, а серце не вдячне, то скільки не було багатства – воно не принесе радості та щастя.
Тому, не дивлячись на скупий врожай, ми можемо відчувати велику вдячність по відношенню до Бога. Ми не забули Його, але продовжуємо бути поряд із Ним. І Він не залишив нас, але продовжує давати нам їжу в усякий час, відкриваючи Свою руку та живлячи усе, що дихає, за Своїм благоволінням.
З цими думками ми можемо радіти та святкувати День Свято Подяки за врожай, знаючи, що Господь не залишить нас у біді та продовжуватиме Свою турботу у всякий час.
Пастор Олександр Гросс, 02.10.2022