«А коли ті сім день закінчитися мали, то азійські юдеї, як побачили в храмі його, підбурили ввесь народ, та руки на нього наклали, кричачи: Ізраїльські мужі, рятуйте! Це людина ота, що проти народу й Закону та місця цього всіх усюди навчає!… А до того у храм упровадив і гелленів, і занечистив це місце святе! Бо перед тим вони бачили в місті з ним разом Трохима ефесянина, і гадали про нього, що Павло то його ввів у храм. І порушилося ціле місто, і повстало збіговисько люду. І, схопивши Павла, потягли його поза храм, а двері негайно зачинено… Як хотіли ж забити його, то вістка досталась до полкового тисяцього, що ввесь Єрусалим збунтувався! І він зараз узяв вояків та сотників, і подався до них. А вони, як угледіли тисяцького й вояків, то бити Павла перестали. Приступив тоді тисяцький, та й ухопив його, і двома ланцюгами зв’язати звелів, і допитувати став: хто такий він і що він зробив? Але кожен що інше викрикував у натовпі. І, не мігши довідатись певного через заколот, він звелів відпровадити його до фортеці. А коли він до сходів прийшов, то трапилося, що мусіли нести його вояки із-за натовпу людського, бо безліч народу йшла слідкома та кричала: Геть із ним!»
У новинах зараз постійно повідомляють про американських і британських солдатів в Афганістані та Іраку. Подібно багатьом іншим, я вважав і вважаю, що ми творимо в цій частині світу зовсім не те, що потрібно, і моя позиція незмінна. Проте я захоплююся людьми, які роблять виключно важку роботу в таких важких умовах. (Бувають, зрозуміло, і негідники, але вони завжди бувають.) Британське телебачення зазвичай бере інтерв’ю в британських офіцерів, і знову і знову ми бачимо, як навіть перед лицем неможливих завдань і трагічних подій вони проявляють масу здорового глузду, свободу від демагогічної риторики. Вони прийшли туди, щоб робити свою справу, і вони роблять її професійно, а по можливості ще і з почуттям гумору. Іноді згодом, пішовши у відставку, вони беруться за відповідальні і хороші справи.
Про цих молодих військових, компетентних і освічених, що намагаються зорієнтуватися в лабіринті близькосхідної політики, я думаю, коли читаю про трибуна когорти в Антонієвій фортеці (побудована римлянами з видом на Храм, щоб бути напоготові в разі хвилювань). Трибуни римської армії зазвичай були молодими людьми, що йдуть вгору політичними, а часто і соціальними щаблями. Можливо, цей чоловік був з аристократичної сім’ї, і вже точно він був освіченим. Проте ніщо в римській системі не підготувало його до хитросплетінь юдейського політичного і релігійного життя. Одного разу один університетський професор зі Святої землі стомлено сказав мені, що в принципі, за наявності часу і бажання, палестинську проблему можна пояснити розумному і зацікавленому слухачеві, але якщо я хочу зрозуміти Ліван, мені треба захистити спершу хоч би магістерську дисертацію з близькосхідної політики. Аналогічно йшла справа в Єрусалимі 50-х років I століття. Одного разу я намалював велику схему всіх груп і течій в юдаїзмі перед початком першого антиримського повстання (десять з гаком років після подій, що описуються в Діях 21), і вона з усіма рисками і стрілками зайняла в мене цілий письмовий стіл. Про цих людей писав і Йосип Флавій, – без сумніву, спрощуючи на кожному кроці.
Отже, святковий Єрусалим вирує. Лука не повідомляє, що Павлу вдалося встигнути до П’ятидесятниці, але це цілком імовірно і пояснює присутність у місті євреїв з Азії. Натовпи паломників легко розігріти, легко збудити криками про спійманого зрадника. Яке там очищення, яка обстрижена голова і обітниці: от людина, яка усюди учила, що юдаїзму кінець, що наш народ, наш Закон і Храм – втрата часу! І нічого, що Павло увійшов до Храму з чотирма іншими юдеями, оголошуючи закінчення днів очищення: на факти ніхто не звертав уваги. На додаток дещо і вигадали: ніби Павло ввів християнина з язичників на ім’я Трохим у Храм (а не просто в місто). Загалом, азійські юдеї (мабуть, з Ефеса) примудрилися влаштувати те, що в Азії чинили Дмитро з колегами. Павло міг тут невесело згадати власні слова про те, що благовістя про Ісуса Христа розіпнутого і воскреслого для юдеїв – згіршення, а для еллінів – безумство. Слова збувалися якнайкраще.
Дивом він вижив. Якщо натовп хоче влаштувати суд Лінча, не чекаючи, поки військові у фортеці розворушаться, підведуть підкріплення і втрутяться, йому важко зашкодити. Павла поволочили за межі Храму і, повідомляє Лука, «двері негайно зачинено». (Ремарка Луки нагадує зауваження Івана про Юду Іскаріота: «Зараз вийшов. Була ж ніч».) Більше Павло не побачить дивних по красі прибудов Храму. Втім, існувати Храму залишиться лише близько 15 років, після чого він буде зруйнований.
Трибун побачив колотнечу і жертву, спробував розібратися в ситуації, але, оскільки звинувачення були занадто розпливчаті, невизначені і в будь-якому випадку неточні, він нічого не зрозумів. Про всяк випадок скувши Павла ланцюгом (у наступні дні, місяці і роки апостолові доведеться до нього звикнути), він спробував відвести його в казарми. Знову ми бачимо скандуючий натовп, що нагадує натовп в Ефесі і, звичайно, сцени суду над Ісусом. Первосвященики в справі Павловій доки не замішані, але незабаром вони виявлять себе.
І виникає наступна ситуація. Натовп намагається лінчувати Павла за хибним звинуваченням у невірності юдейському Закону і звичаям. Римський офіцер рятує його. Всупереч думці деяких тлумачів, Лука зовсім не обіляє тут римлян, виставляючи євреїв у поганому ракурсі: ніби, євреї завжди робили щось не те. Згадайте тільки гордих і безглуздих римських магістратів у Филипах! І почекайте трішки, скоро побачите хитрих і безпринципних намісників Фелікса і Феста! Ні, Лука показує певну загальну закономірність, куди входять і сцена з Галліоном у Коринті, і сцена з міським клерком в Ефесі. Дайте цьому чоловікові шанс, і він доведе свою невинність. Нехай безпристрасна справедливість запанує над сказом натовпу, і Павла виправдають.
Жодних абстрактних повчань про християн у цілому тут немає. Перед нами дуже конкретна ситуація, пов’язана з Павлом. Так, куди б він не пішов, виникали хвилювання. Але це лише тому, що він зберігав вірність істинному (нехай навіть незвичайному і небезпечному) задуму Бога Авраама, Ісака і Якова, Бога-Творця, Який одного разу призве до відповіді весь світ. Кожне виправдання Павла передбачає цей великий день. Бог, Який призвав язичника Кира врятувати Ізраїль з Вавилона (Іс. 45:1), використовує римське правосуддя (при усіх його очевидних недоліках), щоб показати: Павло не зробив нічого, що заслуговує смерті. Поглянувши на ситуацію в цьому ракурсі, ми повинні вчитися підходити до сучасних складних проблем віри, політики, правосуддя і вірності зі свіжою мужністю і надією.