Текст для проповіді: “Пишу вам, дітоньки, бо Його Ім’ям прощено вам гріхи. Пишу вам, батьки, тому що ви пізнали Споконвічного. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Написав вам, діти, адже ви пізнали Отця. Написав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Написав вам, юнаки, оскільки ви сильні, й Боже Слово перебуває у вас, і ви перемогли лукавого” (1-е Івана 2:12-14).
Дорога Церкво!
Ця неділя є першою неділею після Свята Реформації, яке ми святкували 31 жовтня. І сьогоднішній текст починається із величних слів: “Пишу вам, дітоньки, бо Його Ім’ям прощено вам гріхи”. Апостол називає тут “дітоньками” всіх християн. І перше, що пізнає християнин, це те, що є гріх, і що він є головною причиною всіх проклять та смерті на землі. Також християнин дізнається, що саме Ісус Христос – втілене Слово, Син Божий та Син Людський, і Він є посередником між Богом і людьми. Він приніс спокутну жертву за гріх Адама. Тож тепер усі, хто приймає цю жертву, можуть долучитися до неї через Хрещення і Причастя, та отримати прощення гріхів і життя вічне. Бог тепер дарує людям спасіння через віру, використовуючи Своє слово та силу Свого Духа.
Люди Стародавнього світу, протягом свого короткого, сповненого страхів і випробувань життя, могли сподіватися лише на невеличку прихильність різних божеств, коли боролися за те, щоб вижити. І навіть після смерті вони не мали надії подолати соціальні прірви. Незаможна людина або жебрак ані в земному, ані в потойбічному житті не мали надії. Переважна більшість людей не могла мати надії на більш-менш стерпне існування в потойбічні. Лише євреї, які вважалися богообраним народом, мали певну втіху та надію.
Тому, коли освічені люди Стародавнього світу дізнавалися, що євреї вірять в єдиного Бога, що панує над всією землею і над усіма народами, і цей Бог обіцяє праведним краще буття, вони стали виявляти бажання приєднуватися до народу Божого. В Римській імперії ті люди, що приходили до євреїв, щоб приєднатися до їхнього побуту та їхньої віри, називали прозелітами. Ці люди сподівалися в потойбічному житті мати краще положення – і не завдяки жертвам богам, але завдяки праведному життю. На цю надію чекало багато випробувань, адже євреї розповідали про те, як багато в них заповідей, і як суворо їх треба дотримуватися. Більше того, жертва спокути в Єрусалимському Храмі приносилася тільки за Божий народ.
Аж ось, приходить Христос і каже нові слова: про відкриті небеса для всіх, хто вірує та приймає слово Боже. Він говорить, що Авраам є батьком усіх віруючих і нагадує про те, що “праведний житиме своєю вірою” (Авакума 2:4). Що Бог відкриває скарбницю Своїх милостей вже зараз, і Він буде батьком для всіх, хто покладе надію на Нього. А щоб це стало можливим, потрібно з’єднатися з Христом у Його смерті через Хрещення і сповідувати Його своїм Господом: “А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми, – тим, які вірять у Його Ім’я” (Івана 1:12)
Всі ті, хто відкрив для себе милість Божу та прощення гріхів у жертві Ісуса Христа, стають дітьми Божими. І, як ми знаємо, це не є кінцевим пунктом взаємин із Богом. Апостоли називають життя віруючого “шляхом Господнім”. Сам Ісус, коли розповідає про життя у вірі, каже: “Тоді Ісус сказав Своїм учням: Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною” (Матвія 16:24). А пізніше Він додає: “А той, хто встоїть до кінця, буде спасенний” (Матвія 24:13).
Апостоли добре пам’ятали настанови Христа. Вони постійно розповідали своїм учням про складнощі духовного шляху віри. Апостол Яків, наприклад, писав про те, що випробування та труднощі в цьому житті мають сенс. Вони допомагають нам краще пізнати себе та розвинути наші взаємини з Богом. Всі ці випробування апостоли вважають за випробування віри, тому що, проходячи їх, ми зростаємо у вірі та пізнанні Бога, і наша віра стає більш досконалою. У посланнях Апостолів Павла та Івана ми багато дізнаємося про протистояння в “духовних” випробуваннях. Начебто підсумовуючи різноманітні виклики, через які проходять християни, у Посланні до Євреїв написано: “Тож згадуйте минулі дні, коли ви, просвітившись, витерпіли великий подвиг страждань” (Євреїв 10:32)
Як бачимо, шлях віри не є легкою прогулянкою у весняному парку. Можливо, деякі з вас чули про таку відому християнську книгу як “Подорож пілігриму”. Книга написана благочестивим протестантом Джоном Буньяном наприкінці XVII століття. Як багато-хто знає, у цій книзі описані численні випробування, через які проходить віра пілігрима. Таким чином, ми бачимо, що уявлення про життя віри як про шлях духовних випробувань мало місце не лише в стародавній церкві, не лише в православних та католиків, але й серед благочестивих протестантів.
Я так багато про це розповідаю, щоб ми самі замислилися про те, як ми, власне, сприймаємо випробування навколишнього життя. Чи сприймаємо ми їх просто як жахливі страждання і незручності, чи так, як нам про це говорить Апостол Яків: “Брати мої, майте велику радість, коли попадаєте в різні випробування, знаючи, що випробування вашої віри розвиває терпеливість” (Якова 1:2-3). Звичайно, у наш час ці випробування можуть здатися жорстокими, але, друзі, християни завжди жили серед воєн, хвороб і голоду, і наші страждання аж ніяк не є більш суворими, аніж страждання християн попередніх поколінь. Коли ми пізнали, що Ісус прощає гріхи, але ще не пізнали належним чином Господа, коли ми ще не навчилися протистояти спокусам цього світу, коли ми ще не зрозуміли, що “Адже все, що у світі, це: пожадливість тіла, пожадливість очей і життєва гордість“ (1-е Івана 2:16), коли ми ще не полюбили Царства Божого, його праведності, його миру та його радості, ми ще залишаємось “духовними немовлятами”.
Коли ми починаємо сприймати волю Божу як шлях нашого життя, ми починаємо розуміти слова апостола Павла: “Зодягніться у всю Божу зброю, щоб ви могли протистати підступності диявола” (Ефесян 6:11). І тих, хто починає розрізняти істину та брехню, гріх і зло у світлі Божого слова, апостол називає вже не дітьми, а “юнаками”. Звісно, ми не одразу починаємо ясно розуміти гріх і неправду. Тільки пізнання любові Божої допомагає нам у цьому. І тих, хто проходить цей перший період шляху пізнання Божої любові, любові Отця, Апостол називає “юнаками”. Коли ми проходимо початковий шлях пізнання Божої любові, бачимо Бога в різних випробуваннях, долаючи шлях протистояння гріху і злу, ми починаємо пізнавати Бога як Творця Всесвіту, істинне Джерело буття всього світу. Лише пройшовши цей шлях, ми досягаємо віку зрілості – “батьківства”.
Про це пише не лише Іван, але й Павло в Посланні до Ефесян. Він пише, що християни не повинні залишатися на рівні дітей – “немовлят”, які не здатні відрізняти істину Христову від її викривлень (Ефесян 4:14). У тому ж посланні він говорить про те, що християни повинні зрости до “досконалого змужніння … міри зрілості, повноти Христа” (Ефесян 4:13). Отже, тепер, побачивши, що Апостоли єдині з Христом в описі життя віруючого як шляху випробувань та пізнання Бога, ми прочитаємо останні два вірші сьогоднішнього тексту: “Пишу вам, батьки, тому що ви пізнали Споконвічного. Пишу вам, юнаки, бо ви перемогли лукавого. Написав вам, діти, адже ви пізнали Отця. Написав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Написав вам, юнаки, оскільки ви сильні, й Боже Слово перебуває у вас, і ви перемогли лукавого”.
Друзі, Церква не є клубом за інтересами. І хоча в спілкуванні з одновірцями можна приємно проводити час, але християнська Церква – це Божий дім. Він завжди був духовною школою, де ми приймаємо знання та благословення для нашого життя з Богом. Милості Господньої сповнена вся земля, і Христос, сидячи по правиці Батька, просить за нас, тож ми можемо підходити до престолу благодаті та милості, щоб отримати їх вчасно. Прийміть мої слова як настанову і благословення Церкви для вас, щоб ви були виконавцями Божої волі і бачили Його славу у вашому житті.
Пастор Владислав Цеханович, 05.11.2023