Текст для проповіді: “Коли прийде Син Людський у Своїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі Своєї слави; і зберуться перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; і поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч. Тоді Цар скаже тим, які праворуч: Прийдіть, благословенні Мого Отця, успадкуйте Царство, приготоване вам від створення світу! Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене прийняли; не мав одягу, і ви Мене одягнули; хворів, і ви Мене відвідали; у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене! Тоді озвуться до Нього праведники, кажучи: Господи, коли ми бачили Тебе голодним і нагодували, або спраглим і напоїли? Коли ми бачили Тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили Тебе хворим, або у в’язниці, і прийшли до Тебе? Цар у відповідь скаже їм: Запевняю вас: те, що зробили одному з Моїх найменших братів, ви зробили Мені. Тоді скаже й тим, які ліворуч: Ідіть від Мене, прокляті, у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам! Бо голодував Я, а ви не дали Мені їсти; спраглим був Я, а ви не напоїли Мене; чужинцем був, а ви не прийняли Мене; нагим був, а ви не одягнули Мене; був хворим і у в’язниці, а ви не відвідали Мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли це ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або чужинцем, або нагим, або хворим, або у в’язниці й не послужили Тобі? Тоді у відповідь скаже їм: Запевняю вас: коли ви не зробили цього одному з найменших, то не зробили й Мені. І підуть ті на вічне покарання, а праведники – на життя вічне” (Матвія 25:1-46).
У цьому урочистому свідченні Господа Ісуса Христа проголошується прекрасна обітниця для одних та жахлива кара для інших. Коли Христос розкриває нам події майбутнього Суду Божого над землею, для характеристики людей Він використовує алегоричні образи тварин: перший образ – це вівці, другий образ – козли. У Старому Завіті і вівці, і козли є чистими тваринами, які використовуються в жертвоприношеннях у храмі. Звичайно, ми всі чули про вираз “цап-відбувайло”, але навіть у цьому випадку цап не є лиходієм, але безневинною жертвою. Тому, щоб нам краще зрозуміти Христа, ми повинні звернутися до того, як Сам Спаситель використовує ці образи.
“Побачивши ж юрби, Він змилосердився над ними, оскільки були втомлені та розпорошені, наче вівці, які не мають пастуха” (Матвія 9:36). У цьому тексті Ісус говорить про стан Свого народу, євреїв: “Я посланий тільки до загиблих овець з дому Ізраїля” (Матвія 15:24). Ще раніше Він сказав схожі слова Апостолам: “а йдіть радше до загиблих овець дому Ізраїля” (Матвія 10:6). Саме по відношенню до євреїв у трьох Євангеліях переважно використовується образ овець та доброго Пастиря. І ми, зазвичай, не замислюємося над тим, що “Христос” – це насамперед єврейський титул “помазаник” – Месія Ізраїлю.
Але євангеліст Іван розкриває нам образ Ісуса в новому світлі, у різних ситуаціях. Іван показує, що Ісус говорить не тільки до євреїв, використовуючи класичні формулювання пророків, але він так само, як і пророки, наголошує на духовній стороні, підкреслюючи пріоритет віри та любові над Законом Мойсея. Прислухаймося до слів Господніх та Його якісної характеристики “овець”: “Мої вівці слухаються Мого голосу, і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною” (Івана 10:27). А для того, щоб ні в кого не було сумнівів у тому, що Бог здійснює Своє обрання через віру, подібно до того, як Він покликав Авраама, тепер Він закликає всякого віруючого, незалежно від етнічного походження. Він каже: “Таку притчу розповів їм Ісус. Та вони не зрозуміли, що означало те, про що Він говорив їм” (Івана 10:6).
Іван показує нам, що вирішальною характеристикою покликаних та обраних є не їхня формальна приналежність до Ізраїлю або церкви, але слідування за Ісусом та послух голосу Пастиря. Це слідування і послух Христу не є формальним, воно випливає з доброго знання Пастиря і довіри Йому: “Коли він усіх своїх овець веде, то йде перед ними, а вівці йдуть за ним, бо знають його голос; за чужим же вони не підуть, а втікатимуть від нього, бо не знають чужого голосу!” (Івана 10:4-5)
Коли ми читаємо в Євангелії від Матвія про суворий поділ на овець і козлів, про те, що “вівці” підуть у життя вічне, “Царство, приготоване вам від створення світу”, а “козли” потраплять “у вічний вогонь, приготований дияволові та його ангелам”, нам може здатися незрозумілою така суворість, але євангеліст Іван пояснює це таким чином, що стає очевидною неможливість для “козлів” потрапити до Царства Божого. Ось свідчення Івана про слова Христові: “Я – двері (для овець)! Якщо хто Мною ввійде, то буде спасенний; він увійде і вийде, і знайде пасовисько” (Івана 10:9). У Царство Боже є лише один вхід і лише одні двері. Цей вхід не є порожньою формальністю, але має під собою реальну спорідненість із Царством Небесним, яке починається вже прямо зараз, що й підкреслює Павло: “Адже Царство Боже – не їжа й не пиття, а праведність, мир і радість у Святому Дусі” (Римлян 14:17). Ці слова не є алегорією чи гарним гаслом, бо апостол стверджує, що всі християни повинні служити праведністю, миром і радістю у Святому Дусі, і тільки це приємно Богові: “Хто цим служить Христові, той і Богові до вподоби, і людьми шанований” (Римлян 14:18).
Друзі, замислимося над тим, як це важливо. Ісус попереджав євреїв, що вони перед Богом не виправдаються своїм обранням, якщо не будуть служити Богу від усього свого серця: “Тому й кажу це вам, що буде забране від вас Царство Боже і дане народові, який буде приносити його плоди” (Матвія 21:43). А для того, щоб ми краще усвідомили, як має розкриватися наше служіння праведністю, миром і радістю, Христос наводить нам приклад служіння: “Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви Мене напоїли; чужинцем був Я, і ви Мене прийняли; не мав одягу, і ви Мене одягнули; хворів, і ви Мене відвідали; у в’язниці був Я, і ви прийшли до Мене!” Як ми тут бачимо, ті, хто живе добрим способом життя, ті, хто не роблять зла, моляться і читають Біблію, не виправдаються перед Господом.
Бог чекає від тих, хто вірить, щоб вони були діяльними в добрих вчинках. Це не означає, що кілька добрих справ нас виправдають. Ні. Лише серце, сповнене Божої праведності, смирення, миру і радості. Невипадково християни в давнину говорили, що вони є руками і ногами Христа, і роблять те, що хотів би зробити Христос. І, звичайно, якщо ми йдемо за Христом, то й робимо те, що бажає робити Христос у цьому світі.
І оскільки ми згадали про Царство Боже, то згадаймо, які висновки з цього служіння робить апостол Павло: “Тому дбаймо про мир і про те, що служить для збудування одне одного” (Римлян 14:19). Так, друзі, не просто так сказав Господь Ісус: “Блаженні миротворці, бо вони синами Божими названі будуть” (Матвія 5:9). У той час, коли серця багатьох людей сповнені гніву, ненависті та жаги до вбивства, у той час, коли люди схильні до ідей масового знищення цілих народів, ми повинні пам’ятати про те, що ми, перш за все, християни. Ми повинні подумати про те, чи хочемо ми йти у “вогонь вічний” разом з дияволом і ангелами його, чи ми бажаємо увійти в Царство Боже разом із Христом. Щоб ми могли бути християнами і говорити слово Євангелія – слово спасіння, яке може дати людям надію, ми повинні пам’ятати слова апостола Якова: “Адже плід праведності сіється в мирі – й творцями миру” (Якова 3:18).
Друзі, об’єктом віри християн є не демократія або інші політичні режими, не країни, держави та нації, не ідеології чи політичні лідери. Усе це неминуче перетвориться на ідолопоклонство. Християни вірять у Царство Небесне та буття душі після смерті. І з цієї причини, коли християни чують про смерть, вони не прощаються з померлими назавжди: “Бо коли віримо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих в Ісусі Бог приведе з Ним” (1-е Солунян 4:14). Християни знають, що “вівці” Господні будуть з Ним у радості Царства Небесного, бо вони йшли за Господом, а “козли” опиняться у вогні разом із дияволом і отримають справедливе покарання.
Якщо ж ви, почувши слово Господнє, засмутилися, то цей смуток веде до покаяння та спасіння. Якщо ж ви обурені таким словом Господнім і такою волею Божою, то у вас діє смертельна печаль, що веде до пекла, тоді як апостол закликає нас, щоб ми стояли у вірі і дивилися на Христа. Апостоли молилися і за себе, і за християн. Будемо і ми молитися за пізнання Господа і Його любові, як це на колінах робив Павло. Будемо і ми молитись один за одного та за наших пасторів. А пастори будуть у молитві за всіх вас, щоб ми були Церквою Христовою і виконували волю Його!
Пастор Владислав Цеханович, 19.11.2023