1.1 Кадош як інший, відокремлений
Концепція святості та ідея святого в Старому Завіті виражені терміном кадош, що дослівно означає відокремлення, диференціацію, відрізання. Цікаво, що кадош, у свою чергу, походить від слова кадаш, що означає акт відрізання пуповини в новонародженої дитини. З цим актом відрізання, відокремлення від матері, дитина починає автономне, нове життя. Біблісти підрахували, що слова із спільними коренями з терміном кадош зустрічаються понад 800 разів у Старому Завіті.
Контексти, в яких біблійні автори вживали ці спільнокореневі слова, – це контексти відокремлення добра від зла, чистого від нечистого («Вина та п’янкого напою не пий ані ти, ані сини твої з тобою при вході вашім до скинії заповіту, […] щоб розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим» (Лев. 10:10)), світла від темряви, речей щоденного вжитку для особливих ритуалів, призначених для Бога та людей, взятих на служіння Богові («І візьмеш із крови, що на жертівнику, і з оливи помазання, та й покропиш на Аарона й на шати його, та на синів його й на шати синів його з ним. І освятиться він, і шати його та сини й шати синів його з ним!» (Вих. 29:21); «Сім день будеш складати окупа на жертівнику й освятиш його, і стане той жертівник найсвятішим. Усе, що доторкнеться до жертівника, освятиться» (Вих. 29:37); «І намастиш ним скинію заповіту, і ковчега свідоцтва, і стола та всі речі його, і свічника та речі його, і жертівника кадила, і жертівника цілопалення та всі речі його, і вмивальницю та підставу її. І освятиш їх, і стануть вони найсвятішим, усе, що доторкнеться до них, освятиться! І помажеш Аарона та синів його, та посвятиш їх на священнослуження Мені» (Вих. 30:26-30)).
Важливо пам’ятати, що в Старому Завіті речі чи особи не є святими тому, що вони просто відокремлені, але тому, що вони відокремлені самим Богом і для Бога. Наприклад, субота є святим днем, бо Бог її Собі вибрав для відпочинку, так, як ми читаємо в книзі Буття: «І були скінчені небо й земля, і все воїнство їхнє. І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив. І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив» (Бут. 2:1-3).
У книзі Виходу через Мойсея Бог нагадує людям про важливість суботи, яка стала неначе символом освячення, знаком належності до Божого люду. Недотримання суботи несло страшні покарання: «Тільки суботи Мої будете пильнувати, бо це знак поміж Мною та поміж вами для ваших поколінь, щоб ви познали, що Я Господь, що освячує вас! І будете пильнувати суботу, бо вона святість для вас. Хто опоганить її, той конче буде забитий, бо кожен, хто робить у ній роботу, то буде стята душа та з-посеред народів її! Шість день буде робитися праця, а дня сьомого субота відпочинку від праці, святість для Господа» (Вих. 31:13-15).
Подібно ж Господь наказує Мойсею спорудити намет, в якому буде перебувати свята присутність Бога у вигляді слави: «І буду відкриватися там Ізраїлевим синам, і це місце буде освячене Моєю славою. І освячу скинію заповіту, і жертівника, і Аарона та синів його освячу, щоб вони були священиками Мені. І буду Я спочивати серед Ізраїлевих синів, і буду їм Богом» (Вих. 29:43-45).
Коли, за наказом Бога, ізраїльтяни спорудили намет та приготували необхідні речі для священичого культу, була зроблена особлива «платівка для святої діадеми», на якій було викарбовано, неначе печатка, такі слова: «Святиня для Господа» (Вих. 39:30). Бог, безмежно святий та бездоганний у святості Своїй, освячує речі і людей, котрі вибрані для Нього. Божа святість стає запорукою та умовою святості людини.
Як бачимо, все, що святе чи освячене, в особливий спосіб є відокремленим для Бога. Це могли бути речі щоденного вжитку, такі як одяг чи посудини, наприклад. Але, відокремлені для священичого культу, вони освячуються. Так само це стосується й осіб: Бог вибирає з-поміж багатьох народів один народ і з нього вибирає окремих осіб на особливу службу. Цей акт відокремлення надає народові і священнослужителям новий статус та нову відповідальність. У свою чергу, Бог обіцяє перебувати з народом та очікує від нього відповідного ставлення та дотримання даних обіцянок.