Цар Соломон розпочинає будівлю храму Божого в Єрусалимі в X столітті перед Христом. Найголовніше місце храму – Святе Святих – містило Жертовник Завіту та вівтар:
«Тоді Соломон зібрав усіх Ізраїлевих старших та голів племен, керівників батьківських домів Ізраїлевих синів, до царя Соломона до Єрусалиму, щоб перенести ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно Сіон. І були зібрані до царя Соломона всі ізраїльтяни в свято в місяці етанім, він місяць сьомий. І поприходили всі Ізраїлеві старші, а священики понесли ковчега. І понесли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і понесли їх священики та Левити. А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і приносили в жертву худобу дрібну та худобу велику, що через многість не була вона ані записувана, ані лічена. І внесли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під крила херувимів. Бо херувими простягали крила над місцем ковчегу, і затінювали херувими над ковчегом та над його держаками зверху. А ті держаки були довгі, і головки тих держаків були видні з святині перед найсвятішим, а зназовні не були видні. І вони там аж до цього дня. У ковчезі не було нічого, тільки дві камінні таблиці, що поклав туди Мойсей на Хориві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського краю. І сталося, як священики виходили з святині, то хмара наповнила Господній храм. І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня наповнила Господній храм! Тоді Соломон проказав: Промовив Господь, що Він пробуватиме в мряці. Будуючи, я збудував оцей храм, на оселю Тобі, місце Твого пробування навіки! І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв. І він сказав: Благословенний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер виконав, говорячи: Від того дня, коли Я вивів Свій народ, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племен, щоб збудувати храм на пробування Мого Ймення там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим народом. І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Ймення Господа, Бога Ізраїля. Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Ймення Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці. Тільки ти не збудуєш цього храму, але син твій, що вийде із стегон твоїх, він збудує цей дім для Ймення Мого! І виконав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого. І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського краю» (1Цар. 8:1-21).
Новозбудований храм став місцем перебування святості Божої. Чітко позначені частини храму були зарезервовані для окремих груп людей. Тільки первосвященик і тільки один раз на рік мав доступ до Святого Святих.
З богословської точки зору, храм Соломонів став символом належності ізраїльського народу до Бога та незаперечним свідком Божої обіцянки перебувати «серед» людей. З часом ізраїльтяни почали зловживати своїм статусом та дивитися на храм як на місце, де мусив перебувати Бог, забуваючи, що Бог добровільно вибрав як народ, так і храм, згідно із союзом, укладеним на горі Синай. Вже пророк Єремія (627-580 перед Христом) нагадує людям про значення храму та правильне розуміння його важливості. Єремія картає народ за ідолопоклоніння, безчестя та неморальність, говорячи, що марно надіятися тільки на храм та жертви:
«Слово, що було до Єремії від Господа, говорячи: Стань у брамі Господнього дому, і прокажеш там слово оце та промовиш: Послухайте слово Господнє, ввесь Юдо, що ходите брамами цими вклонятися Господу. Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів: Поправте дороги свої й свої вчинки, й Я зроблю, що ви житимете на цім місці! Не надійтесь собі на слова неправдиві, щоб казати: Храм Господній, храм Господній, храм Господній отут! Бо якщо ви насправді поправите ваші дороги та ваші діла, якщо один одному будете справді чинити справедливо, не будете тиснути чужинця, сироту та вдову, не будете лити невинної крови на місці цьому, і за іншими богами вслід не підете собі на біду, то зроблю, що ви пробуватимете на цім місці, у Краю, що його дав Я вашим батькам відвіку навіки! Ось собі ви надієтеся на слова неправдиві, які не допоможуть: Чи ви будете красти, вбивати й перелюб чинити, і присягати фальшиво, й кадити Ваалові, і ходити за іншими богами, яких ви не знаєте, а потім ви прийдете й станете перед обличчям Моїм у цім домі, що зветься Ім’ям Моїм, і скажете: Урятовані ми, щоб чинити гидоти всі ці? Чи вертепом розбійників став оцей дім, що Ім’я Моє кличеться в ньому, на ваших очах? І Я оце бачу, говорить Господь…» (Єр. 7:1-11).
Пророки стали неначе голосом Божим, який нагадує про союз та відповідальність перед Богом. Недарма пророк Єзекіїль говорить про священиків землі ізраїльської: «Священики її ламають Закона Мого, і зневажають Мої святощі, не розрізняють між святим та несвятим, і не оголошують різниці між нечистим та чистим, від субіт Моїх закривають свої очі. І був Я зневажений серед них» (Єз. 22:26).
Пророки нагадують про те, що святість Бога вимагає святості людей. Жертвоприношення та обряди не є запорукою Божого милосердя та ласки. Вони тільки допомагають прославляти святого Бога. Освячення людини настає через дотримання заповідей, священичого служіння та морального життя.