Одного дня моя шестирічна донечка несподівано шокувала всіх лайкою і прокльонами. Її мати подивилася на мене, а я – на неї. Потім ми обоє глянули на доньку. Не кажучи жодного слова, я відвів її до окремої кімнати й посадив на ліжко. Донечка була здивована, що я так швидко вивів її. Очі дівчинки були схожі на м’ячики для настільного тенісу. Я подивився просто в ці очі й сказав:
– Доню, татко й матуся знають усі бридкі та образливі слова. Але воліють їх не вживати.
Звичайно, Кріссі розплакалася і попросила вибачення за те, що сказала. Ми запевнили, що вибачаємо, а після цього провели розмову про те, що в майбутньому вона ще не раз почує такі слова в школі, на майданчику для забав і від інших дорослих, бачитиме гидкі написи на стінах туалетів. Такі реалії життя. Нам це не подобається і здається нестерпним, але наші діти змушені чути гидкі, вульгарні та блюзнірські слова від наймолодшого віку аж до старости.
Якщо почуєте, що дитина лається, проклинає або промовляє брутальні слова, гадаю, найліпше пояснити їй, що ви знаєте всі ці слова – кожне зокрема, – але волієте їх не говорити. Детально поясніть дитині, чому вирішили не вживати цих слів. Якщо прокляття містить ім’я Боже, поясніть, чому не можна говорити такі слова.
Такий підхід набагато ліпший від традиційного ляпаса, потиличника чи «намилювання шиї». Усі ці методи можуть зменшити ваше обурення і гнів, але не матимуть нічого спільного з дисципліною чи вихованням.