Тепер уже всі знають, що в певних випадках прояви жорстокости зумовлені родиною.
Чому?
Адже родина повинна бути ідеальним місцем для любови, натомість саме з неї здіймаються жахливі крики болю, спричиненого браком любови та почуттів.
На жаль, одружуються та творять родину дедалі частіше духовно слабкі особи, яким бракує свідомости та відповідальности. У суспільстві, в якому все сприймаємо банально та споживаємо, навіть народження дітей не вважаємо чимось священним.
Скільки ж фальші в певних «родинах»!
Багато батьків не люблять одне одного, лише створюють ілюзію почуттів, ніколи не задумуючись про те і не прагнучи стати на шлях духовного і психологічного зросту. Натомість говорять і поводяться так, ніби вже все знають і ніби біологічне батьківство дає їм право вимагати поваги та послуху, хоча їхня духовна і психологічна слабкість заважає їм самим поважати інших…
У деяких родинах дуже рідко відчуваємо атмосферу щирости та скромности. За посмішками, поцілунками та обіймами приховуємо егоїзм, маніпуляції та фальш. Ця поведінка, своєю чергою, заражає дітей, які стають фальшивими та егоїстичними, починають ненавидіти одне одного, занурюючись у двозначність, плутанину та хаос.
Коли позбавляєш дитину її душі, коли зраджуєш її серце, коли руйнуєш її невинність, то ти забираєш у неї все.
Все те, заради чого вона жила і заради чого вартувало жити і надалі.
Всемогутність
Чому всі так бояться говорити про вину батьків?
Чому бояться сказати, що дуже часто родина не відповідає тому образу, про який стільки пишуть і говорять мас-медія?
Можливо, це великий «міт кровної єдности», який перешкоджає ретельному аналізу родини та ролі батьків.
Ми живемо в час, коли майже всі міти зникли, крім міту про народження дитини та родинне життя.
Молоді і старші, жінки-кар’єристки, старі чоловіки і навіть ті, хто вже не може народжувати – всі вони прагнуть мати дітей.
Зараз усі хочуть пережити принаймні раз міт батьківства чи материнства.
Кровного батьківства і материнства.
Я набагато рідше чую про психологічне або ж духовне батьківство.
Я починаю боятися, що сучасні люди плутають свою людяність із прагненням всевладдя і всемогутности.
Вони хочуть перемогти смерть кров’ю.
Вони думають, що стають безсмертними, тому що залишають по собі частинку себе.
Здається, духовність уже не має жодного значення.
Роки психологізму, матеріялізму та споживання призвели до того, що і в третьому тисячолітті ми маємо тих самих тотемів та богів, що й наші далекі пращурі.
Боги кровного зв’язку.
Неначе Ісус ніколи не народжувався.
Неначе Бога не існує.
Сучасна техніка, з її владою і всемогутністю, здається, вбила духовність.
Але ж насправді нічого не змінилося.
Це той самий гріх.
Це первородний гріх.
Це прагнення зайняти місце Бога.