Поміркуймо над другим блаженством: «Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені» (Мт. 5:4). У деяких кодексах і сучасних перекладах порядок між другим і третім блаженством – блаженством засмучених і лагідних – є переставлений, але це ніяк не позначається на їхньому значенні.
В Євангелії від Луки, де чотири блаженства представлені у формі прямої мови і підсилені протилежним «горе вам», це ж блаженство так звучить: «Блаженні засмучені зараз, бо втішитесь ви… Горе вам, що тепер потішаєтеся, бо будете ви сумувати та плакати» (Лк. 6:21,25).
Зауважмо, насамперед, що це єдине блаженство, яке основується на ідеї відплати. В інших блаженствах відношення між актуальною дійсністю і майбутньою основується на ідеї сповнення: вбогі є блаженними, бо їхнє Царство Небесне, лагідні – бо вони успадкують землю. Тут натомість відношення між блаженством і винагородою за нього є обернутими: відбувається перехід від одного стану до протилежного; від плачу до сміху або навпаки, від сміху до плачу.
Найбільш вражаюча благовість є прихованою власне в структурі цього блаженства у версії євангелиста Луки. Вона дає нам можливість збагнути революційний підхід, який Євангеліє застосувало щодо проблем задоволення і болю. Вихідним пунктом, який є спільним як для релігійної, так і для світської думки, є констатація того, що в цьому житті задоволення і біль є нероздільними. Вони слідують одне за одним з тією ж регулярністю, як, наприклад, за підйомом хвилі на морі слідує впадина і порожнеча, що затягують плавця назад, до глибини.
Людина безнадійно намагається розділити цих двох сіамських близнюків, відділити задоволення від болю. Але марно. Безладне задоволення повертається проти себе і перетворюється на страждання. І це стається або раптово і трагічно, або відбувається повільно, оскільки за своєю природою задоволення є перехідними і швидко призводить до втоми і відрази. Це є урок, котрий ми черпаємо із щоденного життя і котрий людина виразила в тисячу способів у мистецтві та літературі.
«Щось невідоме гірке – писав поганський поет Лукрецій, – проростає із самої глибини кожного задоволення і завдає нам тривоги навіть посеред нашої насолоди».
Незаконне задоволення є обманливим, оскільки обіцяє те, чого не може дати. Перед тим, як ти його спробуєш, воно видається тобі повним безмежності та вічності, але коли одного разу споживеш його, ти опинишся з порожніми руками. Цей трагічний мотив присутній у численній сучасній поезії. Шарль Бодлер каже, що «квіти зла» в’януть і видають запах гниття ще до того, як їх закінчили збирати.
Біблія стверджує, що в неї є відповідь на цю драму людського існування. Пояснення є таким. Від початків людина мала вибір, який уможливила її свобода і її природа, створена з духу і матерії, що привела до спрямування її нестримного бажання радості тільки до видимих речей, хоч це бажання радості було дане людині для того, аби вона прагнула насолоди від нескінченного Добра, Яким є Бог.
Бог дозволив, щоб за обраним проти Божого закону задоволенням, яке символізують Адам і Єва, котрі споживають заборонений плід, слідували біль і смерть, але радше як лікувальний засіб, ніж як покарання; щоб не трапилося так, що людина, попустивши вуздечки свого егоїзму та інстинкту, зруйнувала себе та свого ближнього. Таким чином бачимо, що до задоволення прикріплене, немов тінь, терпіння.
Цей ланцюг остаточно розірвав Христос. Він «замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста» (Євр. 12:2). Іншими словами, Він зробив протилежне тому, що вчинив Адам і що чинить кожна людина. Святий Максим Ісповідник пише так:
«Смерть Господа, на відміну від смерті інших людей, не є боргом, заплаченим за задоволення, але радше чимось, що було кинуте проти задоволення. І таким чином, через таку смерть, змінив долю людини, на яку вона заслуговувала».
Воскреснувши з мертвих, Він започаткував новий вид задоволення, яке не передує болю, як його причини, але слідує за ним як його плід. Це стосується не лише духовного задоволення, але і кожного доброчесного задоволення, навіть того, яким чоловік і жінка насолоджуються у взаємному даруванні себе, у продовженні роду і зростанні власних дітей чи онуків, задоволення від мистецтва і творчості, краси, приязні, успішно доведеної до кінця роботи. Взагалі, кожної радості, яка приходить внаслідок сповнення обов’язку.
Усе це чудесним способом виражає наше блаженство, котре послідовності сміх-плач протиставляє послідовність плач-сміх. Тут не йдеться лише про просту часову інверсію. Нескінчена відмінність полягає в тому, що в запропонованому Ісусом порядку, власне задоволення, а не страждання, має останнє слово, і що значно цінніше – це останнє слово триває у вічності.
Проте судження Христа стосовно сміху і плачу має сенс лише в перспективі вічного життя, однак, воно просвітлює, принаймні частково, також і наше теперішнє життя. Йдеться про те, аби знати, що ж означає початкове слово «блаженні», про яке блаженство чи щастя тут говориться. Тут не йдеться лише про чуттєве щастя, про звичайну ейфорію і безтурботність, але про цілісний і довговічний «добробут» цілої людської особи. Плач і журба є проголошені блаженними також і тому, що вони чинять нас більш зрілими, глибокими, правдивими, більш чутливими до страждання інших, тобто більш людяними.
Євангеліє абсолютно не засуджує веселість і радість. Слова радість і свято трапляються майже на кожній його сторінці. Сміх і свято стають знаком егоїзму лише тоді, коли замість того, щоб наголошувати на моментах відпочинку і перерви у важкій праці, вони стають ідолами, чимось, чого людина вимагає для себе як її права і як постійної умови життя навіть ціною чужого страждання.
Іншим є приклад сміху та веселості коміків і клоунів. Їхня мета – смішити, розважати і повчати інших, дарувати всім моменти радості. Цей дар призначений для всіх, принаймні поки є на рівні мистецтва і не опускається до вульгарності та злобної сатири. Коли він смішить, але не насміхається.
Наприклад, фільм Роберто Беніньї «Життя прекрасне» багатьом дуже сподобався тому, що там комічність поставлена на служіння любові. У цьому випадку любов батька, який за допомогою гри і сміху хоче вберегти власну дитину від жахіть заслання і концтабору. Головним героєм є засмучена людина, котра прагне принести радість, і це, у свій спосіб, незалежно від того, чи воно було в задумі режисера чи ні, вписується в межі євангельського блаженства. Блаженство Христа не є задумане лише для майбутнього: «Блаженні ті, хто тепер засмучені, бо одного дня вони будуть утішені», але також і для теперішнього часу: «Блаженні ті, хто погодиться бути засмученими, щоб інші довкола них могли бути утішеними».