Сьоме блаженство звучить так: «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть». Ця заповідь блаженства разом з блаженством милостивих є єдиним блаженством, що говорить не стільки про те, якими треба «бути» (убогими, засмученими, лагідними, чистими серцем), скільки про те, що треба «робити». Термін eirenopoioi означає тих, що трудяться заради миру, що «творять мир». Це значить, що не стільки вони самі примиряються зі своїми ворогами, як радше допомагають загально ворогам примиритися між собою. «Йдеться про людей, які настільки люблять мир, що не бояться втратити свій спокій, втручаючись у конфлікти, аби досягти миру між ворогами»[1].
Термін миротворці не є синонімом слова миролюбні, тобто спокійні та мирні особи, які по можливості уникають суперечок (такі проголошені блаженними іншим блаженством – лагідних); воно не є синонімом слова пацифісти, якщо під ним розуміємо тих, що об’єднуються проти війни (частіше проти однієї з воюючих сторін!), нічого не роблячи для примирення між супротивниками. Найточнішим терміном є миротворці.
У часи Нового Заповіту миротворцями називались володарі, насамперед римський імператор. Завдяки своїм військовим перемогам (parta victoriis pax) імператор Август вважав за найвищий свій здобуток встановлення миру у світі, у знак чого побудував у Римі відомий Ara pacis, вівтар миру.
Існувала думка, що євангельське блаженство виступає проти такого способу здобуття миру, вказуючи на те, хто є справжніми миротворцями і в який спосіб потрібно здобувати мир: за допомогою перемог, так, але перемог над собою, не над ворогами, не знищуючи ворога, але знищуючи ворожнечу, як вчинив це Ісус на хресті (див. Еф. 2:16). Сьогодні, однак, переважає думка, що цю заповідь блаженства треба розуміти в контексті Біблії і юдейських джерел, в яких допомога людям, що є в розбраті, помиритися й жити в мирі, вважається одним з головних діл милосердя. З уст Христа блаженство миротворців випливає із нової заповіді братньої любові, це одна із форм вираження любові до ближнього.
Дещо дивним звучить із уст Христа теза, яка немов суперечить сказаній думці: «Чи ви думаєте, що прийшов Я мир дати на землю? Ні, кажу вам, але поділ!» (Лк. 12:51). У Матвія замість слова «поділ» вживається ще жорсткіше слово – «меч» (Мт. 10:34). Проте тут немає правдивої суперечності. Нам треба розрізнити, який мир і єдність Ісус прийшов принести і який мир і єдність прийшов забрати. Він прийшов принести мир і єдність у добрі, що провадить до життя вічного, і прийшов забрати фальшивий мир і єдність, що присипляє сумління і веде до загибелі.
Ісус не прийшов із наміром принести поділ і війну. Проте наслідком Його приходу неминуче буде поділ і протиріччя, бо Він ставить людей перед потребою прийняти рішення і, перед потребою вирішувати за себе, ми знаємо, що людська свобода реагуватиме по-різному і дуже різним способом. Його слово і сама Його особа змушують проявитися те, що кожен приховує у своєму серці. Праведний Семен це провістив, коли взяв на руки Дитятко Ісуса: «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі, і на знак сперечання, і меч душу прошиє самій же тобі, щоб відкрились думки сердець багатьох!» (Лк. 2:35). Першою жертвою цього протиріччя, першим потерпілим від «меча», якого Він прийшов принести на землю, буде Він, аби через це протиріччя повернути нам життя.
[1] J. Dupont, op. cit., parte III, cap. VIII, 3; éd. ital. vol. II, p. 1001.