Секуляризований захід, правду кажучи, сподівається зовсім іншого релігійного миру, а саме такого, який би запанував у результаті зникнення всякої релігії.
- «Уяви, що не існує раю, це легко, якщо спробуєш.
- Ніякого пекла під нами, над нами тільки небо…
- Уяви, що не було би більше країн… нічого, за що можна вбивати чи вмерти, і більше жодної релігії.
- Уяви, що всі люди живуть у мирі…
- Уяви, що не було би більше приватної власності…»[1].
Цю пісню написав один із відомих ідолів сучасної музики Джон Леннон на приємну мелодію, яка має в собі щось, що змушує мріяти, чим і пояснює здобуту собі широку популярність. Проте мало хто замислюється над її природою, зовсім не пацифістською, бо, зі слів самого автора, задум пісні – «антирелігійний, антинаціоналістичний і антитрадиціоналістичний – увесь покритий цукром».
Чи насправді є таким бажаним такий світ, в якому не було би більше «ні релігій, ні батьківщин, ні приватної власності»? Чи не таку ціль ставили перед собою тоталітарні комуністичні режими, наслідки чого нам добре відомі? Усі будемо щасливими, коли не буде більше на світі «нічого, за що можна вбити»; та що скажемо про світ, в якому не буде більше «нічого, за що можна вмерти»?
Якщо така «мрія» мала би здійснитися, то цей бажаний світ був би біднішим і жалюгіднішим, ніж ми можемо собі уявити. Світ монотонний, в якому знищені всі відмінності, де люди приречені розтерзати одні одних, а не «жити в мирі», тому що – як висловився Рене Жирар – там, де всі хочуть того самого, починає безумствувати «бажання наслідувати», і разом з цим виникатимуть повстання і війни. Ще раніше дехто запропонував програму: «Більше жодного неба. Більше жодного пекла! Нічого іншого, крім землі» (можливо, від нього автор пісні Джон Леннон запозичив свої ідеї); але той же автор був змушений пізніше констатувати, що «пекло – це інші»[2]. Пекло «з-під нас» перемістилося до «між нами».
Папське послання Венедикта XVI з нагоди Всесвітнього дня миру 2007 року присвячує цілий параграф труднощам, які трапляються сьогодні у взаєминах між релігією і секуляризованим світом. Тут говориться:
«Що ж стосується вільного вираження своєї віри, то іншим бентежним симптомом відсутності миру у світі є трудність, з якою і християни, і послідовники інших релігій часто стикаються в публічному і вільному сповідуванні своїх релігійних переконань… Існують політичні режими, які накидають усім єдину релігію, тоді як байдужі до релігії політичні режими підживлюють ненасильницьке переслідування, а систематичні публічні насмішки щодо релігійних вірувань. У будь-якому випадку не поважається головне право людини на вільне віросповідання з важкими наслідками для мирного співіснування» (п.3).
У цей час року добре видно знак цієї спроби виштовхати на маргінес суспільного життя релігійні вірування, бо в різних країнах і містах Європи і Америки розпочато кампанію проти релігійних символів Різдва Христового. Такі кроки мотивують бажанням не ображати прихильників інших релігій, які живуть між нами, зокрема мусульман. Однак це тільки відмовка. Насправді цих символів не бажає світське середовище, а не мусульмани. Вони не мають нічого проти християнського Різдва, ба більше, шанують його. У Корані є сура, присвячена народженню Ісуса, котру варто знати навіть для того, аби сприяти діалогу і дружбі між релігіями. Там сказано:
«І сказали ангели: “О Маріям [Маріє]! Воістину Аллах сповіщає тобі добру звістку про слово від Нього! Ім’я Іса [Ісус] Месія, син Маріям. Він буде пошанований у житті нинішньому та в житті наступному… Він говоритиме із людьми ще в колисці та в дорослому віці. Буде він одним із праведників”. Вона сказала: “Господи! Як може бути в мене дитина, якщо жоден чоловік не торкався мене?”. Сказав [ангел]: “Так станеться, бо Аллах вчиняє так, як побажає!”. Коли вирішує Він щось, то лише говорить: “Будь!” – і воно постає»[3].
Ми доходимо до абсурду, коли деякі мусульмани святкують народження Ісуса, кажучи, що «той, хто не вірує в чудесне народження Ісуса, не є мусульманином»[4], у той час як інші, що називають себе християнами, хочуть зробити з Різдва зимове свято, наповнене лише оленями і ведмедиками.
Ми, віруючі, не можемо, однак, дозволити собі дійти до образ і суперечок навіть із секуляризованим світом. Поряд із діалогом і миром між релігіями, перед миротворцями вже ставиться інша ціль: мир між віруючими і невіруючими, між особами богопосвяченого життя і секулярним світом, байдужим чи ворожим до релігії. Ми мусимо з твердістю дати обґрунтування стосовно нашої надії, але чинити це – як закликає у своєму Першому посланні апостол Петро – «із лагідністю та зо страхом» (1Пет. 3:15-16).
Страх, повага в цьому випадку означає не «страх людський», тобто мовчати про Ісуса, аби не викликати негативної реакції в тих, хто оточує. Це є внутрішній страх, відомий тільки Богові, і ніхто його не може порушувати чи змусити змінити. Це не означає переховувати Ісуса в дальніх закутках своєї душі, але виявляти назовні Ісуса та Його Євангеліє своїм життям. Можна тільки побажати такої поваги від представників інших релігій щодо християн, чого дотепер, на жаль, часто не вистачало.
Напередодні Різдва Христового закінчимо наші реколекційні науки роздумуванням про це свято. У ніч Різдва послухаємо слова з ангельського гімну: «На землі мир, у людях добра воля», сенс якого не «нехай буде мир», а «є» мир; не побажання, а новина. «Різдво Господнє – сказав святий Лев Великий – це різдво миру»[5].
Чим можемо віддячити за безконечний дар Отця – Єдинородного Сина – для світу? Якщо існує така необачність, якої треба уникати на Різдвяні свята, то це необачність помилково віддарувати той самий подарунок особі, від якої ми його отримали. Проте з Богом ми не можемо вчинити нічого іншого, окрім цієї необачності! Єдина можлива подяка Богові – це пожертвувати Йому Ісуса, Його Сина, але і нашого брата. Єдиним гідним подарунком для Бога є Євхаристія.
А що ж тоді подаруємо Ісусові? Текст східної вечірні Різдва говорить: «Що Тобі принесемо, Христе, бо явився Ти на землі як людина заради нас? Кожне творіння, що від Тебе походить, подяку Тобі приносить: ангели – спів; небеса – зірку; волхви – дари; пастирі – чудо; земля – вертеп; пустеля – ясла; ми ж – Матір Діву»[6].
[1] John Lennon, «Imagine there’s no heaven / it’s easy if you try. /No hell below us /above us only sky… /Imagine there ‘s no countries / it isn‘t hard to do. /Nothing to kill or die for / and no religion too. /Imagine all the people/ living life in peace…/Immagine no possessions…».
[2] J.-P. Sartre, // Il diavolo е il buon Dio, X, 4, Gallimard, Parigi 1951, pp. 267s, e Porte chiuse, se. 5, Gallimard, Parigi 1947, p. 93.
[3] Коран. Сура 3. 45-48. Преславний Коран. Переклад смислів українською мовою
[4] Magdi Allan, «Noi musulmani diciamo si al presepe» // Corriere della Sera, 18 dicembre 2006, p. 18.
[5] S. Leone Magno, Trattati 26 (СС 138, linea 130) (Св. Лев Великий, Трактати).
[6] Стихира з Великої вечірні Різдва Христового.